Порівняльне конституційне право – Кириченко В. М. – 4. Форма державного режиму
Порівняльний аналіз держав неможливий без урахування тих методів і засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада.
Державний режим – це спосіб (система методів і засобів) здійснення державної влади в країні.
На відміну від форми державного правління та форми державного устрою, які характеризують організаційний бік форми держави, державний режим характеризує порядок діяльності держави, визначає її функціональне спрямування. Державний режим є найбільш нестійким елементом форми держави.
У загальній теорії права, крім поняття “державний режим” виділяють ще поняття “політичний режим”. Останнє має більш широке значення, до нього входять не тільки методи діяльності державних органів, а й форми діяльності всіх елементів політичної системи суспільства: політичних партій, громадських організацій та інших об’єднань громадян. Тобто, політичний режим виходить за межи держави як інститут і в цьому значенні він виступає як функціональний аспект політичної системи суспільства в цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні характеризує функціонування лише держави.
Державний режим тісно пов’язаний із формою державного правління та політичним режимом, який фактично визначає тип державного режиму.
Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії, державний режим поділяють на демократичний і недемократичний.
Демократичний режим – це тип державного режиму, за яким державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотриманні прав і свобод людини.
Демократичний режим характеризує стан політичного життя держави і зазвичай знаходить відображення в конституції та законах певної країни. Йому притаманні наступні основні ознаки:
– безпосередня участь народу в здійсненні державної влади. Наприклад, у ч. 2 ст. 5 Конституції України 1996 р. зазначено, що “… єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”;
– виборність вищих органів державної влади, існування інститутів безпосередньої та представницької демократії. Наприклад, у ч. 1 ст. 15 Конституції Японії 1946 р. передбачено, що “народ володіє невід’ ємним правом обирати публічних посадових осіб і відстороняти їх від посади. Усі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не якої-небудь однієї його частини”;
– плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, у ч. 1 ст. 15 Конституції України 1996 р. зазначено, що “суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності”;
– рівність усіх громадян перед законом, гарантування з боку держави здійснення ними своїх прав та виконання обов’язків. Наприклад, у п. 1 ст. 3 Основного Закону ФРН 1949 р. та в ч. 1 ст. 14 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що “усі люди рівні перед законом…”, у ст. 14 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. – “усі іспанці рівні перед законом…”, а в ч. 1 ст. 24 Конституції України 1996 р. зазначено, що “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”;
– демократизм правосуддя, забезпечення верховенства права. Наприклад, у ч. 1 ст. 8 Конституції України 1996 р. зазначено, що “в Україні визнається і діє принцип верховенства права”;
– поєднання правління більшості та захисту прав меншості. Наприклад, у ст. 11 Конституції України 1996 р. передбачено, що “держава сприяє… розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”;
– визнання людини найвищою цінністю держави, взаємна відповідальність держави перед людиною і людини перед державою. Наприклад, у ч. 2 ст. 3 Конституції України 1996 р. зазначено, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність”;
– можливість створення і вільного функціонування політичних партій та інших громадських об’єднань, їх юридична рівність. Наприклад, у ч. 3 ст. 15 Конституції України 1996 р. проголошено, що “…держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України”, у ст. 9 Конституції Федеративної Демократичної Республіки Ефіопії 1994 р. зазначено, що “громадяни, органи держави, політичні партії, інші об’єднання і посадові особи пов’язані Конституцією…”, у ст. 49 Конституції Італійської Республіки 1947 р. зафіксовано, що “усі громадяни мають право вільно об’єднуватися в партії…”;
– незалежність засобів масової інформації. Наприклад, у п. 6 ст. 38 Конституції Португальської Республіки 1976 р. зазначено, що “структура та принципи функціонування державних засобів масової інформації повинні забезпечувати їх незалежність від Уряду, державних адміністрацій та інших органів публічної влади…”.
На сьогодні в сучасному світі не існує моделі ідеальної демократії. В окремих країнах спостерігається відсутність тих чи інших перерахованих вище ознак демократичного режиму чи відхилення від них, що призводить до звуження цього режиму.
Демократичний режим існує у наступних формах:
1) ліберально-демократичний, що заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади, визнанні прав і свобод і прав людини, забезпеченні рівності всіх перед законом;
2) консервативно-демократичний, що спирається переважно не на конституцію, а на демократичні традиції державного правління, що склалися історично та є характерними саме для цієї держави, яка не бажає переходити до нових форм і методів державного правління;
3) радикально-демократичний, що здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади, використання рішучих заходів щодо підвищення ефективності державного правління.
Демократичний режим найповніше виявляється за парламентарної та парламентарно-президентської форм державного правління. За президентської і змішаної президентсько-парламентарної форм державного правління демократичний режим можливий за наявності, крім усього іншого, досконалої системи стримувань і противаг у системі поділу державної влади, яка б унеможливлювала фактичне зосередження всієї влади в руках глави держави і встановлення тим самим авторитарного режиму.
Недемократичний режим – це тип державного режиму, за яким державна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорсткими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усуненням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення.
Недемократичному режиму притаманні наступні основні ознаки:
– відсутність правових механізмів та інших гарантій здійснення прав і свобод людини;
– надмірна централізація державної влади, її концентрація в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи;
– повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;
– застосування неправових засобів здійснення державної влади та примусових методів правління;
– ігнорування релігійних поглядів населення, інтересів національних меншин та інших груп людей.
Видами недемократичного режиму є:
1) тоталітарний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки чи однієї особи, здійсненням диктатури однієї політичної партії та забороною діяльності опозиційних партій і громадських організацій, відсутністью реальних прав і свобод громадян, поділу державної влади та місцевого самоврядування, наявністю всеохоплюючого контролю держави над усіма сферами суспільного та приватного життя громадян, нав’язуванням єдиної офіційної (державної) ідеології, відсутністью вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп і верст населення, наявністю примата держави над правом. Держава поглинає суспільство і панує над ним. Разом із правлячою політичною партією вона виступає в ролі адміністративно-командної системи, яка має необмежену владу;
2) авторитарний режим, який характеризується значним зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб, скасуванням або значним звуженням політичних прав і свобод громадян, обмеженням діяльності політичних партій та громадських організацій, недопущенням політичної опозиції, наявністю єдиної, обов’язкової політичної ідеології, приниженням ролі представницьких органів державної влади, використанням насильства і позасудових примусових методів, спиранням на поліцейські та військові апарати.
На відміну від тоталітаризму, авторитарному режиму влади притаманні певні елементи демократизму, наявність громадянського суспільства, підпорядкованого державі.
Особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн визначають різноманітність державних режимів, яких на сьогодні в “чистому” вигляді практично не існує.
У сучасному світі, при будь-якому державному режимі завжди проявляється поєднання рис авторитаризму та демократизму, з переваженням ознак того чи іншого режиму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)