Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 2. Співвідношення системи права і системи законодавства
Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма; вплив і залежність між ними є взаємними. Законодавство держави – форма життя “законодавчого права”, тобто права, що сформувалося в суспільстві і сформульоване (санкціоноване і деталізоване) вищим законодавчим органом держави. Якщо поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону права – його зміст, то поняття системи законодавства відображає основну зовнішню сторону права.
Існування права у формі закону, а системи права у формі законодавства в більшості сучасних держав світу (особливо континентальної Європи) є пріоритетним, але не універсальним. Формами права є не лише законодавчі акти і ратифіковані міжнародні договори, але й інші нормативно-правові акти держави (підзаконні акти): президента, уряду, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ. Право має й інші форми вираження – правовий (судовий і адміністративний) прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий договір (поза законодавчим правом). Поза формами права (природні права людини, правовідносини, правосвідомість) воно існує настільки, наскільки набуло міри, стало нормованим, оскільки право не може бути ненормативним. Отже, система права має більш широку адекватну їй форму вираження, ніж система законодавства.
Відмінності між національною системою права і національною системою законодавства:
Система права:
1) невидима, оскільки відображає внутрішню будову права;
2) динамічна;
3) становить систему норм, логічно поділених залежно від предмета і методу правового регулювання на галузі, підгалузі, інститути права;
4) формується об’єктивно відповідно до існуючих суспільних відносин;.
5) відсутня юридична чинність нормативно-правового матеріалу;
6) має лише галузеву, горизонтальну будову;
7) первинним елементом галузі права є норма права;
8) усі галузі права мають свої предмет і метод правового регулювання, де метод є визначальним;
9) включає норми права, вміщені не тільки в законах, айв інших джерелах права (правових звичаях, правових прецедентах, нормативних договорах та ін.).
Система законодавства:
1) видима, зовнішня форма вираження і закріплення системи правових норм;
2) статична система;
3) становить систему законодавчих актів, що складаються з нормативних приписів, поділених залежно від предмета регулювання за галузями і інститутами законодавства;
4) є суб’єктивно-об’єктивним явищем, оскільки виникає в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів (парламенту чи безпосередньо народу) і тому включає, окрім об’єктивного” ще і суб’єктивний момент;
5) існує юридична сила законодавчих актів (конституція володіє вищою юридичною силою стосовно кодексів, кодекси – стосовно звичайних законів і т. д.);
6) має як горизонтальну (галузеву), так і вертикальну (ієрархічну) будову – залежно від форми устрою держави;
7) первинним елементом законодавчого акта (як і галузі законодавства) є нормативний припис, що служить формою вираження норми права й укладений у статті акта;
8) у ряді галузей законодавства є лише предмет правового регулювання, а метод відсутній;
9) включає норми права, виражені в нормативних приписах законодавчих актів, що укладені в статті нормативного акта.
3. Структура системи законодавства та її види
Структура системи законодавства – внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що складаються з взаємозалежних і взаємопогоджуваних нормативних приписів, розподілених за галузями і інститутами законодавства. Структура законодавства забезпечує цілісність його системи.
Основні види структурної організації законодавства:
O галузева (горизонтальна) відображає предмет правового регулювання за яким здійснюється поділ законодавчих актів: конституційне законодавство, цивільне законодавство, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство, кримінально-виконавче законодавство та ін.;
O ієрархічна, субординацією (вертикальна) відображає юридичну силу актів за якою відбувається поділ законодавчих актів: конституція; конституційні закони; звичайні закони тощо;
O державно-організаційна (територіальна) відображає особливості форми державного устрою за яким існує поділ законодавчих актів за територіальним значенням: законодавство федеральне і законодавство суб’єктів федерації (наприклад, у РФ: законодавство республік Татарстану, Адигеї, Сахи (Якутії) та ін.); законодавство загальнодержавне і законодавство політичних автономій у регіональній державі (наприклад, в Італії – законодавство областей Сицилії, Сардинії та ін.).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)