Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 9. Особливості виникнення права у різних народів світу
Історично право спочатку утворювалося однаково в усіх народів світу шляхом переростання соціальних норм (норм-звичаїв) на правові звичаї, які згодом записувалися, об’єднувалися в особливі списки, офіційно визнавалися та охоронялися органами управління, що виділилися із суспільства. Сукупність таких накопичених норм, заснованих на звичаях, дістала назву звичаєвого права. Правовими звичаями могли регулювати майнові, владні, виробничі, розподільні та інші соціальні відносини. Активне формування звичаєвого права припадає на період розпаду родового ладу, коли суперечності, що виникали в суспільстві, зумовлювали фіксацію сформованих відносин різними нормативними настановами.
Перетворення норм-звичаїв у норми права в державі відбувалося у формах: 1) мовчазної згоди держави; 2) розгляду справ у судах на їх основі; 3) офіційного закріплення державою в законах. Перші писемні пам’ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммуралі та ін.) і середньовіччя (“Салічеська правда”, “Руська правда” та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.
Способи виникнення права в процесі становлення державу різних народів світу не були однаковими. В одній групі держав (Англія, США, Австралія, Канада, крім Квебека й ін.) провідним джерелом права став судовий прецедент. До речі, в багатьох державах суд був правотворчим органом, а судове право вважалося одним з найважливіших джерел права, але згодом суд усе більше ставав органом примирення, а не створення права. У вище зазначених країнах, у більшому ступені, ніж в інших, творча роль суду зберігається дотепер – чимало правових норм виникає в результаті вирішення конфлікту судовою владою. При цьому судове рішення (прецедент) створює норму права лише тоді, коли воно виходить від вищого судового органа.
В іншій групі держав (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Індія, Пакистан та ін.) основна роль була відведена такому джерелу права, як релігійно-правовий текст (Коран, Біблія, Новий завіт та ін.). У ряді арабських країн на основі мусульманської релігії (за допомогою тлумачення тексту Корана) склалося мусульманське право, яке у наші дні зберігає своє значення.
Третя група держав (країни Африки, Мадагаскар) зберегла і розвинула правовий звичай, що частково був закріплений в законах, а значною мірою використовується як самостійне джерело права.
У четвертій групі держав (Франція, Італія, Іспанія, Австрія, ФРН, Росія, Україна й ін.) затвердився закон як незмінне провідне джерело права. У такі способи в світі склалося кілька різних систем права – прецедентне, релігійне, звичаєве, законодавче і та Саме зазначені джерела (форми) права, що посіли провідне місце як нормативна основа національного права, визначили своєрідність сімей (типів) правових систем світу: англо-американська, релігійна, традиційна, романо-германська, змішана.
Формування міжнародних договорів як джерел права (міжнародне договірне право), тобто двосторонніх угод держав про правила взаємних відносин, відбувалося в країнах світу неоднаково і залежало від ступеня соціально-політичної розвиненості їх суспільств.
10. Взаємозв’язок права і держави
Право і держава кожного народу мають єдину соціально-економічну основу, у них однаково втілюються менталітет народу, його культура, свідомість, традиції; право і держава є взаємозалежними у своєму походженні. Право виступає засобом соціального регулювання, а держава слугує для нього механізмом, за допомогою якого забезпечується вплив права на суспільні відносини. З появою права та необхідністю його охорони і захисту пов’язано виникнення держави – саме в цьому розумінні держава, будучи специфічною політичною організацією, має правову природу.
Зв’язок між правом і державою настільки складний, що їх співвідношення можна розглядати лише під кутом зору певної взаємодії. Право і державу недоцільно протиставляти. Хоч право виникло дещо раніше, ніж держава, проте держава стала вирішальним стимулятором його розвитку. Тому вплив держави на право, як і вплив права на державу є взаємним.
Вплив держави на право виявляється в такому:
1. Держава в особі нормотворчих органів обробляє (деталізує) соціальні норми, що сформувалися в суспільстві як правила поведінки, формулює в нормативно-правових актах, систематизує, надає їм потрібної форми (закон, указ, постанова), визначає їх юридичну чинність.
2. Держава не лише закріплює сформовані в суспільстві типові правила поведінки, а й безпосередньо “творить” право, встановлює правові норми, виробляє і ухвалює нормативно-правові акти. її закони і підзаконні акти слугують джерелом (формою) права.
3. Держава дає попередній дозвіл на видання актів громадських організацій або утверджує їх; може делегувати право на видання нормативних актів органам самоврядування; надає силу іншим формам (джерелам) права – міжнародним актам, нормативним договорам шляхом їх ратифікації, а також судовим і адміністративним прецедентам.
4. Держава запроваджує в життя норми права через право-реалізаційну діяльність державних органів (судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та інших): правозастосовними органами норми права виконуються, а правоохоронними органами охороняються від порушень.
5. Держава забезпечує, гарантує захист прав і свобод людини, для чого створює спеціальні правові механізми й інституції (омбудсмен, суди тощо).
6. Лише держава може застосувати примус при відхиленні поведінки осіб (індивідуальних чи колективних) від норм права.
Вплив права на державу виражається в тому, що у нормах права держава одержує своє юридичне оформлення – внутрішньодержавне і міжнародне.
Внутрішньодержавне: вся побудова держави, порядок формування її органів, їх компетенція, відносини один з одним і з органами місцевого самоврядування, діяльність щодо вирішення державних завдань і виконання фундаментальних функцій регламентуються правовими нормами. У цьому велику роль відіграють конституції, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання і функції, компетенцію, форми діяльності. Правовими нормами встановлюються межі втручання держави в “життя” громадянського суспільства та особи, визначається міра здійснення державної влади і управління; закріплюється правовий статус людини і громадянина.
Міжнародне право допомагає державі в її відносинах з іншими країнами, зі світовим співтовариством загалом. Міжнародно-правові договори, які укладають держави одна з одною, сприяють мирному співіснуванню народів на планеті.
Тісний взаємозв’язок права і держави не виключає їх відмінностей за структурою, способами функціонування:
1) держава слугує основою політичної системи суспільства, а право – основою правової системи суспільства;
2) держава є політико-територіальною організацією влади, зосередженої в апараті управління, що складається із системи державних органів, а право є системою норм, якими упорядковується життя населення в державі;
3) держава в особі нормотворчих органів (парламенту, уряду, президента та ін.) надає праву формальної визначеності і загальнообов’язковості, закріплює норми права у певних формах (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай тощо), які виробляються в суспільстві як стандарти соціальної поведінки людей;
4) органи держави мають можливість “творити” юридичне право за їх державною ієрархією (одні органи видають закони, інші – підзаконні акти), а право (через систему норм, зазначених в усіх формальних правових джерелах) впливає на державний організм у цілому, “укладає” діяльність держави в правові межі на випадок можливої сваволі з її боку;
5) за потреби держава охороняє право своєю примусовою силою, а за допомогою права встановлює вид і міру примусу у випадках його порушення (держава уособлює силу, а право – порядок і свободу).
Як право не може обійтися без підтримки держави, так і держава має постійну потребу у праві. Тому не можна пізнати право і державу, якщо досліджувати їх ізольовано або протиставляти одне одному. Проте ступінь присутності права в державі, як і держави в праві, може бути різним. У тоталітарній державі, де панує сваволя держави, право зневажається, права людини і свободи не забезпечуються. У демократичній державі, де панує право, визнаються і гарантуються права і свободи людини, особа захищена від сваволі держави, зберігає людську гідність.
Нагадаємо, що основним об’єктом загальнотеоретичного пізнання є право, а держава вивчається тією карою, якою вона пов’язана з правом.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)