Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 3.1.3.4. Юридична відповідальність працівників міліції України

Подальша демократизація суспільного життя, становлення соціальної, правової держави потребують забезпечення належного порядку в сфері службово-трудових відносин працівників міліції. Важливе місце у вирішенні цієї проблеми належить юридичній відповідальності працівників міліції, яка є гарантом зміцнення законності при проходженні служби в підрозділах міліції України.

Юридична відповідальність є одним з надійних і дієвих засобів, що попереджає та блокує протиправну поведінку працівників міліції, стимулює їх до сумлінного виконання своїх функціонально-службових обов’язків, дотримання різних за характером і змістом норм права, встановлених для регламентації діяльності цієї правоохоронної структури державного апарату України.

Отже, в сучасних умовах в Україні виникла нагальна потреба в підвищенні професійної якості особового складу підрозділів міліції. Допомогти в досягненні цієї мети у значній мірі може вміле використання начальниками всіх рівнів інституту юридичної відповідальності. Усвідомлення необхідності диференціації видів правомірної поведінки з метою якнайповнішої реалізації своїх можливостей у разі заохочення особового складу, з одного боку, та уміла кваліфікація правопорушень як підстав юридичної відповідальності працівників міліції в разі потреби покарання винуватих у порушенні встановлених норм права, з іншого боку, матимуть своїм наслідком підвищення ефективності застосування дисциплінарної практики та зменшення кількості правопорушень, скоєних працівниками міліції України.

Юридична відповідальність працівників міліції – це нормативна, гарантована та забезпечена державним переконанням або примусом міра реагування держави на дотримання та виконання норм права, у правомірній поведінці працівників міліції, що схвалюється або заохочується державою, а у випадку порушення норм права – обов’язок працівників міліції перетерпіти осуд, обмеження прав особистого, матеріального та організаційного характеру

Функціонування та розвиток юридичної відповідальності працівників міліції грунтується на основі діалектичної єдності таких компонентів:

– закріпленого в загальних і спеціальних нормах права еталона, моделі поведінки суб’єктів службово-трудових відносин;

– свободи вибору працівником міліції варіанту поведінки;

– усвідомлення необхідності дотримання та виконання норм права;

– фактичної поведінки працівників міліції;

– оцінки цієї поведінки та її соціально значущих наслідків з боку конкретного уповноваженого органу, службово-трудового колективу, громадських організацій, а також самою особистістю відповідно до юридично закріплених критеріїв;

– застосування заохочень за сумлінне виконання службово-трудових обов’язків або заходів впливу за порушення норм права, тобто за скоєння правопорушення. Юридична відповідальність працівників міліції разом з повноваженнями, тобто правами та обов’язками, є складовою частиною їх спеціального правового статусу як службових осіб.

Юридична відповідальність працівників міліції має дві форми реалізації – добровільну (позитивну, перспективну) та державно-примусову (негативну, ретроспективну). При цьому негативна юридична відповідальність працівників міліції є одним із засобів протидії правопорушенням, засобом забезпечення правомірної поведінки особового складу під час і у процесі виконання службових обов’язків щодо захисту, охорони та забезпечення прав, свобод і законних інтересів учасників суспільних відносин. У свою чергу позитивна юридична відповідальність працівників міліції є засобом заохочення, стимулювання персоналу до якісної, ефективної службово-трудової діяльності.

Добровільна та державно-примусова форми реалізації юридичної відповідальності працівників міліції діалектично взаємопов’язані між собою: чим вищий рівень позитивної відповідальності, тим рідше виникає негативна юридична відповідальність. Водночас негативна юридична відповідальність працівників міліції настає лише в тому випадку, коли не спрацював механізм позитивної юридичної відповідальності цієї категорії службовців.

Працівник міліції як суб’єкт юридичної відповідальності знає вимоги, що пред’являються до його діяльності, виконує доручену справу і тим самим забезпечує досягнення стану охорони, захисту та забезпеченості прав, свобод і законних інтересів учасників суспільних відносин. Однак, якщо він при цьому виявив службово-трудову активність, ініціативу та творчість, досяг вищих результатів у своїй суспільно-корисній діяльності, до нього може бути застосована заохочувальна (активна) позитивна відповідальність.

Основними критеріями оцінки службово-трудових заслуг (досягнень) працівників міліції потрібно вважати: міру якості та ефективності виконаних завдань; ступінь активності, напруженості інтелектуальних і вольових зусиль при їх виконанні; міру дисциплінованості; особисті якості – освітній рівень, досвід, стаж роботи, моральну стійкість, правдивість, чесність, роботу над підвищенням інтелектуального рівня та фізичного розвитку.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” за мужність, відвагу, героїзм, розумну ініціативу, старанність, сумлінне і бездоганне виконання службових обов’язків до осіб рядового і начальницького складу можуть бути застосовані такі види заохочень:

– дострокове зняття дисциплінарного стягнення;

– оголошення подяки;

– нагородження грошовою винагородою;

– нагородження цінним подарунком;

– нагородження Почесною грамотою МВС України;

– занесення на “Дошку пошани”;

– нагородження відзнаками МВС України;

– дострокове присвоєння чергового спеціального звання;

– присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого займаною штатною посадою;

– нагородження відзнакою МВС “Вогнепальна зброя”.

За мужність, відвагу, героїзм, особливі заслуги перед державою в протидії злочинності, охороні громадського порядку особи рядового і начальницького складу можуть бути подані до присвоєння почесних звань і нагородження державними нагородами та відзнаками Президента України.

До курсантів навчальних закладів МВС України, крім заохочень, передбачених ч. І ст. 9 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”, можуть також застосовуватися:

– нагородження особистою фотокарткою курсанта або слухача, сфотографованого біля розгорнутого прапора навчального закладу;

– направлення батькам курсанта листа з подякою;

– надання дозволу на позачергове звільнення з розташування навчального закладу;

– надання короткострокової відпустки тривалістю до 5 діб1.

Водночас формальною підставою негативної юридичної відповідальності працівників міліції є норми права, що закріплені у ст. 25 Закону України “Про міліцію”. Так, згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України “Про міліцію” працівник міліції в межах повноважень, наданих цим Законом, та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення та несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність2. При цьому в юридичній літературі наголошується на тому, що ця норма права потребує вдосконалення, оскільки в ній не вказано на такі види негативної юридичної відповідальності працівників міліції як адміністративна, цивільна, матеріальна1.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Разом з тим, особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Підставою для настання негативної дисциплінарної відповідальності працівників міліції є порушення службової дисципліни (вчинення дисциплінарного проступку). Відповідно до ст. 2 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” дисциплінарний проступок – це невиконання чи неналежне виконання особою рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ службової дисципліни. При цьому службова дисципліна – це дотримання особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів (ст. 1 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”)1.

Службова дисципліна грунтується на усвідомленні працівниками міліції свого обов’язку захищати життя, здоров’я, права та свободи громадян, власність, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань.

Особливостями негативної дисциплінарної відповідальності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ є:

1. Для осіб рядового та начальницького складу міліції встановлена більш сувора дисциплінарна відповідальність порівняно з відповідальністю працівників і службовців інших органів державної влади. Ця суворість полягає в підвищеній вимогливості, що встановлюється державою до осіб рядового та начальницького складу міліції, обов’язком яких є охорона громадського порядку та громадської безпеки, забезпечення законності та захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина.

2. Для дисциплінарної відповідальності працівників міліції характерна більш широка система стягнень за службові порушення порівняно зі стягненнями, що накладаються на працівників і службовців інших державних органів (наприклад, попередження про неповну посадову відповідність, пониження в спеціальному званні на один ступінь та інше).

3. У міліції правом застосування заходів дисциплінарного впливу наділено ширше коло керівників. У разі, якщо в безпосереднього начальника недостатньо прав для покарання порушника, він має право звернутися до вищого керівництва. Накази про покарання оголошуються всьому особовому складу з метою попередження та недопущення подібних випадків у майбутньому2.

Згідно зі ст. 12 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:

– усне зауваження;

– зауваження;

– догана;

– сувора догана;

– попередження про неповну посадову відповідність;

– звільнення з посади;

– пониження в спеціальному званні на один ступінь;

– звільнення з органів внутрішніх справ.

Наявність різноманітних за характером дисциплінарних стягнень, що застосовуються до працівників міліції, надає можливість реалізувати принцип індивідуалізації відповідальності шляхом вибору того стягнення, що найбільшою мірою відповідає тяжкості проступку та особі винного. Дисциплінарні стягнення неоднорідні за змістом і зачіпають різні права та інтереси осіб начальницького і рядового складу. Це зумовлює необхідність класифікації стягнень з метою глибшого пізнання специфіки їх примусового впливу на поведінку осіб, які вчинили дисциплінарні проступки.

До першої групи належать дисциплінарні стягнення, що мають в основному морально-правовий характер, їх виховна роль переважає над каральною та не пов’язана безпосередньо з несприятливими для працівника матеріальними наслідками (усне зауваження, зауваження, догана, суворо догана та ін.). Однак наявність цього стягнення є перешкодою для підвищення працівника на посаді або у спеціальному званні. Другу групу складають стягнення, що носять матеріальний характер (пониження у спеціальному званні на один ступінь, звільнення з посади). До третьої групи відноситься звільнення з міліції. Це стягнення припиняє службово-трудові правовідносини працівника міліції з відповідним підрозділом1.

Негативна матеріальна відповідальність працівників міліції – це обов’язок працівника міліції відшкодувати шкоду, завдану відповідному органу, службі чи підрозділу, з яким він перебуває у службово-трудових відносинах, його протиправним і винним порушенням своїх обов’язків. Правовідносини у сфері негативної матеріальної відповідальності працівників міліції, що виникають внаслідок заподіяння останніми шкоди органу, службі чи підрозділу, зумовлені сукупністю певних юридичних фактів, з-поміж яких визначальне місце займають підстава та умови матеріальної відповідальності. Фактичною підставою матеріальної відповідальності працівників міліції є майнове правопорушення – винне і протиправне невиконання або недбале виконання працівником міліції його службово-трудових обов’язків за трудовим договором (контрактом), що спричинило пряму дійсну шкоду органу, службі чи підрозділу міліції.

Умовами негативної матеріальної відповідальності потрібно вважати: а) протиправну поведінку працівника міліції; б) наявність прямої дійсної шкоди; в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; г) вину в заподіянні шкоди. Серед способів відшкодування шкоди, заподіяної працівником міліції, виділяють: по-перше, добровільний (за заявою працівника міліції), по-друге, адміністративний (за розпорядженням начальника органу внутрішніх справ), по-третє, судовий (за рішенням суду).

Негативна цивільна відповідальність працівників міліції настає за скоєння ними цивільного проступку, під яким варто розуміти суспільно небезпечне, протиправне, винне порушення врегульованих нормами цивільного права майнових та особистих немайнових відносин, що укладаються в різноманітних сферах суспільної життєдіяльності.

Позитивна адміністративна відповідальність у сфері адміністративно-правових відносин системи МВС України має як юридичне, так і моральне-етичне значення, знаходить відображення в положеннях, інструкціях, наказах і спонукає працівників міліції до ефективного виконання своїх обов’язків.

Особливостями негативної адміністративної відповідальності працівників міліції є:

– відповідальність за адміністративні правопорушення, в більшості випадків, настає за Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України;

– відповідальність за деякі правопорушення, вичерпний перелік яких встановлений у ч. 1 ст. 15 КУпАП (порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави), настає па загальних підставах1;

– адміністративна відповідальність, на відміну від дисциплінарної відповідальності, реалізується в межах службового підпорядкування;

– до осіб рядового і начальницького складу служб і підрозділів міліції не застосовуються такі види адміністративних стягнень як виправні роботи та адміністративний арешт (ч. 1 ст. 15 КУпАП);

– наявність права в органів (посадових осіб) замість накладення адміністративних стягнень передавати матеріали про правопорушення працівників міліції відповідним органам (посадовим особам) для вирішення питання про притягнення винуватих до дисциплінарної відповідальності;

– заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, що регламентує адміністративне провадження.

Негативна кримінальна відповідальність працівників міліції застосовується за злочини та охоплює найбільш суворі заходи державного примусу. Порядок її здійснення регламентований детально та визначається кримінальним, кримінально-процесуальним і кримінально-виконавчим законодавством. Притягненню певної особи рядового чи начальницького складу до кримінальної відповідальності в якості обвинуваченого передує порушення кримінальної справи за фактом злочину, збирання та дослідження доказів, що стосуються конкретної кримінальної справи.

У зв’язку з виконанням працівниками міліції службових обов’язків КК України передбачена їх особиста відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. Службовим злочином визнається діяння (дія або бездіяльність) службової особи, пов’язане з використанням нею наданої їй влади або службового становища з порушенням правильної діяльності державного апарату або апарату підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності, з заподіянням істотної шкоди правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. З цього слідує, що службовий злочин може вчинити лише службова особа.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України, службовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. До представників влади належать працівники державних органів і установ, зокрема працівники міліції, які наділені правом у межах наданої їм компетенції пред’являти вимоги або приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами, незалежно від їхньої відомчої належності чи підлеглості.

Працівник міліції при виконанні своїх повноважень може вступити в управлінські та інші відносини з різними державними органами, об’єднаннями громадян, а також окремими громадянами. Ці відносини можуть бути відносинами влади, влади-підлеглості, співпраці, координації та погодження. Тому одна й та сама службова особа в різних відносинах може виконувати різні функції, наприклад, щодо громадянина працівник міліції виконує функцію представника влади, а стосовно підлеглого – організаційно-розпорядчу.

Відповідальність працівників міліції передбачена у КК України за такі злочини у сфері службової діяльності: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365); службове підроблення (ст. 366); службова недбалість (ст. 367); одержання хабара (ст. 368); давання хабара (ст. 369); провокація хабара (ст. 370). Окрім того, працівники міліції несуть кримінальну відповідальність і за злочини проти правосуддя: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372); примушування давати свідчення (ст. 373); порушення права на захист (ст. 374); невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. З87)’.

У вітчизняній юридичній науці обгрунтовуються пропозиції щодо необхідності розроблення закону “Про юридичну відповідальність працівників міліції”. Прийняття останнього сприяло б ліквідації низки суперечностей між нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальну, дисциплінарну, адміністративну та інші види юридичної відповідальності працівників міліції, забезпечило б можливість комплексно оцінювати всі обставини, пов’язані з кожним порушенням певних нормативних вимог, дало б змогу зробити важливий крок на шляху до демократизації нашого суспільства та підвищення гарантій прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина в Україні.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)