Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 1.1.3.4. Міліція в системі правоохоронних органів сучасної України
Традиційно до суб’єктів правоохоронної системи відносять правоохоронні органи. Хоча одностайної думки які органи відносяться до правоохоронних, як справедливо зазначає A. M. Кучук, не має не тільки серед науковців, але її немає і в чинному законодавстві. Так, наприклад, у законах України “Про основи національної безпеки України” та “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, закріплено визначення правоохоронних органів, при цьому в першому з них вказано, що “правоохоронні органи – це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій”, а в другому проголошено, що “правоохоронні органи – це державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції”.
Виходячи із змісту ст. 7 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, що називається “Запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” можна зробити висновок про те, що до правоохоронних належать “органи, які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність”. А в ст..7 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” зазначено, що органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність зобов’язані “здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами”. Примітка до п. 1.1. Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів зазначає, що “Під правоохоронними органами в цій Інструкції маються на увазі органи Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації України”.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” до правоохоронних органів віднесено:
– органи прокуратури;
– органи внутрішніх справ;
– органи служби безпеки;
– органи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
– органи охорони державного кордону;
– органи державної податкової служби;
– органи державної контрольно-ревізійної служби;
– органи рибоохорони;
– органи державної лісової охорони;
– митні органи;
– органи і установи виконання покарань;
– інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Однак, аналіз статей 12 та 14 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” дозволяє зробити висновок про те, що органи державної контрольно-ревізійної служби не відносяться до правоохоронних. Відповідно до ст. З Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” не можна вважати правоохоронним органом Державну прикордонну службу України. Стаття 17 Закону України “Про Службу безпеки України” не відносить до правоохоронних митні органи. Закон України “Про контррозвідувальну діяльність” у ст. 6 розрізняє органи державної влади, правоохоронні, розвідувальні та органи охорони державної таємниці, хоча в ст. 5 вживає словосполучення “правоохоронні та інші органи державної влади”.
Вирішення зазначеного питання ускладнюється у зв’язку з відсутністю закріплення в Конституції України поняття правоохоронних органів. Так у Конституції України поняття “правоохоронні органи” вживається лише один раз (у ч. З ст. 17), де спеціальне завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом. У коментарі до цієї статті, підготовленому Інститутом законодавства Верховної Ради України, до правоохоронних органів автори відносять: Службу безпеки України, внутрішні війська МВС України, міліцію та деякі інші державні структури, статус яких нині визначається незаконними нормативно-правовими актами.
Необхідно взяти до уваги певні спроби, як різноманітних державних органів так і науковців усунути законодавчий хаос і розробити проекти реформ правоохоронних органів з метою вдосконалення їхньої діяльності, зростання довіри до них населення, підвищення рівня захисту прав людини і основоположних свобод, посилення протидії правопорушенням. Такі концептуальні ідеї необхідних заходів містяться в Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні схваленої Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, рішенні Ради національної безпеки і оборони України “Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів”; Концепції реформи органів кримінальної юстиції України (науковий проект) підготовлений фахівцями Національної академії внутрішніх справ.
На думку A. M. Кучука, для визначення тих чи інших органів правоохоронними треба щоб:
– діяльність цих органів містила всі ознаки, що притаманні правоохоронній діяльності та відповідала принципам правоохорони;
– ці органи мають здійснювати функції та виконувати завдання, що покладені суспільством та державою на суб’єктів правоохоронної діяльності;
– питома вага правоохоронної діяльності в загальному об’ємі діяльності таких органів була досить вагомою (для правоохоронних органів та організацій ця діяльність є як способом існування, так і формою відображення їхнього соціального призначення);
– ці органи були наділені державно-владними повноваженнями та, відповідно, правом застосовування державного примусу.
Як похідні від цих критеріїв можна навести положення, які сформульовані М. І. Мельником та М. І. Хавронюком:
– виконання органом правоохоронних функцій потребує специфічного організаційного, правового, кадрового, матеріально-технічного, військового і тилового (три останні передбачають, зокрема, забезпечення озброєнням, боєприпасами, спеціальними засобами, криміналістичною і спеціальною технікою, речовим та іншими видами майна), фінансового, інформаційного, наукового та іншого забезпечення;
– з метою ефективного виконання своїх обов’язків працівники цього органу наділяються згідно з законом різноманітними специфічними правами, мають за законом пільги, покликані компенсувати додаткові навантаження і необхідність ризикувати своїм життям та здоров’ям як своїм, так і членів своєї сім’ї, а також користуються підвищеним правовим захистом.
Така невизначеність у використанні нормативно-правового поняття правоохоронний орган звичайно не може негативно не позначитись на функціонуванні усієї правоохоронної системи. Тому наукою має бути вироблений єдиний підхід до даної дефініції.
Нами поділяється дефініція сформульована A. M. Кучуком. Під правоохоронними органами слід розуміти спеціально уповноважені державні органи, що наділяються державно-владними повноваженнями з метою професійного здійснення на підставі та відповідно до чинного законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, всіх урегульованих правом суспільних відносин.
До ознак правоохоронного органу слід віднести:
– це в установленому законом порядку створений, як правило, озброєний та відносно самостійний, організаційно оформлений підрозділ державного апарату і який у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення;
– це орган який згідно закону наділений державно-владною компетенцією;
– цей орган виконує поряд із профілактичною одну чи декілька інших правоохоронних та в обов’язковому порядку правозастосовну функцію, які є визначальними у його діяльності;
– до працівників такого органу за законом пред’являються спеціальні вимоги;
– працівники такого органу, з метою професійного виконання покладених на них обов’язків, згідно із законодавством наділяються специфічними правами щодо застосування заходів державного примусу, користуються відповідними пільгами, мають зовнішні ознаки приналежності до суб’єктів правоохоронної системи, забезпечуються підвищеним правовим захистом.
Зазначеним критеріям беззаперечно відповідає такий правоохоронний орган як міліція
Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Структурну характеристику міліції можна дослідити через аналіз структури Міністерства внутрішніх справ, зокрема:
1. Кримінальна міліція – Це підрозділи, покликані здійснювати карний розшук, протидіяти організованій злочинності, кримінальний пошук та ін. До блоку кримінальної міліції входять:
1.1. Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України (Далі – ГУБОЗ) є спеціальним підрозділом, що належить до державних органів, спеціально створених для протидії організованій злочинності.
Основними завданнями ГУБОЗ є:
– виявлення та припинення діяльності стійких суспільно небезпечних організованих груп і злочинних організацій (далі – ОГ і ЗО), які впливають на соціально-економічну та криміногенну ситуацію в регіонах і в державі;
– протидія корупції та хабарництву у сферах, що мають стратегічне значення для економіки держави, серед вищих посадових осіб, працівників судових, правоохоронних та контролюючих органів;
– викриття й ліквідація злочинних схем, спрямованих на легалізацію доходів, одержаних у результаті злочинної діяльності ОГ і ЗО;
– забезпечення відшкодування збитків державі, а також фізичним і юридичним особам, завданих діяльністю ОГ і ЗО або корупційними діяннями.
1.1.1. Управління внутрішньої безпеки
Основними завданнями підрозділів внутрішньої безпеки є:
– захист системи міністерства внутрішніх справ, за яким забезпечується її стабільне функціонування;
– організація і координація заходів щодо захисту посадових осіб органів внутрішніх справ від перешкоджання виконанню покладених на них службових обов’язків, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів, у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників;
– виявлення, попередження та припинення корупційних, злочинних та інших протиправних дій, що готуються, або вчинені працівниками органів та підрозділів внутрішніх справ.
1.2. Департамент карного розшуку Основними завданнями Департаменту є:
– у межах компетенції формування та реалізація державної політики у сфері протидії злочинності;
– організація і координація діяльності підрозділів карного розшуку органів внутрішніх справ, спрямована на захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань;
– організаційно-методичне забезпечення діяльності підпорядкованих підрозділів для попередження, припинення і розкриття злочинів, насамперед тяжких та особливо тяжких, злочинів, що набули суспільного резонансу, учинених із застосуванням вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, групою осіб, серійного характеру, а також з метою розшуку злочинців, осіб, які зникли безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів;
– розроблення та вжиття заходів, спрямованих на вдосконалення форм і методів роботи підрозділів карного розшуку, надання їм практичної допомоги в організації роботи з виявлення, попередження і розкриття злочинів, у вирішенні інших службових завдань;
– організація взаємодії з підрозділами центрального апарату МВС, ГУМВС, УМВС, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, установами, громадськими організаціями, а також правоохоронними органами зарубіжних країн і міжнародними організаціями у вирішенні питань протидії злочинності;
– організація кадрового забезпечення підрозділів карного розшуку, ужиття заходів, спрямованих на додержання дисципліни і законності, підвищення професійного рівня, службової та бойової готовності працівників карного розшуку.
1.3. Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми
Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України створено відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ від 07.07.2010 № 294 шляхом реорганізації Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, й утворення в його структурі управління боротьби з кіберзлочинністю.
Основним завданням підрозділу є забезпечення реалізації державної політики щодо попередження та протидії злочинам, які вчиняються з використанням високих інформаційних технологій і телекомунікаційних мереж (злочини у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій та інтелектуальної власності, у сфері платіжних систем і господарської діяльності, зокрема, заняття гральним бізнесом, а також злочини проти інформаційної безпеки, у тому числі незаконні дії зі спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації), торгівлі людьми, злочинам проти моральності (створення або утримання місць розпусти і звідництво, сутенерство, примушування до заняття проституцією чи втягнення в заняття проституцією, а також виготовлення, збут або розповсюдження порнографічних предметів та творів, що пропагують культ насильства і жорстокості), злочинам у сфері працевлаштування за кордоном і трудової міграції, незаконним діям щодо усиновлення (удочеріння), порушенню встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницькому донорству, а також протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних від таких злочинів.
До структури Департаменту входять:
O управління боротьби з кіберзлочинністю;
O управління боротьби з торгівлею людьми.
1.4. Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю
Основні завдання Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України:
– організація і координація роботи структурних підрозділів Департаменту та підрозділів ДСБЕЗ ГУМВС, УМВС з попередження, виявлення і розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів у сфері економічної діяльності, у тому числі протидії злочинам в органах влади і управління, в галузях та сферах економіки, проти власності, у сфері інтелектуальної власності, злочинам міжрегіонального характеру тощо, та забезпечення відшкодування завданих зазначеними злочинами збитків;
– участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері протидії економічній злочинності;
– аналіз, прогнозування криміногенних процесів в економіці та своєчасне інформування про них центральних органів виконавчої влади;
– у межах компетенції забезпечує нормативно-правове регулювання напрямів оперативно-службової діяльності Департаменту;
– здійснення організаційно-методичного забезпечення діяльності підрозділів ДСБЄЗ ГУМВС, УМВС з попередження, виявлення і розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів у сфері економічної діяльності, що скоюються в різних галузях економіки держави;
– організація взаємодії з підрозділами центрального апарату МВС, іншими правоохоронними та фінансовими органами держави, а також співпраця з правоохоронними органами зарубіжних країн і міжнародними організаціями у вирішенні питань протидії злочинності у сфері економіки;
– організація кадрового забезпечення Департаменту, підрозділів ДСБЕЗ, ГУМВС, УМВС, ужиття заходів, спрямованих на додержання дисципліни і законності в їх діяльності.
Структура Департаменту ДСБЕЗ МВС України:
– управління організації роботи, моніторингу та регіонального контролю;
– управління боротьби зі злочинами у сфері земельних відносин, приватизації, інфраструктури та в зовнішньоекономічній діяльності;
– управління боротьби зі злочинами в базових галузях економіки та на споживчому ринку;
– управління боротьби зі злочинами в бюджетній та кредитно-фінансовій сфері;
– управління боротьби з незаконним посяганням на фінансові ресурси та майнові права власників;
– оперативно-розшукове управління.
1.5. Департамент оперативної служби
1.6. Департамент оперативно-технічних заходів
1.7. Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків
(1 votes, average: 5,00 out of 5)