Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 4.1.2.3. Стан правопорядку як критерій оцінки ефективності діяльності міліції України
Громадянське суспільство і держава об’єктивно потребують впорядкування свого функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різноманітних громадянських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення його матеріальних і нематеріальних потреб. Тому громадянське суспільство і держава мають формувати соціальні норми, спрямовані на зміцнення суспільного і правового порядку.
Держава, об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності – виконанні завдань і функцій, у правових відносинах з громадянським суспільством. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовою базою і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава у вигляді уповноважених на це органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку та забезпечує їх реалізацію.
Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства та держави.
Суспільний порядок – це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, нормами моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин та їх додержання. Поняття суспільного порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки у зміцненні та підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі норм права і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами Правопорядок – частина суспільного порядку..
Отже, правопорядок – це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права та перебувають під захистом закону й охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність – це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.
Основні ознаки правопорядку:
– закладається у нормах права у процесі правотворчості;
– спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;
– встановлюється в результаті реалізації норм права, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації норм права;
– створює сприятливі умови для здійснення суб’єктивних прав;
– припускає своєчасне і повне виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;
– вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;
– встановлює сувору громадську дисципліну;
– припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;
– створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;
– забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу. Зміст правопорядку – це система правових і неправових елементів,
Властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання. Види змісту правопорядку:
– матеріальний – система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників – фізичних і юридичних осіб, як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування у процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою;
– юридичний (державно-правовий) – система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.
Структура правопорядку – це єдність і одночасно поділ системи суспільних відносин, урегульованих нормами права відповідно до їх галузевого змісту. Правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.
Елементи структури правопорядку:
1) суб’єкти права – держава, її органи, державні, громадські та комерційні організації, громадяни, які мають права, обов’язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими нормами права актами – статична частина.
2) правові відносини і зв’язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) – динамічний зв’язок.
3) упорядкованість усіх елементів структури – суб’єктів права, правових відносин і зв’язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації – розпорядку, в межах якого організує та функціонує громадянське суспільство і держава, – інтегративний зв’язок.
Функції правопорядку-це основні напрями формування та підтримання стабільного правового стану системи суспільній відносин.
Види функцій правопорядку:
1) впорядкування зовнішніх зв’язків і відносин з великими системами суспільства – економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища – економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв’язків і відносин з суспільним середовищем;
2) зміцнення внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція характеризує автономне “буття” системи правопорядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у внутрішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;
3) збереження і вдосконалення правопорядку – виражається в його непохитності та протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.). збереженні та розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.). Єдиним засобом розвитку правопорядку є його вдосконалення.
Принципи правопорядку – це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і виступають основою його існування та функціонування.
Специфічні принципи правопорядку:
– конституційності – підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що мас бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя;
– законності – створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність – головна умова встановлення правопорядку;
– системно-структурної організації – наявність цілісності та структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства та правової системи держави;
– ієрархічної субординації та підпорядкування – виявляється в чіткій співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативно-правових актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т. д., що забезпечують упорядкованість їх зв’язків;
– соціальної (в тому числі правової) нормативності – полягає в необхідності підпорядкування діяльності суспільства, і особливо суб’єктів правотворчості, соціальним нормам, головним чином нормам права. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування;;
– справедливості та гуманізму – базується на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності та честі;
– підконтрольності – наявність повсюдного, загального й універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами;
– державного забезпечення, охорони і захисту – виражається в реальних засобах гарантування прав суб’єктів правопорядку, функціонування правової системи, забезпечення законними засобами прав, свобод, обов’язків та ін.
До головних ознак сучасного правопорядку потрібно віднести такі:
– має грунтуватися на розумінні суспільною правосвідомістю ідеї права як міри свободи, справедливості та формальної рівності. Воно несумісне з праворозумінням, яке виходить з того, що межі свободи і справедливості визначаються державою. Різноманітні прояви ідеалізації держави як інституції, що найбільш за інших зацікавлена у встановленні правопорядку породжують ілюзії, які тільки віддаляють від дійсно правових основ формування правопорядку. Раціональне, послідовно наукове вирішення цієї проблеми має грунтуватися на чіткому визначенні місця та ролі держави в цій сфері таким чином, щоб її діяльність, з одного боку, була “додатковою” до суспільної самоорганізації, достатньою, але не надлишковою, а з іншого – потрібною суспільству й ефективною;
– має грунтуватися саме на правових джерелах, тобто на тих, які отримують витоки із природного права, визнані цивілізованим світом стандартів стандарти прав і свобод людини. Такі джерела правопорядку (нормативно-правові акти, прецеденти, правові цінності та традиції) є “рівноправними” у правовому регулюванні суспільних відносин і формуванні правопорядку, (якби лише закон визнавався як головний чинник порядку, це призвело б до встановлення тільки “законопорядку”). Закон визнається джерелом правопорядку за умови, що вій є правовим;
– це легітимний порядок у правовій сфері, тобто фактичний (реально існуючий) стан впорядкованості правової життєдіяльності суспільства, який підтримується домінуючою частиною суспільства, передусім громадянським суспільством. Легітимність правопорядку спричиняється його відповідністю інтересам і потребам, передусім громадянського суспільства, яке солідаризується з існуючим правопорядком, своєю волею та зусиллями сприяє Його утвердженню та усталеному функціонуванню;
– це легальний порядок у правовій сфері, який завдяки суспільній свідомості і інституціям громадянського суспільства (насамперед, незалежних і неупереджених засобів масової інформації”) відновлюється і розвивається як стан відкритого, прозорого правового буття. Адекватність сприйняття правопорядку суспільством не деформується штампами і офіційними міфами. Латентні правові процеси, нелегальні квазі-юридичні практики та інші відхилення від сучасного правопорядку знаходять належну, передусім доктринальну і професійно правову оцінку та піддаються раціональним впливам відповідних (передусім владних) інституцій;
– це економічно доцільний, морально обгрунтований і релігійно вивірений правопорядок. Такі його риси характеризують не тільки сприятливість до економічного розвитку, а й те, що забезпечення правопорядку не вимагає від суспільства надзвичайних матеріальних і фінансових витрат, не є важким тягарем для державного бюджету. Моральні та релігійні підгрунтя правопорядку забезпечують Його надійність і усталеність і додаткову легітимацію в очах суспільства.
Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед, реальне і повне забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Це вінець (кінцевий результат) дії права.
Міліція є виконавчим органом державної влади що виконує такі функції:
– забезпечує правопорядок і суспільну безпеку;
– охороняє власність, здійснює заходи щодо профілактики правопорушень, розкриває злочини, надає допомогу громадянам, посадовцям і організаціям та ін.
Кримінальна міліція та міліція громадської безпеки, виконують основний обсяг завдань зі зміцнення законності та забезпечення правопорядку, їх функції складають найбільший за обсягом і найрізноманітніший напрям діяльності міліції, що здійснюється у правових і організаційних формах.
Забезпечення правопорядку виражається в тому, що їх діяльність постійно здійснюється у громадських місцях, також при проведенні суспільно-спортивних, культурних, політичних заходів. Наступна особливість визначається властивостями забезпечення правопорядку як об’єкту правової охорони, елементами охоронної дії виступають дії людей, сукупність яких утворює акти і процеси поведінки.
Стройові підрозділи патрульно-постової служби міліції громадській безпеці є важливою організаційною формою для виконання завдань по охороні правопорядку, безпеки особи та виконання інших завдань.
Головними завданнями патрульно-постової служби є:
– забезпечення прав і свобод особи;
– охорона власності і забезпечення громадського порядку;
– попередження і припинення злочинів і адміністративних проступків;
– участь у розкритті злочинів і затримання злочинців.
Виконуючи вказані функції, патрульно-постова служба в цілях попередження правопорушень, здійснює патрулювання у громадських місцях. При отриманні інформації про підготовлюване правопорушення вони вживають заходів щодо його запобігання, забезпечують охорону місця події, збереження слідів і речових доказів. При виявленні дітей, підлітків, що знаходяться в стані алкогольного сп’яніння або наркотичного сп’яніння, доставляють їх до місця проживання і передають їх батькам або особам що їх замінюють.
Служба дільничних інспекторів міліції – це певна ланка системи міліції громадської безпеки, що здійснює такі завдання:
– забезпечення безпеки особи;
– охорона власності і громадського порядку;
– попередження і припинення адміністративних проступків;
– надання в межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовцям, підприємствам, установам і громадським об’єднанням в здійсненні їх законних прав і інтересів.
Значну увагу дільничний інспектор міліції приділяє контролю, за дотриманням правил ліцензійно-дозвільної системи. Він має право перевірити місця зберігання та використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї і вибухових матеріалів. При виявленні порушень правил зберігання він має право робити обов’язкові приписи громадянам і посадовцям про їх усунення, вилучати вказані предмети і вживати інших заходів в межах наданих йому повноважень.
Основна діяльність Державної автомобільної інспекції спрямована на забезпечення дотримання фізичними та юридичними особами законодавства України, стандартів, правил і технічних норм з питань забезпечення безпеки дорожнього руху. Вони проводять заходи щодо попередження дорожньо-транспортних подій і зниження тяжкості їх наслідків у цілях охорони життя, здоров’я і майна громадян, захисту їх прав і законних інтересів, а також захисту суспільства і держави. Аналіз практики показує, що до основних заходів щодо підвищення ефективності забезпечення правопорядку у сфері дорожнього руху відноситься якісне поліпшення інформаційно-методичного забезпечення підрозділу державної автомобільної інспекції МВС України щодо виявлення ділянок, де здійснюються найбільша кількість дорожньо-транспортних подій. Це дає можливість встановити та усунути причини виникнення таких подій.
Особливе місце в забезпеченні правопорядку займають підрозділи транспортної міліції. До їх основних функцій відносять:
– забезпечення правопорядку, суспільного порядку, охорона власності;
– забезпечення безпеки особи;
– попередження і припинення злочинів та адміністративних проступків;
– розкриття і розслідування злочинів;
– організація і здійснення розшуку осіб, що переховуються від органів дізнання, досудового слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, без вісті зниклих та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;
– надання в межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовцям у здійсненні їх законних прав та інтересів.
Таким чином, усі види діяльності служб і підрозділів міліції взаємозв’язані і взаємодоповнюють одна з одною, а їх спільна мета – забезпечення правопорядку.
Не можна протидіяти злочинності, не зміцнюючи всіляко правопорядок. Зміцнення ж правопорядку передбачає забезпечення безпеки особи, захист її недоторканості, честі та гідності, створення умов для реалізації гарантованих Конституцією прав і свобод людини та громадянина. Результатом таких стосунків має бути встановлення у спілкуванні атмосфери пошани, підтримки, громадського спокою, необхідних для спільного життя та діяльності людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)