Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 1.1.2.3. Безпека суспільства та роль міліції в її забезпеченні
У дослідженнях таких відомих науковців, як Р. Кеохейн, К. Волландер та X. Хафтендорн присутня ідея неолібералізму, за якою вперше вивчаються економічні ресурси як основні елементи економічної безпеки. У центрі таких досліджень вперше введено поняття додаткової цінності міжнародних інституцій у вирішення конфліктів та уникненні певних загроз безпеці, на основі моделей ООН, ОБСЄ та НАТО. Улріх Бек та Ніклас Луман ввели поняття суспільного ризику, в якому ризик є системою керування загрозами та небезпеками, що з’явились у контексті модернізації суспільства3. Найбільш значною зміною у вивченні безпеки суспільства були зроблені Баррі Бузаном, Оле Вівером та їх Копенгагенською школою (яку також називають Європейською школою безпеки). В основі їх досліджень покладено концепцію слабкої та сильної держави, а також введено п’яти аспектів безпеки – військового, політичного, економічного, соціального та екологічного. Джерелом таких ідей стали дослідження Британської школи міжнародних відносин, яка розвинула концепцію “міжнародного суспільства” та звернула увагу на відповідальності держав за розвиток та майбутнє суспільства такого типу.
Поняття “безпеки суспільства)) сформувалось внаслідок усвідомлення феноменів ідентичності та згуртованості суспільства як джерел нестабільності. Найбільш впливовою ідеєю концептуального розширення досліджень безпеки у 1990-х роках Копенгагенської школи стало формулювання поняття безпеки суспільства. Концепція фактично зводиться до невійськових загроз та невійськових рішень, коли суб’єктом є не держава (національна безпека), чи індивідууми (особиста безпека та захищеність), а суспільство.
Безпека суспільства (societal security) – це здатність суспільства продовжувати існування за мінливих умов та можливих чи справжніх загроз. Безпека суспільства передбачає його стабільність, прийнятні умови для еволюції, релігійної та національної ідентичності тощо. Безпека суспільства – це новий вимір, який зараз створюється. Вона повинна заповнити відстань між безпекою держави та безпекою людини.
Термін “безпека суспільства” вперше вжив Баррі Бузан. Безпека суспільства була тільки одним із 5 секторів у його 5-вимірному підході до теорії безпеки, поряд із військового, політичною, економічною та екологічною безпекою. Проте в даному дослідженні всі виміри Б. Бузана, включно із виміром суспільства, були секторами державної безпеки. Суспільство, наприклад, було тільки одним сектором, в якому могла відчуватись загроза для держави.
Оле Вівер стверджує, що 5-вимірний підхід Б. Бузана став непереконливим у сучасному контексті безпеки суспільства. Відповідно, він запропонував оновлену концепцію даної теорії, тобто переосмислення не власне 5-ьох секторів державної безпеки, а двох аспектів – держави та безпеки суспільства. Безпека суспільства залишається сектором державної безпеки, але вона також є об’єктом безпеки із власними правами. В той час як державна безпека визначається загрозами для суверенітету (якщо держава втрачає суверенітет, вона не зможе існувати як держава), безпека суспільства стосується тільки загроз для ідентичності суспільства (якщо суспільство втрачає ідентичність, воно не виживе як суспільство).
В аналітичному сенсі безпека суспільства стосується загроз ідентичності та згуртованості суспільства. Схема, за якою можна визначити дані загрози (суспільні небезпеки), може бути побудована наступним чином:
Ідентичність | Згуртованість |
Права меншин | Демографічні зміни |
Екстремізм або націоналізм | Сепаратизм |
Культурна ідентичність. | Регіоналізм |
Релігійна ідентичність | Анархія |
Історичне минуле | Бідність |
Мова | Міграція |
Сім’я |
Простіше кажучи, безпека суспільства стосується сприйняття загроз та реакції суспільства на реальні чи уявні загрози власній ідентичності та згуртованості. Обидва типи загроз можуть бути справжніми чи тільки уявними, але якщо вони провокують реакцію чи контрреакцію, вони є визначальними факторами при аналізі безпеки суспільства. Визначальні фактори безпеки суспільства також можуть бути внутрішніми (в межах самого суспільства) або зовнішніми (двосторонні, багатонаціональні, субнаціональні чи регіональні фактори).
Застосування концепції “безпеки суспільства” дозволяє оцінити процеси, які можуть перетворитись у загрозу та потенційно створити насильницький конфлікт. Використання концепції “безпеки суспільства” дозволяє пояснити, яким чином міграція, телебачення та радіо, результати виборів та мова навчання можуть сприяти виникненню серйозних конфліктів між суспільствами або між державою та суспільством.
Зважаючи на сучасну міжнародну ситуацію та занепокоєння глобальною безпекою, безпека суспільства повинна включати елементи довгострокової взаємної довіри, передбачуваності та спільних інтересів, а також використання адекватних та виправданих інструментів публічної політики.
В основу забезпечення суспільного порядку і суспільної безпеки в державі покладено загальні принципи: законність, стабільність і гарантованість безпеки, взаємна відповідальність особи, суспільства і держави, гармонізація важливих інтересів людини, суспільства та держави.
Важко виділити стосунки у сфері безпеки особи, суспільного порядку або суспільної безпеки, що існували б ізольовано один від одного. У будь-якій сукупності суспільних відносин домінують ті, що надають цій сукупності якісну визначеність. Тому сфера безпеки особи, суспільної безпеки може включати і зв’язки, характерні для суспільного порядку, але останні будуть у цій сфері другорядними, такими, що не визначають її суть. Порушення цих суспільних відносин одночасно впливають і на якість суспільного порядку. Наприклад, дотримання правил руху на транспорті має своїм основним об’єктом суспільну безпеку, оскільки користування джерелами підвищеної небезпеки ставить під безпосередню загрозу життя і здоров’я людей. У той же час недотримання цих правил призводить до порушення суспільного спокою, нормального ритму життя, тобто суспільного порядку, хоча основними у сфері, що порушується все ж таки є стосунки суспільної безпеки. Ось чому завдання щодо охорони суспільного порядку, забезпечення безпеки особи і безпеки суспільства в багатьох випадках вирішують одні й ті ж самі державні органи. Так, органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, забезпечуючи суспільну безпеку при проведенні робіт на різних об’єктах транспорту (наприклад, при веденні вибухонебезпечних робіт), сприяють збереженню громадського спокою, нормального функціонування підприємств, установ та організацій і тим самим сприяють охороні суспільного порядку та забезпечення безпеки особи.
Під безпекою особи варто розуміти систему внутрішніх і зовнішніх умов (економічного, політичного, соціального, екологічного, юридичного, техногенного та іншого характеру), що створюються з мстою забезпечення їх життя та здоров я, прав та свобод, честі та гідності людини і громадянина, а також громадської моральності, що реалізується органами держави та місцевого самоврядування у взаємодії з громадськими об’єднаннями.
Правовий аспект забезпечення безпеки особи полягає у встановленні загальних норм, що визначають як слід поводитися в конкретних випадках, заборон на здійснення протиправних вчинків, заходів виливу, що застосовуються до суб’єктів у разі порушення заборон. Разом з тим, норми права регулюють питання організації та діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування стосовно забезпечення безпеки особи.
Діяльність міліції щодо забезпечення безпеки суспільства здійснюється в певних формах, різноманіття яких обумовлене розгалуженістю завдань і напрямів діяльності стосовно забезпечення безпеки суспільства. Форми діяльності міліції у сфері забезпечення безпеки суспільства закріплені в нормативно-правових актах, але в кожній конкретній життєвій ситуації владний суб’єкт сам вибирає відповідну форму.
Правотворча діяльність міліції у сфері забезпечення суспільної безпеки відбувається у наступних формах:
– внутрішні форми – видання на основі та на виконання законодавства України обов’язкових для виконання в системі Міністерства внутрішніх справ України наказів, положень, настанов, інструкцій, правил, статутів та інших нормативних актів, видання розпоряджень, у тому числі спільно або за погодженням з керівниками органів державної влади;
– зовнішні форми – видання обов’язкових для виконання виконавчої гілки влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадськими об’єднаннями, посадовими особами і громадянами нормативно-правових актів, затвердження стандартів, норм та правил з питань, віднесених законодавством України до компетенції МВС України. Нормативно-правові акти МВС України видаються у вигляді наказів, директив, положень, статутів, інструкцій, правил та інших нормативно-правових актів. Організаційними формами діяльності міліції у сфері забезпечення безпеки суспільства є інструктажі, розводи нарядів патрульно-постової служби, навчання міліціонерів методам несення патрульно-постової служби; сприяння і допомоги громадським об’єднанням правоохоронної спрямованості в здійсненні ними заходів щодо охорони громадського порядку і проведення профілактичної роботи з правопорушниками та іншими громадянами, потенційно схильними до здійснення протиправних дій; здійснення інструктажів членів громадських об’єднань правоохоронної спрямованості, позаштатних працівників міліції при заступанні їх на чергування по охороні громадського порядку, надання їм методичної і практичної допомоги в роботі: інформування членів громадських об’єднань правоохоронної спрямованості про скоєнні на адміністративній ділянці правопорушення, отримання від них інформації, що становить оперативний інтерес для міліції; участь у навчанні членів громадських об’єднань правоохоронної спрямованості, позаштатних співробітників міліції формам і методам роботи по охороні громадського порядку; узагальнення та аналіз результатів роботи членів громадських об’єднань правоохоронної спрямованості та позаштатних співробітників міліції.
До матеріально-технічних неправових форм діяльності міліції у сфері забезпечення суспільної безпеки відносяться збір, систематизація отриманої інформації з метою здійснення заходів індивідуального попередження злочинів та інших правопорушень; підготовка звітів, складання довідок, оформлення документів, ведення діловодства, реєстрація фактів тощо.
З формами тісно пов’язані методи діяльності міліції щодо забезпечення суспільної безпеки:
– правовстановлення як метод, в наш час застосовується у відносно незначному ступені. У 90-х роках, у підручниках наводилися приклади встановлення правил дорожнього руху, пожежної безпеки. Нині протипожежна служба входить у структуру МНС України, а Правила дорожнього руху затверджуються Кабінетом Міністрів України. МВС України бере участь лише в узгодженні деяких спеціальних правил, таких, наприклад, як Правила перевезення небезпечних вантажів. Проте виключати цей метод діяльності міліції у сфері забезпечення суспільної безпеки не можна, оскільки МВС України бере активну участь у нормотворчій діяльності Кабінету Міністрів України і Президента України, а також у законотворчому процесі шляхом підготовки законопроектів нормативно-правовий акт
– правонаділення включає: обліково-реєстраційну та ліцензійно-дозвільну діяльність.
O реєстрація як метод діяльності міліції у сфері забезпечення суспільної безпеки має великий потенціал, проте його застосування недостатньо врегульоване. Міліція здійснює реєстрацію громадян за місцем перебування та проживання, авто – мототранспортних засобів і причепів до них тощо. Реєстраційна діяльність тісно пов’язана з веденням відповідних обліків, накопиченням інформації, що представляє цінність для подальшого нагляду. В реальному житті реєстрація є обов’язковою умовою, тим самим просто підміняючи дозвіл. Так, без проходження процедури реєстрації неможлива експлуатація транспортного засобу, неможливе проживання за певною адресою тощо;
O ліцензійно-дозвільна діяльність включає: перевірку та допуск осіб до роботи на об’єктах ліцензійно-дозвільної системи; видачу дозволів (ліцензій) на використання предметів і речовин обмеженого користування, а також на функціонування об’єктів, що підпадають під ліцензійно-дозвільну систему; проведення профілактичних заходів, спрямованих на попередження порушень правил ліцензування; контроль за об’єктами ліцензійно-дозвільної системи; анулювання дозволів (ліцензій), залучення винуватих до відповідальності за порушення встановлених правил;
O ліцензійно-дозвільна діяльність неможлива без контрольно-наглядової діяльності. Видача дозволу (ліцензії), надання спеціального права (управління транспортним засобом), допуск (до експлуатації) відбуваються після проведення попереднього контролю (розгляд наданих кандидатом документів, перевірка знань і навичок, вивчення умов виробництва і т. д.). Але ліцензійне або дозвільне виробництво на цьому не закінчується. Самостійною стадією ліцензійного виробництва є нагляд за дотриманням правил і умов дозвільної діяльності. Після виконання рішення про видачу ліцензії (дозволу) ліцензіат набуває права займатися дозволеною йому діяльністю, а компетентні суб’єкти публічної влади отримують право здійснювати нагляд за дотриманням ліцензіатом відповідних правил та умов. Контрольно-наглядова діяльність міліції є основним методом забезпечення суспільної безпеки;
– адміністративний нагляд є основним методом в арсеналі міліції, що сприяє забезпеченню суспільної безпеки. Цей метод є складним утворенням, а в його межах можливо виділити більш прості методи.
Наприклад, Ф. С. Разаренов і С. І. Котюргін запропонували класифікацію методів наглядової діяльності міліції за охороною суспільного порядку:
O систематичне спостереження за виконанням громадянами і посадовими особами встановлених правил;
O періодична перевірка виконання установами, підприємствами, організаціями, їх посадовцями і громадянами правил по забезпеченню суспільного порядку;
O перевірка і виявлення порушень по скаргах і заявах громадян1. При здійсненні безпосереднього спостереження, що найширше застосовується співробітниками дорожньої автомобільної інспекції та патрульно-постової служби, застосовуються різноманітні методи нагляду: несення служби на стаціонарних постах, піше патрулювання, патрулювання на автомобілях і мотоциклах, вертолітне патрулювання, патрулювання на автомобілях і мотоциклах може бути відкритим, прихованим і змішаним. Для виявлення і фіксації правопорушень можуть використовуватися різні технічні засоби: вимірники швидкості, фото -, відеотехніка тощо;
O На стаціонарних постах застосовуються методи зупинки транспортних засобів, перевірки документів, передбачених правилами дорожнього руху, особистий догляд і догляд транспортного засобу, огляду водія на предмет знаходження його у стані сп’яніння, хворобливому або стомленому стані, усунення від управління транспортним засобом, заборона проведення робіт на дорогах;
– широко застосовуються методи попередження, застереження від здійснення правопорушення. Простий метод такого застереження знаходження співробітників у форменому одязі в безпосередній близькості від небезпечної ділянки, в місцях проведення масових заходів. Для попередження застосовуються і різні технічні засоби: попереджувальні дорожні знаки, різні інформаційні щити. Застереження може застосовуватися при раптовому погіршенні дорожніх умов (ожеледь, снігові замети, погіршення умов видимості), ускладненні оперативної обстановки;
– наглядова діяльність у разі виявлення фактів порушення суспільного порядку закінчується застосуванням заходів адміністративного або кримінально-процесуального припинення й оформленням необхідних матеріалів для притягнення до відповідальності винуватих осіб. До таких заходів відноситься вимога припинити протиправну діяльність; застосування фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї; заборона діяльності; припинення ліцензії (дозволу); анулювання, відзив ліцензії; вилучення знарядь і предметів правопорушення, документів, що мають ознаки підробки, а також речей, предметів і речовин, що вилучені з цивільного обігу, знаходяться у громадян без спеціального дозволу; заборона експлуатації транспортного засобу; напрям на медичний огляд тощо.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)