Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 12.6. Кримінальні покарання та їх види
Кримінальна відповідальність – це найсуворіший вид юридичної відповідальності, встановлений державою в санкціях статей Особливої частини ККУ, що застосовується тільки судом у кримінально-процесуальному порядку до суб’єкта злочину і полягає у позбавленні винної особи певних належних їй благ матеріального, організаційного чи особистого характеру.
Кримінальна відповідальність реалізується через кримінально-правове відношення, що виникає між державою і особою, яка вчинила кримінально протиправне діяння, тобто особі інкримінується (ставиться у вину) скоєне нею суспільно-небезпечне діяння.
Кримінальна відповідальність характеризується ознаками:
– ця відповідальність встановлюється державою тільки в кримінальному законі;
– ця відповідальність накладається тільки судом;
– порядок притягнення винної особи до цієї відповідальності визначений у Кримінально-процесуальному кодексі України;
– ця відповідальність має індивідуальний характер і покладається тільки на особу в діянні якої є склад злочину;
– ця відповідальність конкретизується в кримінальному покаранні визначеному в санкції статей Особливої частини ККУ;
– ця відповідальність пов’язана з позбавленням винної особи певних належних їй благ майнового, організаційного чи особистого характеру;
– ця відповідальність пов’язана із настанням певних негативних наслідків у вигляді судимості.
Кримінальна відповідальність реалізується тоді, коли до особи за вчинений нею злочин застосовується визначене вироком суду кримінальне покарання і вона перебуває в стані судимості.
Кримінальна відповідальність реалізується через наступні етапи:
O виникнення кримінальної відповідальності (порушення кримінальної справи);
O кваліфікації компетентними органами держави (міліцією, СБУ, прокуратурою тощо) діяння винної особи як обвинуваченої;
O постановленим судом вироку та конкретизації в ньому визначеного кримінального покарання;
O відбування покарання;
O перебування особи в стані судимості.
Кримінальна відповідальність завершується фактом погашення судимості або ЇЇ зняття. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком. Кримінальний закон в ст. 89 ККУ визначає строки погашення судимості.
Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість достроково.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.
12.6. Кримінальні покарання та їх види
Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Метою покарання є:
– кара за вчинений злочин;
– перевиховання та виправлення засуджених;
– запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (індивідуальна превенція);
– запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Кримінальні покарання являють собою систему заходів впливу держави на суб’єкта злочину. Ця система представлена:
1) основними покараннями:
O громадськими роботами;
O виправними роботами;
O службовими обмеженнями для військовослужбовців;
O арештом;
O обмеженням волі;
O тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
O позбавленням волі на певний строк;
O довічним позбавленням волі.
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, до якого може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених ККУ;
2) додатковими покараннями:
– позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
– конфіскацією майна;
3) змішаними покараннями, які можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання:
O штрафом;
O позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Штраф – це грошове стягнення, розмір якого визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (може бути і більшим). У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване до особи, яка їх має у разі вчинення нею тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
Це покарання не призначається особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Виправні роботи встановлюються на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого, при цьому із суми заробітку засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Вони не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Службові обмеження для військовослужбовців застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Перелік майна, що не підлягає конфіскації є додатком до Кримінального кодексу України.
Арешт полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.
Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду, з обов’язковим залученням засудженого до праці на строк від одного до п’яти років. Це покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.
Тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на строк від одного до п’ятнадцяти років до кримінально-виправної установи
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Воно не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)