Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 2.19. Склад правопорушення
Соціально значима поведінка людей, що врегульована нормами права є правовою поведінкою. Ця поведінка може відповідати приписам правових норм, тобто бути правомірною і не відповідати приписам правових норм, тобто бути протиправною.
Якщо поведінка особи вступає в суперечку з приписами правових норм забороняючого змісту, вона є правопорушенням.
Правопорушення – це протиправне, суспільно-шкідливе чи суспільно-небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке є винним (умисним чи необережним) та юридично караним.
Правопорушення характеризується ознаками:
1) протиправністю, що проявляється в порушенні вимог правової норми. Якщо правовими нормами певне діяння не забороняється, то правопорушення бути не може;
2) суспільною шкідливістю чи суспільною небезпекою діяння, що проявляється у настанні суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (загрозі їх настання). Ця ознака розмежовує такі протиправні діяння як проступки і злочини:
– для проступків (дисциплінарних, цивільно-правових, адміністративних тощо) характерним є настання суспільної шкоди;
– для злочинів – суспільної небезпеки;
3) виною особи, тобто її психічним ставленням до свого протиправного діяння та його наслідків, вираженим у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості чи недбалості);
4) юридичною караністю, тобто визначенням у правових нормах негативних наслідків у вигляді позбавлення винної особи певних належних їй благ, що можуть бути до неї застосовані компетентними органами (посадовими особами) держави.
Наявність вище визначених ознак є підставою для початку провадження по справі.
Так, ст. 94 Кримінально-процесуальною кодексу України закріплює положення про те, що Кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Аналогічно порушується дисциплінарна, адміністративна чи інша справа при наявності ознак відповідного правопорушення.
Правопорушення мають місце протягом всього існування держави і права, вони вчиняються постійно. В певні історичні періоди держава фіксує збільшення або зменшення правопорушень. Так, в період існування фашистської Германії та СРСР – за часів керування державою Йосипом Сталіним, у цих державах спостерігалось зменшення злочинності та інших правопорушень, що було обумовлено особливою жорстокістю вказаних режимів, призначенням суворих покарань за малозначні проступки, а також притягненням до репресивних заходів мільйонів безвинних осіб без суду і слідства.
Причинами правопорушень є об’єктивні та суб’єктивні фактори, які сприяють вчиненню протиправних діянь.
Об’єктивними факторами є: економічні, політичні, соціальні та інші, в тому числі недосконалість правової системи, неефективна робота правоохоронних органів тощо.
Так, збільшення безробітних в будь-якій державі автоматично сприяє збільшенню корисливої злочинності.
Суб’єктивними факторами є: комплекс неповноцінності людини, патологічні зміни у її психіці, психологічна установка особи на протиправну поведінку, вживання наркотиків, зловживання алкогольними напоями, зневажливе ставлення до суспільства, права, інших соціальних норм тощо.
Держава намагається забезпечити законність і правопорядок у суспільстві, тому вона застосовує різні заходи для зменшення об’єктивних і суб’єктивних причин, що детермінують протиправну поведінку фізичних і юридичних осіб.
2.19. Склад правопорушення
Під складом правопорушення розуміється сукупність закріплених у правових нормах об’єктивних і суб’єктивних ознак, який створюють цілісну уяву про таке складне явище, як правопорушення і які є єдиною фактичною підставою для настання юридичної відповідальності винної особи.
Склад правопорушення утворюють:
1) об’єктивні ознаки:
А) об’єкт правопорушення;
Б) об’єктивна сторона правопорушення;
2) суб’єктивні ознаки:
А) суб’єкт правопорушення;
Б) суб’єктивна сторона правопорушення.
Об’єктом правопорушення є суспільні відносини, які охороняються правовими нормами і яким завдається (чи може бути завдана) суспільна шкода чи суспільна небезпека.
Так, ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає об’єктами правової охорони:
– відносини громадського порядку;
– відносини власності;
– відносини прав і свобод громадян;
– відносини встановленого порядку управління та інші. Об’єкт правопорушення може бути:
А) загальним – це всі суспільні відносини, що охороняються правовими нормами, тобто правопорядок у цілому. Будь-яке протиправне діяння посягає на загальний об’єкт. В той же час не всі суспільні відносини охороняються правом, окремі з них, такі як відносини кохання, дружби та інші правом не регулюються і не охороняються;
Б) родовим – це суспільні відносини певного роду, що охороняються сукупністю правових норм, об’єднаних у розділ Особливої частини Кримінального кодексу або главу Кодексу про адміністративні правопорушення. Родовими об’єктами кримінально – правової охорони є:
– відносини національної безпеки України;
– відносини життя та здоров’я особи;
– відносини волі, честі та гідності особи та інші;
Назви розділів Особливої частини Кримінального кодексу України визначають родовий об’єкт злочинів. Завдяки родовому об’єкту здійснюється систематизація правопорушень в Особливій частині Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі;
В) видовим – це суспільні відносини певного виду, що охороняються групою правових норм. Так, ст. 157-160 КК України охороняють виборчі відносини, ст. 164-169 КК України охороняють сімейні відносини, ст. 172-175 КК України охороняють трудові відносини тощо. Всі ці відносини охороняються нормами одного розділу КК України “Злочини проти виборчих трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”;
Г) безпосереднім – це суспільні відносини, що охороняються конкретною правовою нормою, шкода чи небезпека яким завдається протиправним посяганням особи. При цьому, одна правова норма може одночасно охороняти різні суспільні відносини. Так, ст. 187 КК України визначає:
“Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій) – карається…”. Ця стаття одночасно охороняє:
– відносини власності – основний об’єкт;
– відносини життя і здоров’я особи – додаткові об’єкти.
Правопорушення відрізняється одне від іншого безпосереднім об’єктом. Саме об’єкт правової охорони визначає місце правової норми в Особливій частині кодексу, так як безпосередній основний об’єкт завжди співпадає з родовим об’єктом.
Від об’єкта правопорушення залежить міра юридичної відповідальності особи. Чим цінніший об’єкт правопорушення тим більша міра покарання передбачається за посягання на нього.
Об’єктивна сторона правопорушення характеризує зовнішню сторону протиправного діяння, а також ті умови, за яких скоюється правопорушення.
Ознаки об’єктивної сторони правопорушення:
А) протиправне діяння особи (дія чи бездіяльність);
Б) суспільно-шкідливі чи суспільно-небезпечні наслідки правопорушення;
В) наявність причинного зв’язку між протиправним діянням і суспільною шкодою чи небезпекою, тобто негативним наслідком;
Г) місце, час, спосіб, засоби і знаряддя, обстановка скоєння правопорушення.
Ознаки об’єктивної сторони кожного складу правопорушення закріплюються в диспозиціях правових норм забороняючого змісту в наступних формах:
– в нормі вказується тільки протиправне діяння (таємне викрадення чужого майна – ст. 185 КК; незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма – CT.217KK…);
– в нормі вказується на суспільно шкідливий чи суспільно небезпечний наслідок (умисне тяжке тілесне ушкодження – ст. 121 КК, умисне легке тілесне ушкодження – ст. 125 КК…);
– в нормі вказується протиправне діяння, в суспільно шкідливі чи суспільно небезпечні наслідки (необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей – ст. 196 КК, порушення правил польотів або підготовки до них, а також порушення правил експлуатації літальних апаратів, що спричинило катастрофу або інші тяжкі наслідки – ст. 416 КК).
З об’єктивної сторони правопорушення можуть бути із матеріальним або формальним складом. Для матеріального складу правопорушення необхідною ознакою є настання суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (наявність трупа при вбивстві людини), для правопорушення із формальним складом достатньо скоєння протиправного діяння, що утворює закінчене правопорушення (самовільне зайняття земельної ділянки – ст. 53-1 КпАП).
У матеріальних складах правопорушень особливою ознакою є наявність причинного зв’язку між протиправним діянням і негативними наслідками, тобто протиправна поведінка особи повинна у часі передувати факту настання суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків.
Такі ознаки об’єктивної сторони правопорушення як: місце, час, спосіб, засоби і знаряддя, обстановка скоєння правопорушення є факультативним. Будь – які правопорушення вчиняються у певному місці, в певний час…, але на юридичну кваліфікацію правопорушення вони впливають тільки тоді, коли вони стають обов’язковими. Так, вони е обов’язковими при вчинені мародерства, передбаченого ст. 432 КК. “Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених”.
Суб’єктом правопорушення може бути як фізична так і юридична особа. Фізична особа (людина) визнається суб’єктом правопорушення якщо вона досягла віку, з якого настає юридична відповідальність (16 років – за адміністративні правопорушення і злочини, а за вчинення окремих злочинів, перелік яких визначений ст. 22 КК – з 14 років) та наявності осудності, тобто здатності під час вчинення протиправного діяння усвідомлювати свої дії чи бездіяльність і керувати ними. Якщо особа вчинила протиправне діяння в стані неосудності, в якому перебувала внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, то до неї у випадках, передбачених законом можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ст. 19 КК).
Окремі правопорушення може вчиняти тільки спеціальний суб’єкт, тобто особа, яка крім загальних ознак суб’єкта (досягнення передбаченого законом віку, з якого настає юридична відповідальність і осудності) має ще додаткові ознаки, властиві цій особі, тільки при наявності яких вона може бути суб’єктом певного правопорушення.
Спеціальним суб’єктом правопорушення може бути:
– посадова особа підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та громадянин суб’єкт підприємницької діяльності при порушенні встановлених термінів виплати заробітної плати чи виплати її в неповному обсязі (ст. 41 КпАП);
– особа, хвора на наркоманію при ухиленні від медичного огляду на наявність наркотичного сп’яніння (ст. 41-1 КпАП);
– іноземець чи особа без громадянства при вчиненні шпигунства (ст. 114 КК);
– матір при умисному вбивстві своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів (ст. 117 КК);
– медичний працівник при ненаданні без поважних причин допомоги хворому (ст. 139 КК);
– службова особа при зловживанні владою або службовим становищем (ст. 364 КК);
– суддя при постановлені за відомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК);
– військовослужбовець при дезертирстві (ст. 408 КК);
– інші особи у випадках, передбачених законом.
Юридичні особи можуть бути суб’єктами окремих конституційних, адміністративних та цивільно-правових правопорушень. Дисциплінарна і кримінальна відповідальність юридичних осіб в Україні не передбачена. Хоча у багатьох країнах світу має місце кримінальна відповідальність юридичних осіб (у Китаї, США, Франції та інших).
Суб’єктивна сторона правопорушення – це внутрішня сторона протиправного діяння, тобто психічне відношення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого чи суспільно небезпечного діяння та його наслідків.
Ознаками суб’єктивної сторони правопорушення є:
1) вина;
2) мотив;
3) ціль (мета);
4) емоції.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної протиправної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК).
Умисел може бути:
А) прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно шкідливий чи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його негативні наслідки і бажала їх настання;
Б) непрямим, якщо особа усвідомлювала суспільно шкідливий чи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його негативні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Необережність поділяється на:
А) протиправну самовпевненість, яка пов’язана з тим, що особа передбачала можливість настання суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення;
Б) протиправну недбалість, яка пов’язана з тим, що особа не передбачала можливості настання суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.
Мотивом є внутрішнє психічне спонукання особи до вчинення протиправного діяння. Він завжди зумовлений об’єктивними і суб’єктивними факторами і передує вчиненню протиправного діяння. Мотив може бути корисливим, помстою, кар’єристськими спонуканнями тощо. Він може бути необхідним елементом складу правопорушення, якщо диспозиція правової норми безпосередньо вказує на нього. Так, ст. 148 КК передбачає кримінальну відповідальність за підміну чужої дитини, вчинену з корисливих або інших особистих мотивів. Мотив є обставиною що підлягає доведенню в кримінальній справі підкреслює п. 2 ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України, так як його наявність впливає на пом’якшення чи обтяження покарання.
Ціль (мета) правопорушення пов’язана з прагненням особи досягти бажаного для неї результату, який вона передбачає із досягненням якого пов’язане протиправним діянням.
Мета правопорушення може бути конкретизована у правовій нормі як обов’язкова ознака складу правопорушення. Наприклад, фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ст. 205 КК).
Мета може бути не визначеною правовою нормою як обов’язкова ознака, але всім зрозуміло, що корисливі правопорушення вчиняються з метою привласнення чужого майна.
Мета може бути підставою для розмежування поступків і злочинів. Так, незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах є адміністративним проступком (ст. 44 КпАП), а ті самі діяння з метою збуту е злочином (ст. 307 КК).
Мета як і мотив є обставиною, що підлягає доведенню в кримінальній справі (ст. 64 КПК).
Емоції – це певне душевне хвилювання, що пов’язане із вчиненням особою протиправного діяння. Вони мають юридичне значення тільки в тих випадках, коли конкретизуються у правовій нормі і тільки у вигляді афекту, тобто сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Так, ст. 116 КК передбачає пом’якшення кримінальної відповідальності особи за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
Якщо особа перебуває у стані сильного душевного хвилювання у неї обмежується можливість у повному обсязі контролювати свою поведінку, тобто усвідомлювати власні дії і керувати ними, тому ст. 66 КК визначає це обставиною, яка пом’якшує покарання. В окремих випадках діяння, яке має зовнішні ознаки правопорушення, при наявності стану афекту може вважатися суспільно корисним, виключаючим юридичну відповідальність. Наприклад, ч. 4 ст. 36 КК закріплює положення про те, що особа не піддягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони) є єдиною фактичною підставою для юридичної відповідальності. Якщо в діянні особи відсутній хоча б один із елементів складу правопорушення, то ніякої відповідальності бути не може.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)