Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 2.23. Види юридичної відповідальності
Ціль (мета) юридичної відповідальності має комплексний характер. Вона полягає в:
1) покаранні правопорушника, тобто у здійсненні певних репресивних заходів з боку держави для того щоб винна особа відчула певні обмеження своїх прав, страждання тощо;
2) перевихованні і виправленні правопорушника;
3) недопущенні вчинення нових правопорушень з боку покараної особи (індивідуальна превенція правопорушень);
4) запобіганні вчиненню правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція правопорушень).
Встановлюючи в правових нормах певну юридичну відповідальність, держава намагається досягти головної мети – забезпечення належного правового порядку.
Юридична відповідальність особи реалізується через її покарання, яке має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принизити людську гідність (ст.50 КК).
Юридична відповідальність може мати місце при наявності:
1) юридичної (правової) підстави;
2) фактичної підстави;
3) процесуальної підстави.
Правовою підставою юридичної відповідальності є наявність правової норми, яка забороняє певні діяння особи і передбачає вид і міру покарання за порушення норми.
Фактичною підставою є наявність у діянні деліктоздатної особи складу правопорушення, тобто всіх чотирьох його елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони правопорушення;
Процесуальною підставою є акт застосування права компетентного органу держави в якому міститься:
– найменування органу (посадової особи), який виніс цей акт;
– дата розгляду справи;
– відомості про особу, щодо якої розглядається справа;
– викладення обставин, встановлених при розгляді справи;
– зазначення нормативного акту і правової норми, які передбачають відповідальність за дане правопорушення;
– прийняте по справі рішення.
Так, у разі притягнення найманого працівника до дисциплінарної відповідальності правовою підставою є ст. 147 КЗпП, яка закріплює право роботодавця застосовувати до працівника за порушення трудової дисципліни догану або звільнення, фактичною підставою є наявність у діянні працівника складу правопорушення, а процесуальною підставою – наказ (розпорядження) роботодавця про накладання на працівника дисциплінарного стягнення (ст. 149 КЗпП).
2.23. Види юридичної відповідальності
Залежно від закріплених у законодавстві України різних видів правопорушень, розрізняють різні види юридичної відповідальності:
1) конституційну відповідальність;
2) цивільно-правову відповідальність;
3) дисциплінарну відповідальність;
4) матеріальну відповідальність;
5) адміністративну відповідальність;
6) кримінальну відповідальність;
7) міжнародно-правову відповідальність;
Конституційна відповідальність – це вид юридичної відповідальності що є в Україні відносно новим видом відповідальності. Він визначений у конституційних нормах і його призначення полягає в забезпеченні виконання приписів Основного Закону та притягненні винних осіб до юридичної відповідальності. Прикладами такої відповідальності є:
– відмова в реєстрації кандидата в Президенти України при несвоєчасному поданні Центральній виборчій комісії України передбачених законом документів;
– скасування Президентом України актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
– визнання виборів недійсними;
– дострокове припинення повноважень народного депутата України;
– імпічмент Президенту України, тощо. Цивільно-правова відповідальність – це вид юридичної
Відповідальності що призначається судом у разі невиконання (порушення) договору або заподіяння майнової чи моральної шкоди.
Ця відповідальність може бути:
А) договірною;
Б) позадоговірною.
Договірна відповідальність пов’язана із порушенням цивільно-правового договору. Боржник у випадках, передбачених законом або договором за порушення договірних зобов’язань повинен відшкодувати збитки, сплатити неустойку, втратити завдаток, примусово виконати зобов’язання тощо.
Позадоговірна відповідальність має місце у випадках заподіяння особою майнової чи моральної шкоди іншій особі (потерпілому) із яким правопорушник не перебуває в договірних відносинах. Ця відповідальність може бути частковою, солідарною чи субсидіарною.
Дисциплінарна відповідальність – це вид юридичної відповідальності що має місце в трудових, навчальних, військових та інших відносинах. Так, в трудових відносинах вона покладається роботодавцем на працівника за вчинене ним порушення трудової дисципліни шляхом видання відповідного наказу (розпорядження). Ця відповідальність може бути:
А) загальною;
Б) спеціальною.
Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена у вигляді догани чи звільнення (ст. 147 КЗпП) і може бути застосована до всіх працівників.
Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена окремими нормативно-правовими актами (окремими законами, дисциплінарними статутами, положеннями про дисципліну) і може бути застосована щодо визначеного кола працівників (державних службовців, працівників залізничного, повітряного транспорту тощо).
Матеріальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності що має місце в трудових правовідносинах і полягає у відшкодуванні працівником завданої ним прямої дійсної шкоди підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків.
Ця відповідальність може бути:
А) обмеженою – у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника (ст. 132, 133,КЗпП);
Б) повною – у повному розмірі шкоди (ст. 134 КЗпП);
В) підвищеною (кратною) – у разі розкрадання, умисного зіпсуття, недостачі або втрати окремих видів майна, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір (ст. 135 КЗпП);
Г) колективною (бригадною), яка пов’язана із причиненою шкодою, що виникла при виконанні робіт бригадою, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, і якщо укладений договір про повну матеріальну відповідальність між підприємством, установою, організацією і всіма членами бригади (ст. 1352 КЗпП).
Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця шляхом відрахування з заробітної плати працівника. У всіх інших випадках покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого суду (ст. 136 КЗпП).
Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності що застосовується уповноваженими органами (посадовими особами) виконавчої влади, місцевого самоврядування та судами до осіб, які скоїли адміністративні правопорушення. Суб’єктами цієї відповідальності можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування адміністративних стягнень:
– попередження;
– штрафу;
– оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;
– конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення чи грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
– позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
– виправних робіт;
– адміністративного арешту.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності не тягне за собою звільнення з роботи і судимості.
Кримінальна відповідальність – це найсуворіший вид юридичної відповідальності, що накладається тільки судом на особу, яка винна у скоєні злочину.
Кримінальна відповідальність реалізується через кримінальні правовідносини між державою в особі органів, які здійснюють боротьбу із злочинністю (міліція, прокуратура, СБУ, податкова міліція…) та особою в діянні якої міститься склад злочину в спеціальному процесуальному порядку, визначеному в Кримінально – процесуальному кодексі України.
Кримінальна відповідальність реалізується через кримінальні покарання перелік яких визначений в ст. 51 КК: – штраф;
– позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
– позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
– громадські роботи;
– виправні роботи;
– службові обмеження для військовослужбовців;
– конфіскація майна; – арешт;
– обмеження волі;
– тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
– позбавлення волі на певний строк;
– довічне позбавлення волі.
Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду підкреслюється в рішенні Конституційного Суду України від 27.10.1999 р.
Кримінальна відповідальність пов’язана з таким правовим наслідком засудження особи, як судимість, тобто наявністю відповідних їй право обмежень на період виконання судового вироку та на певний час, обумовлений законом – до зняття чи погашення судимості (ст. 88-91 КК).
Міжнародно-правова відповідальність є одним із принципів міжнародного права.
Вона може мати місце у разі:
1) наявності дії або бездіяльності, що порушує будь-яке міжнародне зобов’язання;
2) спричинення шкоди (збитків) іншій державі;
3) заподіяння шкоди міжнародному співтовариству в цілому (при здійсненні політики апартеїду, веденні агресивної війни тощо).
Так, Декларація про принципи міжнародного права від 24.11.1970 р. підкреслює, що агресивна війна є злочином проти миру, за що передбачена міжнародно-правова відповідальність. Як приклад можна привести Нюрнберзький процес проти керівників фашистської Германії.
Міжнародно-правова відповідальність може бути:
А) політичною;
Б) матеріальною.
До політичної відповідальності можна віднести:
– сатисфакцію (задоволення) – вибачення, віддання постраждалій державі почестей, прийняття мір для запобігання аналогічних випадків у майбутньому;
– міжнародні санкції у вигляді призупинення прав і привілеїв, які випливають із членства в ООН, позбавлення права голосу в ООН, виключення з членства організації тощо;
– реторсії – це індивідуальні правомірні дії, що мають місце у відповідь на недружній акт іншої держави (оголошення дипломата певної держави “персоною нон гранта” у відповідь на аналогічні дії іншої сторони);
– репресалії, в тому числі у вигляді ембарго (призупинення торгово-економічних зв’язків) до держави, яка порушує міжнародні норми.
До матеріальної відповідальності можна віднести:
– контрибуцію – виплату певної грошової суми переможеною державою у війні (мала місце у минулому);
– репарацію – відшкодування збитків, заподіяних війною державою-агресором;
– реституція – повернення вилученої противником власності держави (в натурі або заміною рівноцінною власністю яка має історичну і художню цінність) або сплата штрафів за неправомірні дії у мирний час.
Контрольні питання
1. Право, його ознаки.
2. Функції права.
3. Правова норма, її ознаки.
4. Види правових норм.
5. Право – особливий вид соціальних норм.
6. Співвідношення права і моралі.
7. Об’єктивне і суб’єктивне право.
8. Джерела права.
9. Закони і підзаконні нормативні акти.
10. Законодавчий процес.
11. Система права, її ознаки.
12. Галузі, підгалузі права та правові інститути.
13. Мета і види систематизації законодавства.
14. Правові відносини, їх структура.
15. Суб’єкти і об’єкти правовідносин.
16. Види правовідносин.
17. Поняття і види юридичних фактів.
18. Поняття правомірної та протиправної поведінки.
19. Законність та правопорядок.
20. Гарантії законності і правопорядку.
21. Правопорушення та його ознаки.
22. Склад правопорушення.
23. Види правопорушень.
24. Юридична відповідальність, її ознаки.
25. Підстави і цілі юридичної відповідальності.
26. Види юридичної відповідальності.
27. Реалізація права.
28. Форми реалізації права.
29. Тлумачення права.
Нормативно-правові акти та навчально-методичні матеріали
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р./ / Голос України. -19%. 27 липня, №138.
2. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” №2222 – IV від 8 грудня 2004 р./ / ВВРу. – 2005. – № 2.
3. Закон України “Про Конституційний Суд Украйте” від 16 жовтня 1996 р.// ВВРу. -1996. – № 49.
4. Кодекс про адміністративні правопорушення України. – X.: Одісей, 2006.
5. Кримінальний кодекс України. – X.: Одісей, 2007.
6. Кримінально-процесуальний кодекс України. – X.: Одісей, 2004.
7. Кодекс законів про працю України. – К.: Велес, 2006.
8. Колодій A. M., Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права. – К., Юрінком, 1997.
9. Котюк В. О. Основи держави і права: Навчальний посібник. – К., Атіка, 2001.
10. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Опорні конспекти. – К., Атіка, 2003.
11. Курило В. І., Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф. та інш. Правознавство: Навчальний посібник /Під загальною редакцією В. П. Пастухова. – К.: Алерта, 2006.
12. Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. Історія вчень про державу і право. – К., Атіка, 2004.
13. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К., Юрінком – Інтер, 2001.
14. Основи правознавства України: Навчальний посібник. /Ківалов С. В., Музиченько П. П., Крестовська Н. М., Крижанівський А. Ф. – X., Одісей, 2006.
15. Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. ред. ПЛ. Гнатенко. – К.: Юридична книга, 2004. – 320 с.
16. Основи правознавства: Навчальний посібник / Під заг. ред. В. І. Пастухова. – К.: Алерта. 2005. – 377 с.
17. Правознавство: Навчальний посібник /За ред. В. В. Копейчикова. – К., Юрінком Інтер, 2006.
18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. – X., Консум, 2005.
19. Сурілов О. В. Теорія держави і права. – Одеса, 1998.
20. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник /За ред. O. B. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком – Інтер, 2006.
21. Черкес М. Ю. Міжнародне право: Підручник – К.: Знання, 2003.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)