Національна економіка – Мельник А. Ф. – 8.8. Державне регулювання агропромислового виробництва
Рівень продовольчої безпеки країни визначається станом аграрно-промислового комплексу (АПК) як сукупності галузей, пов’язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням сільського господарства.
До особливостей сучасного стану АПК України належать: накопичення та загострення суперечностей економічного і політичного характеру; масова збитковість сільськогосподарських підприємств; повільні темпи реформування аграрного сектору економіки; збереження тенденції до звуженого відтворення.
Разом з тим аграрний сектор в Україні є мультиплікатором економічного розвитку, що зумовлює підвищену увагу до його розвитку з боку держави.
Спостерігаються такі загальносвітові особливості розвитку відносин “держава – аграрний сектор економіки”: дотування сільськогосподарського виробництва; посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні; державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку; державна підтримка сільськогосподарського виробника; протекціонізм щодо вітчизняного сільгоспвиробника.
Держава впливає на розвиток агропромислового виробництва в рамках реалізації аграрної політики. Аграрна політика – це система заходів, спрямованих на забезпечення ефективного розвитку АПК, стабілізацію та розширення аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки країни.
Суб’єктами реалізації аграрної політики в Україні е Міністерство аграрної політики, управління агропромислового розвитку обласних і районних державних адміністрацій, Аграрний фонд України, державні асоціації виробників.
Для аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки характерне: проведення земельної реформи; формування аграрного ринку та ринкової інфраструктури; розвиток нових форм господарювання; забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в АПК; формування ринкового механізму управління АПК; забезпечення соціального розвитку села.
У системі регулювання АПК виокремлюють три аспекти; функціональний, структурний, динамічний.
Функціональний аспект Полягає: у здійсненні моніторингу попиту і пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках щодо сільськогосподарської продукції й сировини; прогнозуванні кон’юнктури сільськогосподарської продукції; розробленні цільових комплексних програм розвитку АПК та забезпеченні їх реалізації; обгрунтуванні пріоритетних напрямів розвитку АПК та інвестиційної діяльності в АПК; визначенні необхідних структурних та кількісних параметрів державних замовлень на сільськогосподарську продукцію. Структурний аспект Передбачає забезпечення оптимальних співвідношень між галузями АПК та його підкомплексами. Динамічний аспект Полягає у забезпеченні раціональних співвідношень між наявними потребами суспільства і держави в продукції АПК та реальними можливостями АПК щодо їх задоволення.
Державне регулювання АПК здійснюється на трьох рівнях: загальнодержавному, рівні областей і АР Крим, рівні адміністративних районів.
Основними Цілями Державного регулювання АПК є: гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечення населення якісними продуктами харчування; забезпечення промисловості сировиною; розв’язання проблем економічного і соціального характеру розвитку АПК; забезпечення інвестиційної привабливості АПК; нарощення експортного потенціалу АПК.
Державне регулювання АПК здійснюється Прямими І непрямими методами. Загальна схема впливу держави на аграрний сектор України характеризується системою заходів, поданих у табл. 8.3.
У рамках реалізації аграрної реформи в Україні проводиться земельна реформа, ініційована постановою Верховної Ради “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 р. Мета земельної реформи в Україні – спрямувати процес приватизації на формування конкурентоспроможного підприємництва. В основі реформи – вдосконалення земельних відносин та забезпечення пріоритету суспільних відносин, що є важливим завданням для кожної держави.
Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування, розпорядження та управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об’єктом господарювання і засобом виробництва у сільському господарстві.
Таблиця 8.8. Система основних заходів державного регулювання АПК
З/п | Заходи | Механізми реалізації |
1 | Законодавче забезпечення розвитку АПК | Формування правової бази; прийняття законодавчих та нормативних актів; розроблення Земельного, Лісового, Водного кодексів; розроблення державних цільових програм, формування Концепції аграрної політики |
2 | Проведення аграрної реформи | Визначення пріоритетів у розвитку АПК, структурних перетворень, видів діяльності, моделей розвитку АПК, реформування земельних відносив |
3 | Індикативне планування | Розроблення системи розрахункових і директивних показників та індикаторів, визначення обсягів державних закупівель |
4 | Податкове регулювання АПК | Встановлення єдиного фіксованого податку, податкових пільг, стимулів, звільнення від сплати податку частини доходу за окремими видами діяльності; використання нарахованого ПДВ; застосування податкових преференцій |
5 | Кредитна та фінансова політика | Надання державних кредитів, інвестицій; відкриття додаткових кредитних ліній; застосування авансових проплат; надання товарних кредитів (лізинг паливно-мастильних матеріалів, сільськогосподарської техніки); використання цільового субсидування; залучення іноземних кредитів та інвестицій; використання застави землі, майна; впровадження фіксованих кредитних ставок; впровадження фінансового лізингу; впровадження системи здешевлення кредитів комерційних банків; доплати, дотації, часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки |
6 | Цінове регулювання | Визначення рівня орієнтованих закупівельних цін; забезпечення паритетності цін; дотування виробництва продовольчих товарів (резервні та заставні закупівлі з метою вирівнювання сезонних коливань) |
Закінчення табл. 8.3
№ З/п | Заходи | Механізми реалізації |
7 | Інфраструктурне забезпечення | Формування мережі інфраструктури аграрного ринку: аграрних бірж, лізингових компаній, земельного банку; сприяння матеріально-технічному обслуговуванню; розвиток транспортної та сервісної інфраструктури: торгових домів, заготівельно-збутових, обслуговуючих кооперативів, кредитних спілок тощо |
8 | Реформування земельних відносин | Встановлення форм власності на землю; правил користування та використання землі; запровадження плати за землю; проведення моніторингу землі, землеустрою, паювання землі |
9 | Регулювання імпорту сільськогосподарської продукції | Встановлення ввізного мита на сільськогосподарські товари, термінів їх дії; встановлення квот на ввезення сільськогосподарської продукції; запровадження системи сертифікації та контролю за ввезенням імпортної сільськогосподарської продукції |
10 | Забезпечення державних потреб в сільськогосподарській продукції та сировині | Визначення обсягів і структури держзамовлень; укладення державних та регіональних контрактів; розміщення державних замовлень серед виконавців |
11 | Технічне переоснащення та підвищення рівня виробництва | Розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування; сприяння у впровадженні нових технологій виробництва, вирощування та зберігання; часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки; надання кредитів для закупівлі складної сільськогосподарської техніки; фінансування з державного бюджету (фінансовий лізинг) |
12 | Забезпечення якості продуктів харчування | Запровадженая державної санітарно-гігієнічної експертизи; державного реєстру; ідентифікації; сертифікації |
Механізм державного регулювання земельних відносин реалізується через: прийняття пакета законодавчо-нормативних актів і організаційно-методичних документів щодо процесу реалі-
Зації земельної реформи; роздержавлення та приватизацію земель сільськогосподарського призначення, паювання сільськогосподарських угідь; створення нових ефективних організаційних структур на основі приватної власності на землю; формування ефективної системи землекористування, земельного ринку, ринку оренди; розроблення державної та регіональних програм із визначенням наукового, матеріально-технічного, фінансового, правового і кадрового забезпечення; впровадження системи моніторингу за проведенням земельної реформи.
З метою оцінки (прогнозу) ситуації на ринках аграрної продукції, забезпечення потреб держави та потреб інших споживачів сільськогосподарської продукції, збалансування аграрного ринку, моделювання окремих ситуацій за сегментами ринку розробляється система прогнозних балансів та балансових розрахунків, які входять до державної програми соціально-економічного розвитку країни.
Прогнозні баланси попиту і пропозиції продовольчих ресурсів – система показників, що характеризують очікувані джерела надходження ресурсів основних видів продовольства та канали їх можливого використання. Такі баланси розробляють на загальнодержавному та регіональному рівнях. Прогнозні баланси складають у натуральному вираженні за такими видами продовольчих ресурсів: а) м’ясо і м’ясопродукти; б) молоко і молоко-продукти; в) яйця та яйцепродукти; г) зерно та продукти його переробки; д) картопля; е) овочі та баштанні продовольчі культури; є) плоди і ягоди та виноград; ж) олії рослинні; з) цукор; і) риба і рибопродукти.
За видами продовольчих ресурсів прогнозні баланси складають як за основним продуктом, так і за продуктами його переробки в перерахунку на основний вид за відповідними коефіцієнтами. Періодичність складання прогнозних балансів визначається практичною доцільністю (календарний рік, маркетинговий рік, квартал, місяць). Інформаційною базою при складанні прогнозних балансів є дані фактичних балансів продовольчих ресурсів, що розробляються Держкомстатом України, форм державних статистичних спостережень підприємств та організацій сільського господарства, переробної промисловості, торгівлі, дані обстежень умов життя домогосподарств та їх сільськогосподарської діяльності, митної статистики та інших джерел, що характеризують формування продовольчих ресурсів та їх використання, адміністративна й відомча інформація, методи аналізу та експертних оцінок.
При складанні прогнозних балансів дотримуються такої схеми:
Попит = Пропозиція; Пропозиція = Зміна запасів + Виробництво + Імпорт;
Внутрішнє споживання (фонд^ Попит= споживання населенням + ін – ^(Експорт), ше споживання)
Форма прогнозного балансу попиту і пропозиції наведена у табл. 8.4.
Таблиця 8.4. Баланс попиту і пропозиції (найменування продукції)
№з/п | Показник | Формули для заповнення | Період |
1 | Попит на продукцію – Всього | Р.(1.1) + р.(1.2) | |
1.1 | Внутрішнє споживання – Всього | Р. (1.1.1)+ р. (1.1.2) | |
11.1 | Фонд споживання населенням | ||
1.1.2 | Інше споживання | Кр, (1.1.2.1): р.(1.1.2) | |
1.1.2.1 | Витрати на посів (посадку) | ||
1.1.2.2 | Витрати накорми | ||
1.1.2.3 | Переробка продукції | ||
1.1.2.4 | Втрати продукції | ||
1.1.2.5 | Інші | ||
1.2 | Експорт (вивезення) – Всього | Р. (1.2.1) + + р. (1.2.2) | |
1.2.1 | Зарубіжних країн | ||
1.2.2 | Інших регіонів України | ||
П. Пропозиції продукції – Всього | Р.(2.1) + р. (2.2) + + р. (2.3) | ||
2.1 | Зміна запасів | Р. (А)-р. (Б) | |
2.2 | Власне виробництво – Всього | Р. (2.2.1)+ р. (2.2.2) | |
2.3 | Імпорт (ввезення) – Всього | Р. (2.3.1)+ р. (2.3.2) | |
А | Запаси на початок періоду – Всього | Р,(а.1) + р.(а.2) | |
А.1 | Підприємства-виробники |
Закінчення табл. 8.4
№з/п | Показник | Формули для заповнення | Період |
А.2 | Підприємства торгівлі | ||
А. З | Господарства населення | ||
А.4 | Державні резерви | ||
А. я | Тощо | ||
Б | Запаси на кінець періоду – Всього | Р.(б.1) + р. (6.2) | |
6.1 | Підприємства-виробники | ||
6.2 | Підприємства торгівлі | ||
6.3 | Господарства населення | ||
6.4 | Державні резерви |
Основоположним принципом при складанні прогнозних балансів є першочергове визначення попиту ринку” тобто обсягу продовольчих ресурсів, необхідних для забезпечення внутрішнього споживання. У подальшому розраховують необхідні ресурси для задоволення попиту.
Основні статті балансу відображають рух промислової продукції. Зокрема: а) запаси на початок (кінець) періоду – наявні обсяги продукції в усіх видах підприємств та у господарствах населення на першу (останню) дату періоду складання балансу; б) власне виробництво – обсяг продукції, виробленої (або яку прогнозується виробити) протягом періоду, на який складається баланс попиту та пропозиції; в) імпорт (ввезення) – фактичні дані щодо ввезення продукції із зарубіжних країн або регіонів України; г) внутрішнє споживання – фонд споживання та інше споживання; д) фонд споживання – обсяги споживання продукції населенням на харчові цілі як у переробленому, так і в непереробленому вигляді; е) інше споживання – необхідні ресурси продукції для забезпечення потреб внутрішнього ринку (за винятком споживання населенням). До основних із них належать: витрати на посів, витрати на корм, переробка на нехарчові цілі тощо. Набір компонентів, з яких складається ця стаття балансу, залежить від виду продукції, для якої складається баланс. Стаття “експорт (вивезення)” відображає фактичні дані щодо вивезення продукції до зарубіжних країн або регіонів України. Показники для визначення попиту – пропозиції та залишків – розраховують у натуральному вираженні з урахуванням перерахунків похідних продуктів у первинний продукт, для якого складається баланс.
Ключова проблема розвитку АПК і, відповідно, відправний пункт стратегії його розвитку – досягнення належного рівня продовольчої безпеки країни і раціональних норм споживання основних продуктів харчування пересічним українцем. Продовольча безпека є фактором стабільності внутрішнього ринку і потребує координації зусиль щодо оптимізації обсягів виробництва продовольства з метою підтримання достатнього рівня самозабезпечення. Продовольча безпека держави характеризується рівнем самозабезпечення продовольством, доступністю продовольства, доступністю харчового раціону.
З метою стабілізації продовольчого сегмента ринку та для підтримання продовольчої безпеки країни функціонує Аграрний фонд України, завданнями якого є: регулювання цін на сільськогосподарську продукцію; кредитування заставних закупівель сільськогосподарської продукції; формування державного продовольчого резерву.
Механізм функціонування Аграрного фонду передбачає: товарні інтервенції (викидання на товарні ринки продукції, якщо обсяги її скорочуються, з метою попередження цінових стрибків); фінансові інтервенції на цінових рівнях (скуповування товару, коли його вартість є сприятливою для бюджету).
Зокрема, для забезпечення безперебійного функціонування ринку зерна в Україні будуть використовуватися такі важелі: державні заставні закупівлі зерна; формування інтервенційного фонду; загальнодержавні програми державних закупівель та інтервенційних операцій; сертифікація послуг зі зберігання зерна та продукції його переробки; цінова політика та страхування ризиків для суб’єктів зернового ринку; моніторинг ринку; реалізація митно-тарифної політики; декларування зерна (на складах, де зберігається зерно).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)