Національна економіка – Мельник А. Ф. – 12.4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість для розвитку національної економіки в Україні створена відповідна система державного регулювання цієї сфери, яка об’єднує: 1) закони України, нормативно-правові акти митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в межах їхньої компетенції; 2) суб’єкти державного регулювання, до складу яких слід віднести державу в особі органів державної влади, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; 3) економічні та адміністративні методи державного регулювання валютно-фінансових, кредитних та інших зовнішньоекономічних операцій у рамках законів України; 4) система договорів, укладених суб’єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.
Інституціональне забезпечення управління зовнішньоекономічною діяльністю В Україні здійснюють:
1) Верховна Рада України як вищий орган державної законодавчої влади, до компетенції якого належать: прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства у відповідність до правил, встановлених цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягають ліцензуванню або забороняються;
2) Міністерство закордонних справ як центральний орган виконавчої влади у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, основними завданнями якого є: забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції національної економіки; гарантування прав, свобод та інтересів громадян України за кордоном; розвиток двосторонніх відносин на стратегічних напрямах; сприяння реалізації економічних інтересів України на світових ринках та мінімізації наслідків світової фінансової кризи; запровадження дієвого механізму підтримання позитивного іміджу України на міжнародній арені;
3) Міністерство економіки, у складі якого виокремлюють кілька департаментів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність; Департамент зовнішньоекономічної діяльності, до сфери компетенції якого входить розроблення законодавчих і нормативно-правових актів з питань нетарифної та митно-тарифної політики, застосування експортних мит у зовнішній торгівлі та концептуальних основ зовнішньоекономічної політики України; Департамент державного контролю та регулювання зовнішньоекономічної діяльності, головною метою діяльності якого є забезпечення реалізації державної політики щодо функціонування механізмів контролю й регулювання зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоторговельних операцій в Україні; забезпечення контролю за додержанням суб’єктами господарської діяльності (українськими та іноземними) чинного законодавства України, міжнародного права та міжнародних договорів України у сфері зовнішньоекономічних відносин і застосування спеціальних санкцій згідно зі статтею 37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” до українських та іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; підготовка пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного контролю та запровадження заходів державного регулювання, зокрема нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; Департамент міжнародної технічної допомоги та співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, який координує заходи, пов’язані з залученням та використанням позик міжнародних фінансових організацій (МФО) в Україну, міжнародної технічної допомоги (МТД), експертизою проектних пропозицій, ініціюванням програм і проектів економічного та соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями; Департамент розвитку експорту, який координує формування державної політики у сфері розвитку експорту; розробку і забезпечення здійснення заходів щодо розвитку та удосконалення структури експорту товарів (робіт, послуг); Департамент інструментів торговельного захисту, який забезпечує реалізацію положень чинного законодавства України з питань захисту національного товаровиробника від недобросовісної конкуренції з боку іноземних виробників/експортерів та масового імпорту, який заподіює йому шкоду; Департамент співробітництва з СНД та Російською Федерацією, який забезпечує участь України у сфері двостороннього торговельно-економічного співробітництва з Російською Федерацією, іншими країнами СНД та багатостороннього торговельно-економічного співробітництва України з державами – учасницями СНД, ГУАМ, ЄЕП, ЄврАзЕС; Департамент двостороннього торговельно-економічного співробітництва, який відповідає за забезпечення участі у розробленні та реалізації державної політики двостороннього співробітництва з країнами світу; Департамент співробітництва з Європейським Союзом, який координує діяльність органів виконавчої влади щодо забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво, Плану дій “Україна – ЄС” з питань економічного, секторального та соціального співробітництва; Департамент торговельних переговорів та співробітництва з СОТ, який забезпечує здійснення заходів, спрямованих на міжвідомчу координацію з питань підготовки до участі України у торговельних переговорах і заходах СОТ та інших міжнародних організацій торгово-економічного спрямування;
4) Державна митна служба України, що є центральним органом виконавчої влади, основними завданнями якої є: захист економічних інтересів України; контроль за додержанням законодавства України про митну справу; забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; вдосконалення митного контролю й оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; комплексний контроль разом з Національним банком України за валютними операціями; здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства закордонних справ України, Антимонопольного комітету;
5) Національний банк України (НБУ), який зберігає і використовує золотовалютний резерв України; відстоює інтереси України у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами інших держав та укладає з ними банківські угоди; регулює курс національної валюти щодо грошових одиниць інших держав; веде облік і розрахунок за наданими та одержаними державними кредитами і боргами, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяють з Державного валютного фонду України в розпорядження НБУ, Державного експортно-імпортного банку України;
6) управління зовнішньоекономічною діяльністю, які створені в обласних державних адміністраціях, основними завданнями яких є: формування й реалізація на обласному рівні єдиної державної політики у сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків й іноземної інвестиційної діяльності; сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, захисту прав людини, боротьбі з тероризмом, економічної безпеки, охорони здоров’я, науки освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту; участь у складанні угод з іноземними партнерами при співпраці в межах компетенції, визначеної законом; сприяння активізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств та організацій, розміщених на території області (міста), незалежно від форм власності; сприяння розвитку експортного потенціалу області (міста); сприяння створенню належних умов для організації прикордонної і прибережної торгівлі; сприяння діяльності місцевих органів і прикордонних служб для їх належного функціонування; внесення в установчому порядку у відповідні органи пропозицій по залученню іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу області.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватися в розрізі протекціоністської політики, політики вільної торгівлі, політики автаркії. Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національного виробництва від іноземної конкуренції та стимулювання розвитку вітчизняної економіки. За Політики вільної торгівлі (фритредерства) Держава знімає регламентацію та обмеження зовнішньоекономічних операцій через мінімізацію ставок мита та усунення нетарифних бар’єрів. В основі цієї моделі лежить теорія абсолютних переваг А, Сміта і порівняльних витрат виробництва Д. Рікардо. Автаркія – економічна політика, спрямована на відокремлення країни від економік інших країн. Як основні засоби використовується встановлення високих обмежувальних мит на ввезені товари.
Складовими державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:
1) Тарифне регулювання Зовнішньоекономічних відносин, спрямоване на захист національних виробників від іноземних конкурентів, яке сприяє виходу національних товаровиробників на світовий ринок, позитивно впливає на стан платіжного балансу країни, збільшує надходження до державного бюджету. Тарифні методи спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників зовнішньоекономічної діяльності. У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити та ін. У галузі експорту – це звільнення від податків;
2) нетарифне регулювання Зовнішньоекономічних відносин, яке включає комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок. Адміністративними важелями нетарифного регулювання є ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування), добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Важливу роль відіграють також валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати або стимулювати зовнішньоекономічну діяльність;
3) Валютне регулювання, що Трактується як діяльність держави щодо забезпечення міжнародної валютної ліквідності країни, регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями з метою врівноваження платіжних балансів, стабілізації валюти, підвищення ефективності економіки та її структурної перебудови, стимулювання господарської діяльності, боротьби з інфляцією;
4) Регулювання ввезень і вивезень капіталу, Яке спрямоване на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.
Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є єдиний митний тариф – систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни. Ставки єдиного митного тарифу – це податки, які збираються у випадку перетину товарами митного кордону і встановлюються відповідно до Закову України “Про єдиний митний тариф” від 18 грудня 2008 р. № 694-УІ. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже, дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни. Головні функції митного тарифу: захист національних виробників від іноземної конкуренції; забезпечення надходження коштів до державного бюджету; поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки; поліпшення стану платіжного балансу. В Україні застосовують ввізні та транзитні види мита.
Ставки митного тарифу можна класифікувати за різними групами. Залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій: преференційне, яке застосовують до товарів, що імпортуються з держав, які утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання – зони вільної торгівлі, митний союз та ін.; пільгове, яке застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння; повне – застосовують до товарів із решти країн.
За способом нарахування Розрізняють такі види мита: адва-лорне, яке нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та ін. до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ); специфічне, яке нараховують у визначеному розмірі до одиниці виміру товару (маси, площі, об’єму та ін,); комбіноване, яке об’єднує специфічне й адвалорне мита.
За характером походження Виокремлюють такі види мита: автономне, яке запроваджують незалежно від будь-яких угод з іншими державами; конвенційне, яке запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі.
Є також Специфічні види мита, Зокрема: спеціальне, яке застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав; антидемпінгове, яке використовують відповідно до правил ГАТТ/СОТ для захисту від демпінгу (їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від конкурентних цін у країні-експортері); компенсаційне, яке застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидії.
Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період, не триваліший ніж чотири місяці.
Від обкладання ввізним митом в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлю; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне та техніко-еко-номічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за програмою ТАСІБ; за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади. Від обкладання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують міжнародні валютні перевезення; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Поточне зовнішньоекономічне становище країни в міжнародному поділі праці відображається через систему платіжного балансу. Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі систематизованих бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди резидентів певної країни з рештою світу за певний період часу (квартал або за рік), який відображає ступінь збалансованості макроекономічних зв’язків країни.
Платіжний баланс будують за принципом “подвійного рахунку”, тобто всі економічні операції записують за дебетовим і кредитовим рахунками. До кредиту відносять операції, в результаті яких відбувається відплив цінностей, і приплив валюти в країну (їх записують зі знаком “плюс”). За дебетом фіксують витрати валюти країни в результаті придбання цінностей (такі операції відображають зі знаком “мінус”). Орієнтиром для розроблення платіжного балансу є стандартні схеми, відпрацьовані Міжнародним валютним фондом, згідно з якими платіжний баланс включає два рахунки: поточних операцій; операцій з капіталом та фінансовими інструментами.
У рахунку (балансі) поточних операцій відображаються всі надходження від продажу товарів і послуг нерезидентами та всі витрати резидентів на товари та послуги, які надаються іноземцям, а також чисті доходи від інвестицій та чисті поточні трансферти. Рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами відображає всі міжнародні операції з активами країни, пов’язані з їх купівлею та продажем, а також чисті капітальні трансферти (безкоштовну передачу власності на основний капітал). Якщо значення сальдо балансу офіційних розрахунків платіжного балансу додатне, то країна має чистий відплив капіталу, а якщо від’ємне, то країна отримує чистий приплив капіталів.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)