Економіка підприємства – Гринчуцький В. І. – 3.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – це Підприємницька діяльність юридичних і фізичних осіб, яка включає зовнішньоторговельну й інвестиційну діяльність, міжнародну виробничу кооперацію, валютні і фінансово-кредитні операції. Вибір конкретного виду зовнішньоекономічної діяльності залежить від спеціалізації підприємства, механізму державного регулювання.
Для сучасного етапу розвитку економіки України наймасовішим видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств є зовнішньоторговельна діяльність, тобто діяльність зі здійснення операцій у сфері зовнішньої торгівлі товарами, послугами, інформацією й інтелектуальною власністю. Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності грунтується на Конституції України й здійснюється відповідно до закону та інших нормативно-правових актів, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й міжнародних договорів.
Основними принципами Державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності є: захист державою законних інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності, а також законних інтересів українських виробників і споживачів товарів та послуг; рівність і недискримінація учасників зовнішньоторговельної діяльності; обгрунтованість і об’єктивність застосування заходів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності; виключення невиправданого втручання держави або його органів у зовнішньоторговельну діяльність і нанесення збитку учасникам зовнішньоторговельної діяльності та економіці України; забезпечення оборони країни і безпеки держави; єдність системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності; єдність застосування методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності на всій території України.
Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою двох методів тарифного й нетарифного.
O Тарифний метод включає в себе митно-тарифне регулювання.
O Нетарифний метод передбачає:
O нетарифне регулювання;
O заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інтелектуальною власністю;
O заходи економічного й адміністративного характеру, які сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.
Митно-тарифне регулювання є методом державного регулювання зовнішньої торгівлі товарами, здійснюється шляхом застосування ввізного і вивізного митного збору.
Митний збір – обов’язковий внесок, що стягується митними органами при ввезенні товару на митну територію або вивезенні товару з цієї території і є невід’ємною умовою такого ввезення або вивозу.
В Україні застосовуються також особливі мита:
Сезонні – для оперативного регулювання ввезення і вивезення товарів;
Спеціальні мита – як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в кількостях і на умовах, що завдають збитків вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, і як у відповідь захід на дискримінаційні й інші дії, що обмежують інтереси держави, з боку інших держав;
Антидемпінгові мита – застосовуються у випадках ввезення на митну територію України товарів за ціною нижчою, ніж їхня нормальна вартість у країні вивезення, якщо таке ввезення завдає матеріального збитку вітчизняним виробникам подібних товарів або перешкоджає організації або розширенню їх виробництва в Україні;
Компенсаційні мита – застосовуються у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або вивезенні яких прямо або побічно використовувалися субсидії, якщо таке ввезення завдає матеріального збитку вітчизняним виробникам подібних товарів або перешкоджає організації чи розширенню їх виробництва в Україні.
В Україні застосовуються такі види ставок мит: а) адвалорні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів; б) специфічні, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподатковуваних товарів; в) комбіновані, які поєднують обидва згадані види митного оподаткування.
Нетарифне регулювання є методом державного регулювання зовнішньої торгівлі товарами, яке здійснюється введенням кількісних обмежень та інших заборон і обмежень економічного характеру.
Заборони і обмеження зовнішньої торгівлі товарами, послугами і інтелектуальною власністю можуть вводитися: 1) у зв’язку з участю України в міжнародних санкціях; 2) з метою підтримки рівноваги платіжного балансу України; 3) у зв’язку із заходами валютного регулювання і як, у відповідь, заходи відносно дискримінаційних дій окремих держав.
Ліцензування в сфері зовнішньої торгівлі товарами встановлюється в таких випадках:
O введення тимчасових кількісних обмежень експорту та імпорту окремих видів товарів;
O реалізація дозвільного порядку експорту і (або) імпорту окремих видів товарів, які можуть несприятливо впливати на безпеку держави, життя та здоров’я громадян, майно фізичних або юридичних осіб, державне або муніципальне майно, зовнішнє середовище, життя або здоров’я тварин і рослин;
O надання виняткового права на експорт і (або) імпорт окремих видів товарів;
O виконання Україною міжнародних зобов’язань.
Серед Заходів економічного і адміністративного характеру, сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності, виділяють:
O заходи, здійснювані Урядом держави і органами виконавчої влади, сприяючі розвитку зовнішньоторговельної діяльності;
O кредитування учасників зовнішньоторговельної діяльності, створення систем гарантій і страхування експортних кредитів;
O організацію торгових виставок і ярмарків, спеціалізованих симпозіумів і конференцій;
O проведення кампаній (зокрема рекламних) з просування українських товарів, послуг, інтелектуальної власності на світові ринки;
O інформаційне забезпечення зовнішньоторговельної діяльності;
O ведення зовнішньоторговельної статистики і забезпечення вільного доступу до неї всім учасникам зовнішньоторговельної діяльності;
O забезпечення сприятливих умов для доступу українських фізичних і юридичних осіб на зовнішні ринки.
У зовнішньоторговельній діяльності виділяють особливі режими її здійснення – прикордонну торгівлю і вільні економічні зони. Прикордонна торгівля здійснюється, як правило, на основі міжнародних договорів України із суміжними іноземними державами, що передбачають надання особливого сприятливого режиму зовнішньоторговельної діяльності відносно зовнішньої торгівлі товарами і послугами, здійснюваної винятково для задоволення місцевих потреб у товарах і послугах, вироблених у межах відповідних прикордонних територій.
Вільні економічні зони – особливий режим господарської (зокрема зовнішньоторговельної) діяльності на території вільних економічних зон, який встановлюється федеральним законом про вільні економічні зони. Під вільною економічною зоною розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що перебувають за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню.
Створення вільних економічних зон переслідує три основні групи цілей – економічних, соціальних і науково-технічних. Серед економічних цілей виділяють включення національного ринку в світову систему господарства, залучення іноземних інвестицій, збільшення валютних надходжень до бюджету країни. Науково-технічні цілі переслідують використання новітніх технологій, методів організації виробництва, ноу-хау. Соціальні цілі включають розвиток регіонів, збільшення числа робочих місць і забезпечення зайнятості населення, навчання і підготовку кваліфікованих кадрів.
Основним стимулом для розвитку вільних економічних зон є система пільг для інвесторів. Можна виділити чотири основні групи пільг:
O податкові пільги, які стимулюють розвиток виробництва в цілому або його окремих видів;
O фінансові пільги, які дозволяють субсидувати розвиток окремих виробництв, надавати знижки за користування інфраструктурою, землею, комунальними послугами, виробничими будівлями;
O зовнішньоторговельні і валютні пільги, що дають змогу інвесторам у спрощеному вигляді здійснювати зовнішньоторговельні операції і репатріювати одержаний прибуток;
O адміністративні пільги, що спрощують режим реєстрації підприємств, візові процедури та інші організаційні питання.
Значна частка в зовнішньоторговельній діяльності належить бартеру. Зовнішня торгівля товарами, послугами та інтелектуальною власністю з використанням зовнішньоторговельних бартерних операцій може здійснюватися тільки за умови, що такими операціями передбачений обмін рівноцінними за вартістю товарами (послугами, роботами, інтелектуальною власністю), а також обов’язок відповідної сторони сплатити різницю в їх вартості у випадку, якщо такою операцією передбачається обмін нерівноцінними товарами. Порядок здійснення контролю за зовнішньоторговельними бартерними операціями та їхнього обліку встановлюється Урядом України. У випадку, якщо зовнішньоторговельні бартерні операції передбачають часткове використання грошових і (або) інших платіжних засобів, порядок здійснення контролю за такими операціями та їхнього обліку встановлюється Урядом України і Центральним банком України відповідно до українського законодавства.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)