Національна економіка – Мельник А. Ф. – Розділ 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В СУЧАСНОМУ СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ: МІСЦЕ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
12.1. Влив глобалізації на розвиток національної економіки. Адаптація національної економіки до глобальних змін.
12.2. Форми і методи інтеграції національної економіки у світове господарство.
12.3. Механізми зовнішньоекономічних зв’язків України.
12.4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
12.5. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин.
12.6. Боргова криза і стратегія управління зовнішньою заборгованістю.
12.7. Конкурентоспроможність національної економіки у світовому господарстві: суть та основні підходи
До оцінювання.
12.1. Влив глобалізації на розвиток національної економіки. Адаптація національної економіки до глобальних змін
Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які суттєво впливають на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.
Економічне значення терміна “глобалізація” висвітлив Р. Ро-бертсон У 1983 р. Перші моделі глобалізації були розкриті в тео-
Рії Форестера і Медоуз (1971 р.)> що грунтувалася на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – зростання народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення споживчих витрат, вичерпності природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.
Глобалізація на рівні окремого підприємства визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах та пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Глобалізація в рамках світового господарства Трактується як інтеграція національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства; явище взаємозалежності національних економік, що виникає в результаті міжнародного переливання товарів, послуг, капіталу; сукупність викликів, які пов’язані з функціонуванням світового ринку товарів і послуг, фінансів, зі становленням глобального інформаційного простору, з транснаціоналізацією бізнесу та формуванням транснаціональних корпорацій (ТНК).
Наслідки глобалізації як об’єктивного процесу планетарного масштабу мають і позитивну, і негативну форми впливу на національну економіку. їх можна розглядати з різних позицій і сформулювати таким чином.
До позитивних наслідків глобалізації належать: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозберігаючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та спільне вирішення їх у рамках міждержавних угод; тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування; формування нового середовища макросоціальних та макроекономічних відносин, яке породжує нові моделі національної модернізації; можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державах, порятунок суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), вирівнювання в економічному плані країн до рівня високорозвинутих, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом.
До негативних наслідків глобалізації належать: розвиток корпорократії, утворення наднаціональних інститутів і перехід у їх компетенцію низки політичних, економічних, соціальних функцій, які раніше виконувалися на національному рівні; виникнення проблем економічної, екологічної, культурної безпеки, що вимагає погодження дій суб’єктів міжнародних відносин, зокрема і національних держав; виникнення політичних, економічних, соціальних шоків; посилення взаємозалежності національних економік та їх взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих мереж поза національними кордонами, що сприяє розвитку транснаціональних корпорацій.
Глобальне економічне середовище динамічно змінюється внаслідок дії таких чинників: розвитку міжнародного поділу праці, транснаціоналізації виробництва; науково-технічного прогресу та інформаційної революції, прискореного оновлення основного капіталу традиційних галузей і створення нових галузей економіки; поширення форм економічної лібералізації міжнародної торгівлі в результаті скасування обмежень та зниження митних тарифів (за півстоліття рівень митних тарифів у розвинутих країнах знизився з 40 до 4 % ); регіональної інтеграції, формування спільних ринків, митних та валютних союзів; стрімкого розвитку ТНК.
Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними в результаті формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, а й більш вразливими до негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється між країнами та суб’єктами економічної діяльності далеко нерівномірно. Глобалізація, з одного боку, уніфікує соціальний простір, а з іншого – зумовлює чіткішу стратифікацію світової спільноти. Формується система, що складається з країн “ядра” глобалізації, або так званих цивілізаційних центрів1, і країн “периферії” глобалізації. На жаль, Україна в цьому аспекті належить до периферійних держав. Це зумовлено як рівнем її соціально-економічного розвитку, так і місцем та роллю держави на світовій політичній арені. Однак глобалізація створює в перспективі більш сприятливі умови для зростання добробуту України і українців, реалізації ними своїх сутвісних сил, надає кожному можливості доступу до глобального передового досвіду та ресурсів.
На сьогодні на геоекономічному рівні дедалі більше розвиваються відносини конкуренції між так званими країнами – циві-лізаційними лідерами, які орієнтовані на накопичувальну модель розвитку (найбільш потужні з них – США, Європейський Союз як геоекономічна агломерація, Китай, Індія, Венесуела, Бразилія, Аргентина), і країнами-аутсайдерами (лузерами), які орієнтовані на споживчу модель розвитку й “карнавальний” спосіб існування.
Основними Формами адаптації національних економік до викликів глобалізації є: 1) регіоналізація, яка, з одного боку, є своєрідною формою захисту національних економік від негативних виявів глобалізації, а з іншого – використовує функціональну перевагу глобального капіталу для регіональних ринків з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку; 2) трансформація національних систем державного регулювання через адаптацію та гармонізацію національних норм і стандартів у галузі державного управління до світових; 3) синхронізація та адаптація національного законодавства з законодавством розвинутих країн віту.
Першочерговими заходами у розв’язанні проблеми адаптації системи державного регулювання України до викликів глобалізації є: зниження залежності країни від зовнішньої торгівлі та прискорений розвиток внутрішнього ринку; послідовне наближення структури експорту та імпорту до співвідношень, характерних для загальносвітової структури (основою такої перебудови має стати інноваційний розвиток, реформування відносин власності, трансформація форм господарювання); зменшення імпортної залежності щодо стратегічної сировини та палива; розвиток ефективного вітчизняного імпортозамінного високоте хно логічного виробництва; визначення стратегічних напрямів державної підтримки високотехнологічних галузей (авіакосмічна галузь, літакобудування, електротехнічні підприємства, верстатобудування, виробництво зброї) з метою підвищення частки на-укомісткої продукції в експорті і зменшення імпортної залежності з високотехнологічних товарів; розвиток патентно-ліцензійної торгівлі, торгівлі ноу-хау і послугами на зразок інжинірингу, всебічний розвиток транзитного сектору; розробка економічного механізму стимулювання імпорту передових технологій та продукції, які сприятимуть модернізації національної економіки, створенню замкнутих технологічних циклів; диверсифікація експорту, державна підтримка підприємств, що виходять на нові міжнародні ринки; стандартизація і сертифікація національних товарів та послуг відповідно до міжнародних стандартів якості ISO.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)