Національна економіка – Мельник А. Ф. – 8.12. Механізм державного регулювання розвитку науки, техніки та інноваційної діяльності
Визначальна роль науки і техніки у формуванні постіндустріального суспільства, забезпеченні конкурентоспроможності економіки зумовлює необхідність пріоритетної підтримки з боку держави розвитку науково-технічної й інноваційної діяльності.
Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття та використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.
З метою сприяння розвитку науково-технічної діяльності держава бере на себе зобов’язання щодо створення сучасної інфраструктури науки і підготовки науково-технічних кадрів, надання державного фінансування та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримки пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Державні інституції ведуть також статистику в науково-технічній сфері, забезпечують створення ринку науково-технічної продукції, оцінюють науково-технічний рівень досліджень, нових технологій та новинок техніки, проводять експертизу науково-технічних проектів, налагоджують науково-технічне співробітництво з іншими державами. Отже, суть державної науково-технічної та інноваційної політики полягає у правовому і фінансовому забезпеченні розвитку й функціонування науково-технічної сфери діяльності суспільства.
Основними завданнями науково-технічної та інноваційної політики є: демократизація і децентралізація управління у сфері науки та техніки; урахування вимог екологічної безпеки; підтримка конкуренції і підприємництва у науково-технічній сфері; створення та розвиток ринку науково-технічної продукції; збалансування розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; визначення напрямів, цілей та правових основ діяльності в науково-технічній сфері; створення системи кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів; інформаційно-консультативна підтримка суб’єктів науково-технічної діяльності.
Отже, основні завдання державного регулювання науково-технічної та інноваційної політики зводяться до створення оптимального економічного механізму, який має поєднувати державні та ринкові важелі впливу на наукові й інноваційні процеси з орієнтацією на забезпечення економічного зростання України, її* інтеграції у світову економіку.
Ці завдання реалізуються через здійснення функціональних повноважень органами державного управління, а саме Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами державної влади, місцевими органами державної влади, а також організаціями, установами та підприємствами, що беруть участь у впровадженні науково-технічної ПОЛІТИКИ.
Державне регулювання розвитку науки і техніки представлене як пряме та опосередковане. Пряме державне регулювання науково-технічної діяльності здійснюється за допомогою таких форм і методів: визначення державних пріоритетів розвитку науки та техніки; формування та раціоналізація національних, державних і міждержавних програм; формування та розміщення державного замовлення; бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності; проведення державної науково-технічної експертизи; створення системи науково-технічної інформації; ведення патентно-ліцензійної діяльності; здійснення метрології, стандартизації та сертифікації продукції у науково-технічній сфері; формування та заохочення науково-технічних кадрів.
Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки на підставі комплексного прогнозу соціально-економічного та науково-технічного розвитку держави визначає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів. Прогнозування забезпечують державні інституції: головні інститути міністерств і відомств разом з науково-дослідними інститутами HAH України. Державні органи та наукові організації розробляють відповідну концепцію з визначення цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві та обгрунтовують відповідні для цього ресурси. Концепцію розглядає Кабінет Міністрів України.
Невід’ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза, яку провадять з метою забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.
Метою державного регулювання інноваційної діяльності е Здійснення соціально-економічних, організаційних і правових заходів для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни; впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго – і ресурсозберігаючих технологій та виробництво нових видів конкурентоспроможної продукції.
Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом визначення та підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на всіх рівнях; формування та реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; державної підтримки інноваційної діяльності іноземних інвесторів (через надання державних гарантій іноземним державам, банкам, міжнародним фінансовим організаціям); встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності; підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури; державної експертизи та реєстрації інноваційних проектів.
Пріоритетні напрями інноваційної діяльності – це науково, економічно і соціально обгрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції та високоякісних послугах.
Розрізняють стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Серед Стратегічних Напрямів Можна Виокремити такі; модернізація електростанцій (нові джерела енергії, новітні ресурсозберігаючі технології); розвиток машинобудування і приладобудування як основи технологічного оновлення галузей; розвиток металургії, нанотехнологій (інформаційні технології контролю та управління об’єктами, інтелектуальні комп’ютерні засоби, програмні системи розпізнавання об’єктів і процесів, цифрові системи розподілу інформації), мікроелектроніки, інформаційних технологій та телекомунікацій; удосконалення хімічних технологій, розробка нових матеріалів, розвиток біотехнологій; високотехнологічний розвиток сільськогосподарської і переробної промисловості; розвиток інноваційної культури.
Згідно з чинним законодавством, стратегічні пріоритети виробляються спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) у сфері інноваційної діяльності з залученням національних та галузевих академій наук на основі прогнозно-аналітичних досліджень світового науково-технічного розвитку, результатів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, зіставлення їх із реальними потребами економіки та можливостей інноваційного потенціалу. Пріоритети уточнюються кожні 3-5 років з урахуванням системи експертного аналізу, моніторингу інноваційної діяльності, пропозицій та техніко-економічних обгрунтувань ЦОВВ, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, НАН України, галузевих академій, громадських, наукових та науково-технічних організацій.
Пріоритетні напрями реалізуються через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Пріоритети враховують під час розроблення державних прогнозів і програм соціально-економічного розвитку країни.
Державна підтримка інноваційної діяльності Передбачає систему заходів, спрямованих на стимулювання та активізацію інноваційної діяльності. Ця система включає фінансову та кредитну підтримку виконання інноваційних проектів, запровадження пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності, підтримку функціонування та розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, залучення та заохочення іноземних інвестицій.
Досвід промислово розвинутих країн показує, що шляхом пільгового оподаткування держава найчастіше підтримує такі види інноваційної діяльності: проведення наукових досліджень та розробок; придбання обладнання для проведення досліджень та розробок; трансферт технологій (придбання патентних та безпатентних ліцензій, прав на об’єкти інтелектуальної власності, послуг технологічного характеру); виробниче проектування; навчання працівників для інноваційних цілей; укладання контрактів із дослідницькими організаціями; співробітництво підприємств із дослідними організаціями; придбання програмного забезпечення; створення нових інноваційних підприємств. У європейських країнах використовують такі податкові пільги: екстраконцесії – особливі пільги, які дають можливість фірмам фінансувати зі своєї податкової бази понад 100 % інноваційних витрат; податковий кредит — пільги, що дають можливість фірмам фінансувати певний відсоток інноваційних витрат з податкових зобов’язань.
В Україні податкове стимулювання здійснюється щодо підприємств, які зареєстрували інноваційний проект, і передбачає отримання права на пільгу з оподаткування прибутку в розмірі 50 % ставки з обов’язковим віднесенням на спеціальний рахунок зазначених коштів, які мають бути використані лише на інноваційні цілі. Крім того, Законом України “Про інноваційну діяльність” передбачено пільги зі сплати ПДВ, земельного податку, особливий (пільговий) режим митного регулювання.
Державна фінансова підтримка суб’єктів інноваційної діяльності передбачає: пільгове кредитування; майнове страхування; надання державних гарантій та компенсацію комерційним банкам відсотків, частково сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності за отриманими кредитами; державне фінансування проектних робіт, техніко-економічного обгрунтування.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)