Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – 3.3. Впровадження єдиної європейської валюти – євро
Необхідність введення євро була зумовлена перш за все тим, що єдиний внутрішній ринок, існуючий в ЄЕС із 1993 р., не міг ефективно функціонувати через наявність національних грошових систем, які зберігали коливання валютних курсів, різницю в цінах та податках. Повноцінна економічна інтеграція неможлива без єдиної валюти або жорстко зафіксованих курсів валют країн – учасниць валютного союзу. Єдина валюта є найбільш ефективним засобом усунення всіх перешкод для вільного руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили. Важливими причинами появи єдиної валюти були все більш зростаюча взаємозалежність економік країн Західної Європи та необхідність доведення макроекономічної політики до потреб сучасного суспільства, поліпшення підприємницького клімату та підвищення міжнародної ролі ЄЕС. Єдина валюта здатна захистити юридичних та фізичних осіб від непередбачених коливань валютних курсів і дає змогу порівнювати ціни на товари та послуги в межах валютного союзу. На макроекономічному рівні уніфікація грошових ринків країн ЄЕС дозволила б ефективніше боротися з інфляцією, знизити процентні ставки та податки, що сприяло б зростанню виробництва, зайнятості, стабільності фінансової системи, надходженню інвестицій. Для підприємств це означало єдине валютно-фондове регулювання на всій території ЄВС, значне скорочення витрат на обслуговування операцій, цінових та валютних ризиків. Для фізичних осіб єдина валюта сприяла б дешевшому веденню рахунків та поїздкам всередині країн – членів ЄВС, отриманню кредитів, проведенню операцій із цінними паперами. Головною перевагою впровадження і використання євро для населення визначалась ліквідація обмінних курсів між національними валютами ЄВС, що сприяло б економії коштів, які раніше втрачалися в результаті банківських операцій. Оскільки вся внутрішня торгівля ЄВС стала б одновалютною, то знизився б обсяг необхідних золотовалютних резервів країн-членів. Євро, що колективно підтримувався, мав би значно стійкіший курс, ніж національні валюти. Євро сформував би єдиний європейський ринок капіталу, конкурентоспроможний і ліквідний, а також надав можливість інтернаціоналізувати операції не тільки великих, а й малих фірм. Для Європейського Союзу в цілому ці переваги полягали у формуванні стабільної та такої, що заслуговує на довіру, бази для макроекономічного розвитку, досконалості функціонування єдиного внутрішнього ринку ЄС та здешевлення інвестицій. У масштабах світової економіки відкривалися можливості для появи нової стійкої резервної валюти та кращого збалансування міжнародної валютної системи. Таким чином, єдина валюта потенційно могла б дати всім країнам ЄЕС реальні переваги у вигляді ефективного єдиного ринку, зростання зайнятості населення, поліпшення рівня життя.
Було розроблено план поетапного впровадження єдиної валюти євро:
– перший етап (1 січня 1999 р. – не пізніше 1 січня 2002 р.): перехід до євро банківського та фінансового секторів, випуск нових державних позик у євро, початок виробництва банкнот євро;
– другий етап (не пізніше 1 січня 2002 р. – не пізніше 1 липня 2002 р.): остаточний перехід на євро в системі державного управління, введення в обіг банкнот та монет євро, які в перші 6 місяців є валютою, рівноправною з національною;
– третій етап (не пізніше 1 липня 2002 р.): євро стає єдиним узаконеним засобом розрахунків на всій території країн – членів ЄВС.
Тривалість перехідного періоду в три роки була зумовлена необхідністю підготувати громадськість, банківські системи і технічні засоби, підприємства роздрібної торгівлі та державного сектору. Якщо підготовчі заходи на початкових етапах та накопичення критичної маси нової валюти будуть завершені достроково, наступні етапи могли б бути скорочені. Для великих компаній, які зазвичай працюють із різними валютами, перехідний період не створив значних проблем з їх паралельним обліком (так, деякі транснаціональні корпорації, наприклад “Сіменс”, “Філіпс”, “БМВ”, оголосили про перехід на ведення бухгалтерського обліку в євро з 1999 р.). Для малого та середнього бізнесу, що звик працювати з однією валютою, це могло б бути дещо складнішим.
Із 1 січня 1999 р. на євро було переведено:
А) бюджет ЄС та всю систему бухгалтерського обліку європейських інститутів;
Б) облігаційні позики ЄС, Європейського центрального банку (ЄЦБ), Європейського інвестиційного банку зі строком погашення після 1 січня 1999 р., раніше номіновані в ЕКЮ і валютах, що заміняли євро, та платежі за ними;
В) нові облігаційні та інші позики країн – членів зони євро.
До всіх інших фінансових операцій в зоні євро застосовується правило “ніяких змушень, ніяких заборон”, тобто підприємства можуть переходити на нову валюту в будь-який прийнятний для них час до січня 2002 р. У перехідний період конвертація національних валют ЄВС у євро відбувалася за такими основними принципами:
– євро та національні валюти ЄВС за юридичним змістом є однією і тією самою валютою (точніше національні валюти ЄВС є субноміналами євро);
– для конвертації однієї національної валюти ЄВС в іншу або у євро застосовувалися спеціальні правила;
– банки країн, що не входять до валютного союзу, формально не мали юридичних зобов’язань щодо дотримання цих правил, однак на практиці суворо їх дотримувалися.
Щодо фізичних осіб, то всі вони могли здійснювати в євро оптові безготівкові розрахунки та під час роздрібної торгівлі покупці могли розраховуватися за допомогою платіжних доручень, кредитних карток, чеків. Заробітна плата в готівковій формі до 1 січня 2002 р. виплачувалася в національній валюті, однак якщо вона перераховувалася за допомогою чеків або переказів у перехідний період – відбувалася номінація в євро, за бажанням отримувача або згідно з домовленістю між ним та адміністрацією підприємства. Всі види банківських рахунків фізичних та юридичних осіб відкривалися та обслуговувалися до 2002 р. в національних валютах або євро, за вибором власника, з поступовою номінацією до кінця перехідного періоду. Проценти за рахунками та цінними паперами нараховувалися і виплачувалися у валюті рахунку чи цінного папера, але могли бути конвертовані в євро. У1999 р. 20 % європейських компаній використовували євро як основну грошову одиницю під час проведення розрахунків. Перехід на єдину валюту спричинив низку значних змін на кредитному та фондових ринках: різко скоротилися валютні ризики; посилилась тенденція зниження кредитних ризиків; прискорився процес інтеграції фондових ринків. Тому головним сегментом ринку, де Європа швидко отримала дивіденди від введення євро, став міжнародний ринок облігацій: вже у 1999 р. було випущено 45 % міжнародних облігацій (602,2 млрд дол.) проти 42% долара (572,5 млрд), а інші 13% ринку (174,2 млрд) було поділено між швейцарським франком, фунтом стерлінгів та японською єною. Вважається, що основною причиною цього успіху єдиної європейської валюти стали значно нижчі довгострокові процентні ставки в зоні євро, ніж у США. Крім того, популярність євро на початку 1999 р. пояснювалася відносною слабкістю долара стосовно єни, і тому багато японських інвесторів продавали доларові активи для звільнення фондів під купівлю євро. Під впливом євро почав радикально змінюватися весь європейський фінансовий світ: на перший план виходять банки, що працюють перш за все на ринках цінних паперів, а також змінюється клієнтура європейських банків – зменшується частка промислових та торговельних компаній, збільшується частка інвестиційних і пенсійних фондів, страхових, фінансових компаній. Введення євро змусило фондові ринки країн ЄВС шукати шляхи можливої інтеграції: якщо у 1998 р. в ЄС нараховувалось 32 фондові та 23 ф’ючерсні біржі проти 7 та 8 у США, то після появи євро в ЄС почали формуватися 3-4 великі фінансові центри, які пов’язані між собою електронними мережами та забезпечували своїх клієнтів доступом до всіх фінансових центрів світу.
Євро став сильним стимулом посилення концентрації європейського бізнесу. Як і при будь-якому розширенні ринку, в корпоративній структурі країн зони євро почалася потужна хвиля злиття та поглинань, спрямована, наприклад, на збільшення підприємств та банків до розмірів, що давали б їм змогу ефективно оперувати в масштабах всієї зони. Додатковий імпульс надало Й те, що ЄС все ще відстає за рівнем концентрації від США та Японії. 100 найбільших підприємств США виробляють у рік на одну особу продукції на 10 780 дол., Японії – навіть 24 430 дол. Щодо ЄС ця цифра значно нижча – 7770 дол. Найбільш відчутним для ринку стало злиття європейських бірж. Результат – поява єдиної електронної біржі з автоматичною системою торгів, доступ до якої отримали інвестори в усіх європейських країнах. Хвиля злиття торкнулася й інших секторів, серед них – банківський. Для банків введення єдиної європейської валюти означало становлення нового ринку банківських послуг, просування до єдиних ринків державних і корпоративних цінних паперів в масштабах зони євро. Для промислових корпорацій введення євро означає перш за все зниження витрат на розрахункове обслуговування та на гарантування валютних операцій.
За допомогою нової валюти європейські компанії бажали створити в єврозоні найбільший у світі територіальний масив. Із уведенням євро середні щорічні темпи зростання економіки кожної з країн ЄВС-12 і в цілому ЄС-15 повинні були збільшитися в перспективі на 1-2 %.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)