Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – 4.2.3. Зміна офіційних резервів іноземної валюти
Дефіцит балансу поточних операцій відображає збільшення заборгованості країни іншим країнам. Коли перед країною постає проблема дефіциту балансу поточних операцій, то вона зобов’язана його оплатити.
Дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу може бути профінансований:
– шляхом продажу частини активів іноземцям, тобто за рахунок вкладення іноземного капіталу в економіку цієї країни у формі прямих або портфельних інвестицій;
– за допомогою закордонних позик в іноземних банків, урядів або міжнародних організацій;
– за рахунок скорочення офіційних валютних резервів, що зберігаються в центральному банку.
Всі міжнародні угоди з активами країни (їх купівля і продаж) відображаються на рахунку операцій із капіталом і фінансовими інструментами. Насамперед це операції, що полягають у заявлені та погашенні фінансових вимог однієї країни до інших країн і навпаки. Цей рахунок у свою чергу поділяється на рахунок операцій з капіталом і рахунок фінансових операцій.
На рахунку операцій із капіталом відображаються всі виплати з капітальними трансфертами, а також придбання розміщення нематеріальних нефінансових активів. Трансферт вважається капітальним, коли має місце передача права власності на основний капітал або анулювання боргу кредитом за обставин, коли одна зі сторін не отримує вартісного еквівалента. Анулювання боргу кредитором є списанням частини боргу банком або будь-якою іншою приватною чи урядовою структурою. Капітальні трансферти можуть здійснюватися як у грошовій, так і у матеріальній формі. Грошові капітальні трансферти призначені для придбання/розміщення основних фондів. До цього розділу платіжного балансу належать інвестиційні гранти (наприклад, на будівництво доріг, мереж зв’язку, лікарень, аеропортів). Капітальні трансферти у матеріальній формі є відображенням зміни права власності на основні фонди, списання дебіторської заборгованості. “Списання” заборгованості уряду також включається в цей розділ платіжного балансу.
Чисті капітальні трансферти відображають результат із цієї групи операцій, тобто різницю між дебетовими і кредитовими записами.
Стаття “Придбання/продаж нематеріальних, нефінансових активів” охоплює операції з активами, які не є результатом виробництва (земля, надра), а також нематеріальні активи (патенти, авторські права, торговельні знаки тощо). Розрахунки за використання нематеріальних активів відображаються на рахунку поточних операцій, а придбання чи продаж – на рахунку операцій із капіталом.
Рахунок фінансових операцій містить також операції з прямого і портфельного інвестування та інші інвестиції. Стаття “Прямі інвестиції” включає операції, внаслідок яких резидент однієї країни (прямий інвестор) впливає на резидента іншої країни – підприємство прямого інвестування.
Облік прямих інвестицій здійснюється за принципом їх спрямованості – окремим рядком показуються інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку.
Стаття “Портфельні інвестиції” на відміну від прямих інвестицій охоплює такі операції з торгівлі фінансовими інструментами між нерезидентами, що не дають права прямого контролю щодо об’єкта інвестування. До фінансових інструментів належать акції, облігації та похідні від них так звані фінансові деривативи (опціони, варанти, свопи, ф’ючерси); інструменти грошового ринку – казначейські векселі, банківські акцепти, короткострокові боргові зобов’язання з банківською підтримкою, депозитні сертифікати тощо. Характерною особливістю цих інструментів є те, що вони можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.
Операції з портфельного інвестування також поділяються на дві групи: операції з фінансовими активами (закордонними цінними паперами) та з фінансовими зобов’язаннями (вітчизняними цінними паперами).
До статті “Інші інвестиції” входять усі інші міжнародні інвестиції, що не включені до прямих, портфельних та операцій з резервними активами. На цьому рахунку відображаються всі операції щодо залучення коштів і кредитних ресурсів, а саме рух комерційних кредитів, які безпосередньо пов’язані з зовнішньою торгівлею товарами та послугами і є короткостроковими; позики, тобто пряме надання кредитних ресурсів. Сюди включають позики для фінансування торговельних угод, авансові платежі, іпотечний кредит, фінансовий лізинг, кредити МВФ; готівкові гроші та депозити – депозити до запитання, строкові, ощадні тощо, банкноти та монети, які перебувають в обігу; отримання готівки у національній валюті нерезидентами і в іноземній валюті резидентами, а також відкриття ними відповідних рахунків.
Подібно до портфельних інвестицій, “інші інвестиції” поділяються на “інші інвестиції – активи” та “інші інвестиції – пасиви” відповідно до їх національної приналежності. Класифікувати операції з “іншого інвестування” можна таким чином.
Торговельні (комерційні) кредити – це вимоги та зобов’язання, які виникають внаслідок того, що продавець надає кредит безпосередньо покупцеві товарів або покупець здійснює попередню оплату (банківські позики на фінансування зовнішньоторговельних операцій до цієї категорії не належать, вони враховуються разом із позиками).
Позики – це пряме надання кредитором боржникові певної суми коштів; крім того, до категорії позик входять платежі за угодами peпo, виплата основної суми боргу за фінансовим лізингом. Залежно від початкового строку погашення позики поділяються на довгострокові та короткострокові.
Довгострокові позики це кредити МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, гарантовані або негарантовані державні кредити, які надходять за прямими кредитними лініями, інші позики, початковий строк погашення яких становить більше року.
Короткострокові позики – банківські кредити, в тому числі на фінансування зовнішньоторговельних операцій, платежі за угодами peпo, інші види позик та авансів (включаючи іпотечні кредити), що передбачають початковий строк погашення менший за один рік або виплачуються за першою вимогою.
Депозити – ліквідні депозити (депозити до запитання) та інші види депозитів, депозити в кредитних спілках, будівельних товариствах тощо1.
Позитивне сальдо рахунку руху капіталу означає чистий приплив капіталу в країну. Навпаки, чистий відтік (або вивезення капіталу) виникає на фоні дефіциту рахунку руху капіталу, коли витрати на купівлю активів за кордоном перевищують прибутки від їхнього продажу за кордон.
Доповнення балансу поточних операцій статтями рахунку операцій із капіталом і фінансовими інструментами дає змогу одержати так званий баланс офіційних розрахунків.
У баланс офіційних розрахунків включається також стаття “Чисті пропуски і похибки”. Хоча кожна угода теоретично повинна двічі відображатися в платіжному балансі – за дебетом і за кредитом – на практиці ця вимога часто не виконується. Угоди, що укладаються, в низці випадків враховуються різними службами, інформація яких може не збігатися як у часі, так і в числовому вираженні. Деякі потоки економічних цінностей можуть взагалі залишитися за межами статистичного обліку, особливо, коли це стосується протизаконних угод.
Як уже зазначалося, платіжний баланс за визначенням дорівнює нулю, а це означає, що всі борги країни мають бути оплачені. Тому дефіцит за рахунками поточних операцій повинен точно відповідати позитивному сальдо за рахунком операцій із капіталом і фінансовими інструментами.
4.2.3. Зміна офіційних резервів іноземної валюти
Резервні активи – це іноземні фінансові активи, які перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані у будь-який момент відповідно до цілей економічної політики.
Резервні активи призначені для фінансування та регулювання дефіциту платіжного балансу та інших чітко обумовлених цілей і контролюються монетарною владою. Вони утворюються з: монетарного золота, тобто такого, яке знаходиться у розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародними фінансовими організаціями за іноземну валюту; спеціальних прав запозичення (СПЗ), тобто із резервного активу, що випускається МВФ і розподіляється між країнами – членами МВФ відповідно до їх квот у капіталі МВФ; резервної позиції в МВФ – це величина офіційних резервів, що дорівнює 25 % квоти країни у капіталі МВФ; валютних активів, до яких входять іноземні валюти та інші фінансові активи, виражені в іноземній валюті, банківські депозити, урядові цінні папери, акції приватних підприємств, фінансові деривативи та ін.
Зростання офіційних валютних резервів у Центральному банку відображається в дебеті зі знаком “мінус”, тому що ця операція становить витрату іноземної валюти і є імпортоподібною. Навпаки, зменшення офіційних резервів іноземної валюти враховується в кредиті зі знаком “плюс”, оскільки в цьому випадку пропозиція іноземної валюти збільшується і зазначена операція є експортоподібною.
Сьогодні для врегулювання платіжного балансу золото практично не використовується.
У статті “Зміна офіційних валютних резервів”, таким чином, відображаються методи і джерела врегулювання платіжного балансу офіційних розрахунків. Дефіцит платіжного балансу повністю дорівнює чистому продажу іноземної валюти Центральним банком. І навпаки, позитивне сальдо платіжного балансу буде повністю дорівнювати чистим закупівлям іноземної валюти Центральним банком.
Цілком очевидно, що країна не може протягом тривалого часу зводити з дефіцитом платіжний баланс, оскільки це призведе до виснаження офіційних валютних резервів і може стати причиною так званої кризи платіжного балансу. Криза платіжного балансу означає, що країна не в змозі погасити зовнішню заборгованість, а можливості одержання нових позик вичерпані.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)