Соціологія – Кузьменко Т. М. – Стадії соціалізації
П. Бергер і Т. Лукман розрізняють два етапи соціалізації – первинний і вторинний.
Первинна соціалізації відбувається в дитинстві. Цей процес має виражене емоційне забарвлення. Під час первинної соціалізації не виникає проблем з ідентифікацією, тому що немає вибору “значущих інших”. Первинна соціалізація закінчується, коли в дитини формується поняття “узагальненого іншого”.
Вторинна соціалізація – входження людини в нові сектори суспільства, у якому живе. Вона може сама обирати об’єкт для ідентифікації, цей вибір більш раціональний2.
На думку соціологів, соціалізація ніколи не буває повною і ніколи не завершується.
Первинна соціалізація – (сфера міжособистісних відносин) превалює в першій половині життя. Агенти соціалізації – безпосереднє близьке оточення людини: сім’я, родичі, однолітки, учителі.
Вторинна соціалізація – (сфера соціальних відносин). Превалює в другій половині життя. Агенти соціалізації – всі, що знаходяться за близьким оточенням людини: адміністрація, ВНЗ, ЗМІ, політичні партії…
Г. Андрєєва розрізняють три етапи соціалізації: дотрудовий, трудовий та післятрудовий.
СТАДІЇ ТА ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ*271
*271: {Солодовникова И. В. Социализация личности в зрелом возрасте: Опыт интерпретации // Социологические исследования. – 2006. – № 2. – С. 32-39.}
Стадія соціалізації | Інститути соціалізації |
ДОТРУДОВА Рання – від народження до вступу дитини до школи. Стадія навчання, Що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна. | Батьківська сім’я, дитячі дошкільні установи. Школа, навчально-професійні установи; вищі навчальні заклади*272. |
ТРУДОВА – охоплює весь період трудової діяльності людини. | Трудовий колектив, організація, власна сім’я. |
ПІСЛЯТРУДОВА – пенсійний вік. | Громадські організації, сім’я дітей. |
*272: {ВНЗ як інститут соціалізації, належить не тільки до дотрудової стадії, а, радше, займає проміжне положення між стадією навчання й трудовою.}
Найбільш дослідженою є дотрудова стадія соціалізації. Найменш розробленою – післятрудова.
Визначено, що індивіди у віці від 60 до 74 років – це люди похилого віку, від 75 до 90 – старі, а після 90 – довгожителі*273. Згідно з міжнародними критеріями (наприклад, ООН) населення країни вважається старим, якщо частка людей віком 65 років та старше перевищує 7 %, якщо в структурі суспільства 10-12 % громадян похилого віку – це демографічна старість суспільства. Для України цей показник – 12,5 %.
*273: {Ануфрієва Р. Соціальне становище осіб похилого віку //Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К., 2004. – 705 с.}
Процес постаріння населення в Україні накладається на формування в суспільстві нових ціннісних орієнтацій та настанов. У осіб похилого віку знижується рівень соціально-психологічної адаптації. В період трансформаційних перетворень адаптація осіб похилого віку ускладнюється ще й особистісними проблемами: необхідністю розуміння представників нових молодих когорт, “узагальнених інших”, які в цьому випадку виступають як суспільство загалом. З іншого боку, і суспільство повинно враховувати, “пристосовуватися” до того, що значну його частину становлять люди похилого віку, що вікова структура має вигляд “сивого суспільства”. Це проблема і західних суспільств із розвиненою ринковою економікою.
Результати моніторингу Інституту соціології НАН України свідчать, що більшість людей похилого віку відчувають значний дискомфорт, негативні соціально-психологічні риси. їм властиві матеріальні проблеми. Вони висловлюють незадоволеність умовами життя, своїм становищем у суспільстві загалом. Українське суспільство характеризується:
O масовим зубожінням більшої частини населення, особливо людей пенсійного віку;
O руйнуванням традиційних життєвих цінностей і стереотипів поведінки, кризою менталітету;
O суб’єктивною неготовністю людей до ринкових відносин;
O соціальною незахищеністю та безпорадністю населення перед суспільними змінами*274.
*274: {Ануфрієва Р. Соціальне становище осіб похилого віку // Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К., 2004. – 705 с. }
Стадії соціалізації
Соціалізація охоплює весь життєвий цикл людини, від самого народження. Проте окремі соціологи розглядають соціалізацію як процес, притаманний певним життєвим періодам.
Зокрема, Жан Піаже розрізняє періоди когнітивного розвитку особистості:
1) Від народження до 2 років – сенсомоторна стадія розвитку дитини (формується здатність зберігати в пам’ яті образи предметів);
2) Від 2 до 7 років – Передопераціональна Стадія (навчання розуміти символи та їх значення);
3) Від 7 до 11 років – стадія конкретних операцій (вміння по-думки здійснювати дії, які раніше могли виконувати лише руками – підрахунок…);
4) Від 12 до 15 років – стадія формальних операцій (навчання логічному мисленню, осмислення майбутнього, розв’ язання моральних проблем.).
Діти послідовно проходять ці стадії, але з різною швидкістю*275.
*275: {Смелзер Н. Социология. / Пер. с англ. – М., 1994. – С. 93-129.}
Е. Еріксон розрязняє вісім етапів в життєдіяльності людини, кожен з яких ставить перед особистістю виняткове завдання щодо формування певних психологічних характеристик. Криза, яка загрожує індивіду на кожному з етапів, може успішно розв’ язатися чи ні. Суспільству та людині визначені рівнозначні ролі у формуванні особистості. Однак результати перших чотирьох періодів переважно детерміновані соціальним середовищем, а останніх чотирьох – внутрішніми, суб’ єктивними факторами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)