Соціологія – Кузьменко Т. М. – Механізми соціалізації за Т. Парсонсом
Дослідження соціалізації передбачає розгляд її механізмів. Одним із перших психологічні механізми соціалізації аналізував З. Фрейд, який розрізняв: механізми підтвердження – виключення, імітації, заборони, заміщення (підстановки), ідентифікації.
Дж. Мід механізми соціалізації розкривав через сприйняття ролей. Прийняття ролі – це процес присвоєння ролі в іншій, незвичній ситуації взаємодії, а Виконання ролі – фактичні дії або акти рольової поведінки. Усвідомлення “узагальненого іншого” відбувається через процеси прийняття й виконання ролі. В соціалізації ці процеси доповнюються Навчання ролям*267.
*267: {Резник Ю. М. Человек и общество (опыт комплексного изучения) // Личность. Культура. Общество. – 2000. – Т. 2. – Вып. 3, 4.}
Механізми соціалізації *268
*268: {Солодовникова И. В. Социализация личности в зрелом возрасте: Опыт интерпретации // Социологические исследования. – 2006. – № 2. – С. 32-39.}
За напрямком впливів факторів, що соціалізують:
– Інтериоризація – засвоєння, долучення до загальнолюдського досвіду, внаслідок чого цей досвід стає надбанням особистості, здійснює вплив на становлення особистості. Формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє “Я” особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.
– Екстериоризація – об’єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.
За мірою цілеспрямованості:
– Стихійні Впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;
– Цілеспрямовані Впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.
За позитивністю механізми соціалізації поділяються на (Н. Смелзер на основі підходу З. Фрейда):
– Позитивні – ті, що формують бажані якості особистості: імітація (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати певну модель поведінки; Ідентифікація (спосіб засвоєння дітьми поведінки батьків та інших значущих дорослих, соціальних установок, цінностей і норм як своїх власних);
– Негативні – ті, що перешкоджають появі у дитини соціально небажаних форм поведінки: Почуття сорому (зазвичай, асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили), й почуття провини, (коли мова йде про покарання самого себе, пов’язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті, незалежно від інших людей).
Механізми соціалізації за Т. Парсонсом
Згідно з Парсонсом, індивід “вбирає” у себе суспільні цінності в процесі спілкування зі “значущими іншими”, а соціалізація здійснюється за допомогою трьох Основних механізмів:
А) Пізнавальних механізмів (наслідування (імітація) і психічна ідентифікація);
Б) захисних психічних механізмів, за допомогою яких приймаються рішення в тих випадках, коли між потребами особистості виникають конфлікти;
В) Механізмів пристосування, які тісно пов’язані із захисними механізмами.
Додаткові механізми соціалізації:
А) Підкріплення-загасання (засновані на принципі задоволення-страждання, який реалізується у вигляді застосування винагород та покарань);
Б) Гальмування, що вподібнюється механізму витиснення;
В) Субституція (заміщення), різновидами якої є перенос (трансфер) і переміщення.
Особистість, згідно з Парсонсом, завдяки навчанню завжди перебуває в стані змін, однак функціонування механізмів адаптації й захисту, які контролюють ці зміни, забезпечують особистості стан рівноваги*269.
*269: {Краткий обзор теорий социализации с 30-х по 70 годы // }
У процесі соціалізації застосовують такі форми навчання*270:
*270: {ВолковЮ. Г. Социология: лекции и задачи. – М., 2003. – С. 56-75.}
O Через закріплення (застосовуючи систему покарань та стимулів, закріплюючи необхідні вміння, навички, способи поведінки);
O через спостереження (“значущий інший” як зразок);
O через взаємодію (передусім через рольові ігри).
Під час навчання формується “друга натура”: за визначенням французького вченого П’єр Бурд’є – габітус.
Габітус – сукупність культурної спадщини, глибоко засвоєна індивідом, яка спрямовує поведінку особистості навіть без участі свідомості.
Саме завдяки габітусу ми поводимо себе так, як того очікує від нас соціальне середовище, і отримуємо від цього задоволення.
Габітус – внутрішній соціальний порядок, спосіб існування, що є невід’ємним від індивіда.
Розрізняють три типи габітусу
O Культурний, або національний – характеризує колективну національну свідомість, визначає культурні відмінності між народами. (Бернард Шоу “Пігмаліон” вчений – лінгвіст, перетворює свою вульгарну квіткарку (Елізу Дуетл) на леді, навчивши її манерам, мови).
O Класовий – характеризує класові відмінності: у кожного класу свій соціальний капітал, “джентльменський набір”. Сучасні молоді люди – представники вищого класу повинні мати престижну вищу освіту, займатися дорогими видами спорту, відпочивати на престижних курортах.
Об’єктивована форма культурного капіталу, що відрізняє представників різних класовий позицій, – це дипломи, тривалість навчання в найкращих університетах, нагороди…
Інтерналізована форма культурного капіталу – це те, що назавжди залишається з особистістю, характеризуючи її як члена певного соціального прошарку, класу: рівень розвитку інтелектуальних здібностей, знання, тип мислення, словарний запас, манера говорити, естетичний смак, стиль спілкування та манера поведінки.
O Гендерний габітус відповідає гендерним ролям.
Агенти соціалізації – конкретні особи, відповідальні за навчання культурним нормам, засвоєння соціальних ролей.
Інститути соціалізації – установи, які впливають на процес соціалізації та спрямовують його.
Р. Клут ‘є та А. Рено розрізняють чотири ієрархічні структури, які здійснюють соціалізацію, нашаровуючи свій вплив на особи-стість1:
1. Мікросистема – у функціонуванні якої індивід бере безпосередню участь (сім’ я, школа, друзі);
2. Мезосистема – відносини між елементами мікросистеми;
3. Екосистема – Складається з інститутів, які безпосередньо не стосуються індивіда, однак, беруть участь у соціалізації (наприклад, професійне оточення батьків, їх взаємовідносини із керівництвом та підлеглими досить часто суттєво впливають на формування у дитини уявлень про оточуюче соціальне середовище);
4. Макросистема – Культурне середовище, тобто соціальні цінності, норми ідеології, які не лише прямо нав’ язуються дитині, а опосередковано впливають на функціонування перших трьох структур. Це ідеологічні установки суспільства загалом, дитячі та юнацькі організації ідеологічного характеру.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)