Соціологія – Кузьменко Т. М. – Типологія девіантної поведінки
Девіації поділяють на індивідуальні та Групові.
Індивідуальне відхилення | Окремий індивід відкидає норми своєї субкультури |
Групове відхилення | Розглядається як конформна поведінка члена деві-антної групи щодо її субкультури |
У реальному житті ці два типи відхилень найчастіше взаємно перетинаються.
Первинна девіація | Поведінка з відхиленням, яка загалом відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. Відхилення незначні і терпимі. Соціальним середовищем індивід не визначається як девіант і сам не вважає себе таким. Це відхилення сприймається як маленька витівка, ексцентричність чи помилка (незначна). Індивід продовжує жити колишнім життям, займати те саме місце в системі статусів і ролей, як і раніше взаємодіяти з членами групи. Девіанти залишаються первинними доти поки їх дії укладаються в межах соціально прийнятої ролі. |
Вторинна девіація | Відхилення від існуючих у групі норм, яке соціально визначається як девіантне. Особа при цьому ідентифікується як девіант. Іноді у разі здійснення навіть єдиної дії (згвалтування, гомосексуалізм, вживання наркотиків і т. д.) або помилкового звинувачення, до індивіда приклеюється ярлик девіанта. Варто одержати ярлик девіанта, як одразу з’являється тенденція до переривання багатьох соціальних зв’язків із групою і навіть можлива ізоляція. Таким чином, вторинне відхилення може змінити все життя людини. |
Концепція первинного і вторинного відхилення вперше була сформульована і детально розроблена Ховардом Полом Беккером.
“…Соціальні групи створюють девіантність, створюючи правила, порушення яких становить відхилення, застосовуючи ці правила до окремих індивідів і наклеюючи на них ярлик аутсайдерів. Із цього погляду, девіантність – це не властивість дії індивіда, а радше наслідок застосування іншими індивідами правил і санкцій до “порушника”. Девіант – це той, на кого вдалося наклеїти цей ярлик; девіантна (та, що відхиляється) поведінка – це поведінка, на яку люди наклеїли ярлик девіантної”*287.
*287: {Беккер Г. Девиантность как следствие “наклеивания ярлыков” // Контексты современности – II: Хрестоматия. / Сост. и ред. С. А. Ерофеев. – К., 2001. – С. 144-146.}
На думку В. Добренькова та А. Кравченка, девіантна поведінка (в широкому значенні) має три більш конкретні форми порушення соціальних норм*288:
*288: {Добреньков В. И., Кравчанко А. И. Социология: в 3 т. – Т.3: Социальные институты и процессы. – М., 2000. – С. 448-449.}
O Власне девіантна, або девіантна у вузькому значенні слова, Тобто такі поведінкові відхилення (не значні), які не зумовлюють кримінального та адміністративного покарання;
O Делінквентна поведінка – протиправні вчинки, які не є у власному значенні слова злочином, вони Караються в адміністративному порядку;
O Кримінальна, або злочинна поведінка – поведінка, вчинки, які можна класифікувати як Злочин.
На думку Я. Гілінського, поведінка з відхиленням може бути як зі знаком “мінус” (негативна), так і зі знаком “плюс” (позитивна – соціальна, наукова, технічна, художня творчість)*289.
*289: {Социология в России / Под ред. В. А. Ядова. – М., 1998. – С. 595-601.}
Отже, поведінкою з відхиленням може бути і творчість, особливо її видатні форми, їх назвали – інваріантними.
По-перше, власне творчість є запереченням норми.
По-друге, творці принципово нового майже всі відрізняються Відхиленням Від прийнятих у суспільстві норм поведінки.
Таким чином, поняття девіації з введенням до нього і творчості й інших форм порушення стандартів призвело до того, що великий перелік явищ та маса людей характеризуються як відхилення від норми. І в цьому плані може бути нормою за масштабом, тому проблема девіації та девіантної поведінки є постійно незавершеною.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)