Регіональна економіка – Качан Є. П. – 4.4. Структура економічного регіону
Складові економічного регіону: природа – господарство – населення
Основою економічного простору регіону є його господарство (сукупність усіх галузей виробничої і невиробничої діяльності), але воно формується у природному середовищі й існує завдяки і для населення. Природа у цій тріаді є первинною, історично вона виникла раніше і не підпорядковується законам існування суспільства. Розвиток господарства значною мірою залежить від природних умов і ресурсів. Усі найновіші технології, коли розглянути увесь ланцюжок зв’язків від кінцевої продукції до первинної сировини, також беруть свій початок у природному середовищі.
Господарська діяльність переважно негативно впливає на природу, яка у свою чергу шляхом зворотної дії погіршує функціонування господарства і життя населення. Людина як біологічний об’єкт залежить від природи, а як частина суспільства – від економічних і соціальних законів. Отже, тріада “природа – господарство – населення” є триєдиною, взаємозалежною, суперечливою, найскладнішою системою, суперечність існування якої повністю подолати неможливо. Внаслідок цього економічні регіони не можна розглядати лише як економічні об’єкти, ізольовано від їх суспільних і природних аспектів функціонування.
Кожен економічний регіон є неповторним, тому що на його території діє своя унікальна система “природа – господарство – населення”. Регіон можна уявити у вигляді мережі (схеми) природних об’єктів, на яку накладається мережа (схема) розселення і мережа (схема) техногенних (господарських) об’єктів.
Природна мережа представлена різноманітними природними комплексами (ландшафтами) і географічними об’єктами. Частина з них залишається відносно “дикою” – малоосвоєною. Це – “вікна” біосфери [17, 147]. Інша територія зайнята антропогенними (зміненими діяльністю людини) ландшафтами, з яких одні трансформовані мало (рекреаційні, лісо – і сільськогосподарські території), інші – кардинально (від територій селищ до територій міст, агломерацій). Є і повністю знищені природні комплекси – “бедлепди” техногенного походження (кар’єри, відвали, засолені, еродовані території та ін).
Система розселення складається із селітебних територій (землі, що зайняті під житлові будинки, двори, вулиці, сквери, присадибні ділянки тощо) – від хутора до високоурбанізованої зони. Схема розміщення господарства переважно збігається зі схемою розселення і разом вони утворюють мережу згустків (центрів, ядер – різного рангу) населення, промисловості, інфраструктури, тобто формують техногенні зони. Між ними розташовані “коридори” (транспортні шляхи та інші комунікації). Перехідні (між техногенними зонами і біосферними вікнами) території також частково зберігають природну складову регіону.
Для більш ефективного функціонування системи “природа – господарство – населення” слід створити ще й “зелені коридори” між об’єктами дикої природи з метою її збереження. Вони мають проходити і через освоєні території. Така захисна система організації простору була досліджена і запропонована відомим російським географом Б. Б. Родоманом, який назвав її “поляризованим ландшафтом” [15].
Система “ядро – периферія “регіону поділяє території регіону за ступенем їх освоєння.
Економічний простір регіону – нерівномірний. В ньому виокремлюють “ядро” – територію, де сконцентровані промисловість, населення, інфраструктура регіону і до якої тяжіють всі інші промислові, транспортні, інфраструктура вузли, центри і пункти району. Як правило, ядром виступає або багатофункціональний адміністративний центр, або економічно високорозвинене місто, агломерація. Може існувати й декілька ядер регіону, між якими встановлюється відповідна ієрархія підпорядкованості, а також тісні транспортні та інші зв’язки, які об’єднують територію в спільний економічний простір. Такі регіони називають вузловими (центральними, поляризованими).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)