Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 20.3. Заходи профілактики злочинів, що вчиняються жінками

Проведені науковцями в останні роки аналітичні дослідження за вищеозначеною тематикою виявили, що:

– зміни, які відбулися в політичному та економічному житті країни, не є тендерно нейтральними;

– у незалежній Україні знизився показник представництва жінок в органах влади, освіті та трудових колективах;

– громадські жіночі організації мають слабкий реальний вплив на формування політичних та інших процесів у державі;

– формування ринкової економіки призвело до значної дискримінації жінок на ринку праці. Серед зареєстрованих безробітних абсолютну більшість становлять жінки, особливо з вищою та середньою спеціальною освітою. Крім того, існує і приховане безробіття, коли жінка перебуває у вимушеній довгостроковій неоплачуваній відпустці тощо;

– виникло і набуває загрозливих розмірів таке ганебне для суспільства явище, як работоргівля, що стосується особливо дівчат та жінок України. Сьогодні країна займає третє місце у світі за рівнем торгівлі жінками після Росії та Нігерії.

Щоб забезпечити ефективність заходів профілактики злочинності серед жінок, необхідно профілактичну діяльність розглядати як:

O один із засобів соціального регулювання суспільних відносин у цілях усунення причин злочинності;

O взаємодію заходів економічно-соціального, виховно-педагогічного, організаційного і правового характеру;

O поєднання різних рівнів запобігання злочинам. Профілактика злочинності складається з ієрархічно пов’язаних

Між собою завдань. Перше з них – профілактична дія на динаміку, структуру, причини злочинності в цілому (загальносоціальна профілактика). Друге – профілактика видів і форм злочинної поведінки, запобігання злочинам у певних сферах суспільного життя; профілактика злочинів, що вчиняються окремими соціальними групами осіб і т. ін. (спеціально-кримінологічна профілактика). Третє завдання полягає в запобіганні здійснення злочинів окремими особами (індивідуальна профілактика).

Вирішення першого завдання виходить за рамки кримінології і є складовою суспільної практики взагалі, а також предметом усіх наук про суспільство і людину, контролю за злочинністю. Протидія злочинності є головним напрямом і практичним завданням усіх багатоманітних зусиль держави і суспільства у сфері боротьби з антигромадськими злочинними проявами.

Профілактика є раціональним і гуманним засобом боротьби зі злочинністю, який передбачає не покарання, а передусім, вдосконалення умов життєдіяльності людей і їх виховання. Суспільство значно більше зацікавлено в тому, щоб не допускати здійснення злочинів, ніж у вживанні покарання до осіб уже після того, як вони заподіяли збиток (іноді непоправний) існуючим суспільним відносинам, суб’єктам цих відносин.

Здійснення профілактичної діяльності забезпечує разом із захистом суспільства від суспільно небезпечних посягань також і захист нестійких членів суспільства від подальшого морального падіння, не дає їм стати злочинцями, а тим самим – позбавляє від практично неминучого результату злочину у виді відповідного покарання.

В Україні складається певна система профілактики злочинності, принципи побудови і функціонування якої мають конкретну спрямованість. Цю систему утворюють відповідні суб’єкти і об’єкти профілактики, зміст профілактики, матеріальне і правове її забезпечення. А необхідність подальшого розвитку і вдосконалення всієї системи профілактики не викликає сумніву.

Профілактична діяльність повинна мати і має певну нормативну базу. Нормативними актами, що становлять загальну правову основу попереджувальної діяльності щодо жінок, є насамперед міжнародні акти, а саме: Конвенція про політичні права жінок та Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації у відношенні до жінок. Не вдаючись у докладний аналіз цих міжнародно-правових актів, варто підкреслити, що вони містять принципові положення, в яких не тільки закріплюються права жінок, але, головним чином, установлюються обов’язки кожного громадянина, кожного органу держави щодо забезпечення цих прав шляхом загального визнання, вивчення, сприяння, здійснення прогресивних національних і міжнародних заходів. Ці принципові положення необхідно враховувати при розробленні сучасного законодавства, у процесі планування, контролю і здійснення конкретних практичних заходів щодо запобігання злочинності, її скорочення і зменшення негативних наслідків для розвитку суспільства.

Необхідно виробити загальний основоположний принцип профілактичної роботи з жінками, які вчинили або можуть вчинити злочин. Цим принципом є: гуманність і милосердя до цих жінок, розуміння причин, що штовхнули їх на кримінальні або аморальні вчинки, прагнення допомогти їм вийти з порочного кола, розібратись у власному житті. Гуманність і милосердя до жінок повинні виявлятися не тільки в діях конкретних посадовців або представників громадськості. Особливе значення для профілактики злочинності жінок має допомога сім’ям.

Сім’ї повинні одержувати більш істотну допомогу для догляду за дітьми, термінову допомогу в кризовій ситуації, наприклад, у зв’язку з тяжкою хворобою одного з її членів. Особливо необхідна допомога для самотніх матерів. Соціальна підтримка, наприклад матері-одиначки, повинна включати не тільки виплату їй грошової допомоги, хай і неодноразової. Не менш важливо надати їй можливість більше заробляти, піднести соціальний статус праці, одержати більш високу кваліфікацію і т. ін.

Необхідно створити більш широку мережу “телефонів довіри”. Безумовно, головна роль у цій службі повинна належати фахівцям-психологам. Однак не зайвою в деяких ситуаціях буде і консультація правознавців, юристів, якими можуть бути і співробітники органів внутрішніх справ.

Щодо проблем, пов’язаних із працевлаштуванням жінок: вони в повному об’ємі можуть бути розв’язані при підйомі економіки всієї країни, зростанні реальних доходів населення, заробітної платні чоловіків, професійно-кваліфікаційній підготовленості жінок, скороченні їх робочого дня або робочого тижня при збереженні колишньої заробітної платні особливо для тих, хто має малолітніх дітей, запровадженні додаткових відпусток, поліпшенні умов праці і т. ін.

Істотний внесок у профілактику антигромадської поведінки жінок здатна вносити церква. Допомога церкви повинна виражатися не тільки в матеріальній підтримці конкретним жінкам або формальній участі в планованих загальних соціальних або спеціальних профілактичних заходах. Призначення церкви – у вихованні високої духовності жінок, їх етичному вдосконаленні, у вихованні належного ставлення до вищих людських цінностей: обов’язку перед сім’єю, дітьми, суспільством. Церква з її проповіддю не-насильства, любові і взаємодопомоги, цнотливості і слухняності, з її умінням заспокоїти людей має всі можливості сприяти зниженню соціальної напруженості в цілому і тривожності жінок, зокрема.

Звичайно ж, релігійні організації могли б надавати суттєву допомогу деяким жінкам. Зокрема, допомагати бездомним жінкам, бродягам і жебракам, у разі необхідності надавати притулок, наприклад у монастирях, де вони могли б і працювати; більш уважно ставитись до повій, враховуючи те, що багато з них потребують не стільки матеріальної підтримки, скільки щирого людського слова і теплої участі. Позитиву можна чекати і від участі представників церкви у справі виправлення засуджених жінок в установах виконання покарань.

У ранній профілактиці сексуальної деморалізації дівчаток більш помітну роль мають відіграти медичні працівники, що надають їм гінекологічну і венерологічну допомогу. Вони здатні не тільки своєчасно виявляти і лікувати гінекологічні розлади і венеричні хвороби, а й установлювати тих із них, які вже почали скоювати аморальні вчинки, а також джерела розбещення неповнолітніх дівчат. Гінекологи можуть фіксувати і випадки посягання на статеву недоторканність і вживати необхідні заходи медико-педагогічного характеру до потерпілих, ставити перед компетентними органами питання про залучення до відповідальності осіб, що вчинили такі посягання.

Необхідним є створення комплексної програми профілактики жіночої злочинності. При її розробленні слід пам’ятати про специфіку жіночої злочинності, необхідно враховувати причини злочинності жінок і причини їх індивідуальної злочинної поведінки.

Отже, загальносоціальна профілактика жіночої злочинності полягає у:

– вдосконалюванні законодавства і практики його застосування в плані гуманності і милосердя до жінок, що вчинили злочин;

– посиленні соціальної підтримки безробітних жінок (збільшенні матеріальної допомоги, сприянні їх професійній перепідготовці, створенні додаткових робочих місць для жінок);

– поліпшенні побутових умов життя, зміцненні родини, поліпшенні умов праці жінок, щоб завантаженість на роботі не заважала догляду за дітьми чи повноцінному відпочинку;

– вихованні жіночого, а не чоловічого типу поведінки;

– організаційному і матеріальному сприянні розвитку доступних більшості жінок форм проведення дозвілля;

– проведенні культурно-виховних заходів, спрямованих на підвищення етичної, трудової, естетичної і правової культури й т. ін.

До заходів спеціально-кримінологічної профілактики слід віднести: ту сукупність напрямів практичної діяльності, яка має на меті безпосереднє недопущення вчинення злочинів. Вони зводяться: до усунення причин і умов вчинення злочинів і несприятливих життєвих ситуацій у середовищі формування і діяльності особи; до припинення, запобігання і профілактики злочинів; до діяльності кримінальної юстиції по розслідуванню і розгляду злочинів; організації процесу відбування винними покарання, призначеного судом; соціальної адаптації осіб після відбування ними покарання; до поширення позитивного досвіду протидії злочинності.

Таким чином, спеціально-кримінологічні заходи запобігання жіночої злочинності зводяться до:

– виявлення й усунення обставин, що сприяють вчиненню жінками агресивних посягань на життя, здоров’я, гідність, а також майнових злочинів;

– оздоровлення ситуації й обстановки в окремих мікрорайонах і соціальних групах (п’яниці, наркоманки, повії”), найбільш ураженими асоціальними проявами;

– забезпечення ефективної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам і їх припинення;

– досягнення цілей, що стоять перед системою кримінальної юстиції.

Індивідуальна профілактика злочинності серед жінок здійснюється щодо осіб, що зловживають алкоголем та наркотиками, займаються проституцією, не навчаються і не працюють із певних причин раніше потрапляли в поле зору працівників правоохоронних органів.

Здійснення індивідуально-профілактичних заходів передбачає:

1. Виявлення та постановку на облік осіб, які потрапили в поле зору як споживачі наркотиків, алкоголю, такі, що допускали протиправну поведінку тощо.

2. Нагляд за поведінкою і способом життя особи, що профілактується, реагування на правопорушення та інші протиправні дії.

3. Здійснення оперативно-профілактичних заходів щодо осіб із найближчого оточення (мікросередовища), які провокують їх на вживання алкоголю і наркотиків або скоєння правопорушень.

Основна мета індивідуальної профілактичної роботи з жінками – вжити вичерпних заходів, щоб запобігти вчиненню ними злочину. Ця робота повинна проводитися в межах вирішення загального завдання індивідуального впливу на того, хто профілактується, що полягає в нейтралізації негативних якостей особистості.

Проте найголовніше завдання індивідуальної профілактики правопорушень та злочинів серед неповнолітніх дівчат і жінок – виявлення осіб, які можуть становити так звану “групу ризику”, з метою подальшої роботи з ними.

До категорії “групи ризику” належать неповнолітні дівчата та жінки:

А) зі спадковими або придбаними в ранньому дитинстві психічними захворюваннями, розумово відсталі тією чи іншою мірою;

Б) із вродженими аномаліями фізичного розвитку;

В) із психопатичними характеристиками, хворі на психопатію, неврози і т. ін., що зовні виявляється в підвищеній збудливості, емоційності або, навпаки, в замкнутості, нелюдимості, загальмованій реакції на зовнішні подразники;

Г) які проживають у сім’ях, де є особи, що вживають наркотики або хворі на алкоголізм;

Г) які проживають у так званих неблагополучних сім’ях;

Д) із сімей, де є особи, що відбували покарання за злочини в місцях позбавлення волі, а також особи, які не відбували покарання в місцях позбавлення волі, але вчиняли протиправні дії, пов’язані з проституцією та іншими фоновими явищами;

Е) які повернулися з місць позбавлення волі або з навчально-виховних установ, а також ті, що безпідставно залишають свої домівки;

Є) діти підприємців із кримінального середовища та з елітних кіл суспільства, відвідувачі дискотек, барів, дорогих осередків розпусти, неповнолітні повії та ін.

Наступним кроком індивідуальної профілактичної роботи є надання соціально-психологічної допомоги жінкам. Природно, ефективність профілактики залежить не тільки і не головним чином від заходів правової дії – необхідний комплексний підхід із використанням всіх відомих форм профілактичної роботи, з охопленням усіх сфер діяльності. Методи переконання і виховання слід поєднувати із заходами медичної, правової і соціальної дії.

Серйозну увагу при індивідуальній профілактиці необхідно приділяти психологічній консультації, превентивній освіті, яка може реалізуватися шляхом профілактичних бесід.

Жінки та неповнолітні дівчата не тільки вчиняють злочини, але й самі легко можуть стати жертвами злочинних посягань. У цьому разі необхідно здійснювати заходи віктимологічної профілактики щодо запобігання злочинам стосовно жінок, що мають бути скоординовані за трьома напрямами:

1) заходи загальної віктимологічної профілактики (виявлення причин злочинів та умов, що сприяли їх учиненню, якщо вони пов’язані з особистістю і поведінкою потерпілої; усунення цих причин та умов);

2) заходи індивідуальної віктимологічної профілактики, до яких належать:

А) виявлення осіб, які характеризуються віктимною поведінкою та можуть найвірогідніше стати жертвами злочинів:

Б) організація стосовно цих осіб заходів виховання та забезпечення особистої безпеки;

3) попередження та припинення конкретних злочинів із використанням захисних ресурсів потенційної жертви, а також тактичних можливостей, що виникають при організації профілактичної роботи з потерпілими.

Використання віктимологічних можливостей профілактики в доповнення до заходів, спрямованих на осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, суттєво посилить ефективність профілактичної роботи загалом.

Проблема запобігання злочинності вже тривалий час привертає увагу як уряду, так і всієї громадськості. Постійне і значне збільшення кількості злочинів стосовно жінок робить проблему ще більш злободенною та актуальною. Це стосується і злочинів, пов’язаних із сексуальною експлуатацією жінок, попередження яких можливе лише шляхом застосування скоординованого підходу, в якому брали б участь усі заінтересовані учасники – міжнародні, державні й недержавні організації, органи соціального захисту, правові, законотворчі органи та міграційні служби. Протягом останніх років утягнення та використання жінок у секс – та порнобізнес привертає все більше уваги міжнародної громадськості. Так, Пекінська декларація 4-ї Всесвітньої конференції ООН з проблем жінок наголосила на нагальній потребі у скоординованих діях, спрямованих проти цієї особливої форми порушення людських прав жінок. Зокрема, на Конференції зазначалося: щоб ліквідувати торгівлю жінками та надати допомогу жінкам, які стали жертвами насильства внаслідок проституції та торгівлі, треба вжити таких заходів:

– розглянути питання про ратифікацію та забезпечити виконання вимог міжнародних конвенцій, що стосуються торгівлі людьми і рабства;

– усунути чинники, у тому числі й зовнішні, що сприяють торгівлі жінками і дівчатами з метою втягнення їх у проституцію. Покласти край торгівлі жінками, у тому числі і шляхом удосконалення існуючого законодавства щодо забезпечення ефективного захисту прав жінок і дівчат та з метою притягнення порушників до відповідальності;

– активізувати співробітництво та узгодити дії відповідних правоохоронних органів і закладів з метою ліквідації мереж торгівлі жінками;

– виділити ресурси на потреби розроблення програм, розрахованих на надання терапевтичної допомоги, і повернути до нормальної трудової діяльності осіб, які стали жертвами торгівлі, у тому числі й через професійну підготовку. Надати таким особам правову допомогу і медичні послуги з дотриманням лікарської таємниці і вжити заходів для налагодження співпраці з неурядовими організаціями з метою надання жертвам торгівлі соціальних послуг та психотерапевтичної допомоги;

– розробити програми з питань просвіти і професійної підготовки та розглянути питання про прийняття законодавства, спрямованого на подолання секс-туризму і торгівлі жінками, звернувши особливу увагу на захист молодих жінок та дітей.

У сучасних міжнародних документах із проблем запобігання різним видам експлуатації неурядові організації, що захищають права особи, надають соціальну та психологічну допомогу, а також ініціюють та стимулюють державні органи до прийняття законів, рішень, розробляють механізми запобігання правопорушенням. Передусім, це стосується Конвенції “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” 1979 року, Підсумкового документа 4-ї Всесвітньої конференції з проблем жінок (Пекін, 1995 рік) та інших документів. Зокрема, в Україні найактивніше працює в напрямі запобігання торгівлі жінками Міжнародний правозахисний жіночий центр “Ла Страда-Україна”. Центр започатковано як частину міжнародної програми запобігання торгівлі жінками в країнах

Центральної та Східної Європи. Ця неурядова організація надає практичну допомогу (юридичну, психологічну, медичну, соціальну) жінкам, які постраждали від насильства, зокрема, проводить прес-конференції, лекції, консультації для жінок за “телефоном довіри”.

Важливою в проблемі запобігання сексуальній експлуатації жінок є також і діяльність засобів масової інформації, через які можна налагоджувати активну пропаганду, оперативно інформувати громадськість про всі найгостріші проблеми сьогодення. Водночас слід забезпечити дієвий контроль за рекламною діяльністю цих засобів, заборонити відверту рекламу сексуальних та інших послуг, за допомогою якої завуальовано підшукуються майбутні жертви торгівлі людьми. Потрібна активізація просвітницької роботи. Організаціям, що безпосередньо вирішують питання попередження насильства, проявів секс-бізнесу, необхідно видавати матеріали, бюлетені, друкувати листівки з питань запобігання вчиненню таких злочинів, розповсюджувати їх серед українських жінок.

Здійснення заходів віктимологічної профілактики відносно жінок покладається на низку спеціальних органів та установ, які у своїй діяльності керуються: Конституцією України, Сімейним та Кримінальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, законами України “Про міліцію”, “Про попередження насильства в сім’ї”, “Про захист суспільної моралі”, указами Президента України “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”, “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 24 квітня 1998 року, “Про ефективність функціонування системи запобігання злочинним проявам проти особи і суспільства”, окремим Наказом Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Інструкції про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї” № 329 від 9 квітня 2002 року та низкою інших нормативно-правових актів.

Безумовно, провідна роль у профілактиці сексуальної експлуатації жінок та дівчат, насамперед, належить органам внутрішніх справ. Ось чому дуже важливо, щоб органи внутрішніх справ, здійснюючи свій обов’язок щодо виконання закону, не порушували прав людини. Протидія торгівлі людьми, проституції, насильству в сім’ї – складна проблема не лише з точки зору права та правозастосування. її трудомісткість зумовлена, насамперед, людським фактором.

В Україні відкривається мережа центрів реінтеграції для дітей і жінок, створюється єдина система міжнародного співробітництва в галузі правової, матеріальної та соціальної допомоги, відкриваються в регіонах центри та притулки для осіб, які стали жертвами торгівлі людьми. В січні 2002 року, за підтримки Міжнародної організації з міграції, було відкрито перший Центр реінтеграції потерпілих від торгівлі людьми, в якому вже 317 осіб отримали реабілітацію, 268 жінок – медичну реінтеграційну допомогу, 218 – психологічну.

До таких центрів також можна віднести інформаційно-координаційний жіночий центр “Софія”, де встановлено телефонно-інформаційну лінію підтримки, на громадських засадах працюють юрист-адвокат, психологи, соціальні працівники. Центр проводить просвітницьку, консультаційну роботу за двома напрямами: запобігання торгівлі людьми та профілактика домашнього насильства. Центр “Софія” налагодив співпрацю з міжнародним правозахисним центром “Ла-Страда” міжнародною організацією з міграції, жіночим консорціумом “Вінрок Інтернешнл”, центрами “Жінка для жінки” та “Жіночі перспективи”, які також протидіють торгівлі жінками, надають моральну і матеріальну допомогу, намагаються знизити нелегальну міграцію і сприяють реалізації потенціалу жінок в Україні.

У м. Києві було створено Центри роботи з жінками в Подільському, Шевченківському та інших районах, метою діяльності яких є підвищення самоусвідомлення жінок, забезпечення їх підтримки у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Центри по роботі з жінками пропонують реальну допомогу або корисну пораду. Головними напрямами роботи Центру по роботі з жінками є: 1) безкоштовні консультації психолога і юриста; 2) просвітницька діяльність серед жінок щодо запобігання домашньому насильству та торгівлі жінками; 3) співпраця з урядовими та неурядовими організаціями; 4) проведення роз’яснювальної роботи з молоддю щодо здорового способу життя; 5) організація та проведення семінарів, круглих столів, тренінгів із питань паритетних відносин чоловіків і жінок.

Отже, дуже важливо надавати українським жінкам соціальну та економічну підтримку, зокрема вдосконалювати законодавство у напрямі створення більш сприятливих умов для розвитку жіночого малого бізнесу, соціального підприємництва, громадських ініціатив. Українська громадськість сподівається на практичне втілення у життя існуючих програм, спрямованих на попередження і протидію торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми.

Щоб запобігти втягненню інших осіб у секс-бізнес, передусім, необхідно здійснювати подальше вдосконалення чинного вітчизняного законодавства, оскільки в сучасних умовах воно не створює надійного правового захисту від різних зловживань, у тому числі й сексуальної експлуатації.

Захист жіночої культури і жіночності повинні стати пріоритетними в державній політиці, ідеології, громадській думці. Сімейне і шкільне виховання потрібно корегувати і приводити у відповідність до завдань розвитку жіночої культури. Є сенс серйозно замислитись над феноменом щодо роздільного навчання хлопців і дівчат. У ряді приватних шкіл цей досвід відроджується, його позитивні сторони і недоліки заслуговують на грунтовне дослідження.

Удосконалення правового регулювання охорони праці жінок, надання їм системи пільг за сімейними обставинами – один із важливих заходів.

Жіноча злочинність так само, як і вчинення злочинів щодо жінок у сімейно-побутовій сфері, – це комплексна проблема. Вирішення її потребує системних заходів і формування спеціальних суб’єктів. Ймовірно, одним із оптимальних варіантів її вирішення було би створення муніципальної служби патронажу сім’ї, до головних завдань якої можна було би віднести:

– психологічне і правове консультування подружжя;

– виявлення неблагополучних сімей;

– захист дітей від насилля, від утягнення в пияцтво та вживання наркотиків;

– надання цільової матеріальної допомоги жінкам і дітям;

– створення тимчасових притулків для жінок і дітей, які стали жертвами насилля;

– залучення працівників соціальної сфери до профілактики злочинів у сім’ї;

– заснування фондів матеріальної підтримки бідних сімей з боку заможних громадян;

– психологічна і медична підтримка одиноких матерів, вагітних жінок із метою профілактики стресів і суспільно небезпечних діянь.

Аналіз жіночої злочинності дозволяє дійти таких висновків:

– процеси емансипації як елементи запозиченої культури мають криміногенний характер;

– поглиблення жіночих психологічних рис (терпимості, підвищеного почуття відповідальності за дітей і сім’ю) відіграє позитивну роль в утриманні від злочинів;

– для захисту і підтримки жінок в країні потрібно формувати і розвивати спеціальні соціальні механізми (“телефони довіри”, жіночі віктимологічні організації, притулки, спеціальні медичні і психологічні служби);

– судова практика з кримінальних справ, а також практика виконання кримінальних покарань стосовно жінок-злочинниць у країні потребує істотного корегування в бік гуманізації.

(2 votes, average: 3,50 out of 5)