Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 5.3. Заходи віктимологічної профілактики злочинів

Характер та цілеспрямованість запобіжних заходів визначається знанням динаміки, структури та причин віктимності в цілому, в регіонах, у різних сферах суспільних відносин, у різних соціальних групах населення. Рівень результативності запобіжної діяльності та контролю за нею – це й оцінка ефективності всіх попередніх досліджень. Заходи віктимологічної профілактики мають без-особистісний характер, коли не мають на увазі конкретне злочинне посягання.

Ще раз наголосимо: ефективність віктимологічної профілактики неможлива без аналізу значної інформації віктимологічного характеру, що дозволяє всебічно врахувати кримінологічні чинники (як загальні, так і ті, що характеризують конкретний злочин). Місце, час, способи вчинення злочинів, найбільш типові категорії осіб – чи як злочинці або потерпілі все це необхідно знати, узагальнювати і враховувати при організації профілактичної діяльності.

Зібрана інформація, її вивчення дозволяють виявити типових потенційних потерпілих. Безумовно, виявлення потенційних потеплілих є складним завданням, особливо, якщо врахувати, що багато осіб, постраждалих від злочинних дій, уникають звертатися в правоохоронні органи.

Залежно від характеру завдань, що вирішуються, здійснюється класифікація заходів віктимологічної профілактики на: загальні, спеціальні та індивідуальні. Специфіка завдання та особливість заходів віктимологічної профілактики пов’язана з їх компетенцією та взаємодією при їх застосуванні. Віктимологія досліджує питання правового, організаційного, управлінського недопущення віктимізації, розробляє критерії та показники результативності запобіжної діяльності:

Важливим засобом загальносоціальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини ставали можливими у зв’язку з правовою необізнаністю громадян, особливо щодо меж необхідної оборони. Позитивний ефект досягається роз’яснювальною роботою з населенням, особливо з тією його частиною, яка характеризується підвищеною віктимністю. Саме у цьому випадку необхідно використовувати інформацію про осіб, що через власну необережність стали жертвами злочинів; активніше використовувати засоби масової інформації, поширювати знання про способи вчинення злочинів, що розраховані на необачність та зайву довірливість потерпілих. Виступаючи з лекціями, бесідами, працівники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути більш уважними, обачними, обережними, критично ставитися як до своїх вчинків, так і вчинків, інших осіб.

Індивідуальна віктимологічна профілактика спрямована на виявлення осіб з підвищеною віктимністю та проведенню з ними захисно-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Найчастіше застосовуються заходи захисно-виховної роботи з особами, які вже потерпіли від злочинів. Але робота щодо виявлення осіб з підвищеною віктимністю практично не проводиться. Це пов’язано насамперед з відсутністю спеціальних методик щодо виявлення осіб з підвищеною віктимністю та суб’єктів, що здійснюють цей специфічний вид профілактики. Результати дослідження віктимологічних обставин та факторів, що призводять до вчинення злочинів, дали можливість визначити взаємопов’язані заходи, які спрямовані на конкретних осіб, що мають підвищений рівень віктимності.

Як уже зазначалося, в зародженні і розвитку злочинів (особливо при шахрайстві, кишенькових крадіжках, згвалтуваннях, спричиненні тяжкої шкоди здоров’ю, вбивствах) важливу роль відіграють певні властивості особи жертви або її провокуюча поведінка. У зв’язку з цим слід ще раз підкреслити, що особисті якості жертви, що характеризуються деякою деформацією соціального, морального і психологічного порядку, зумовлюють у певних ситуаціях ЇЇ підвищену віктимність1.

Індивідуальна віктимність виявляється в різних формах: поведінка потерпілих від шахрайства, згвалтувань – як правило а потерпілих від ушкоджень – рідше,- є аморальною, провокуючою, а поведінка потерпілих від кишенькових крадіжок – відзначається неуважністю, пасивністю.

Реально оцінюючи стан справ, слід зазначити: хоч би як ретельно не вивчати віктимологічні обставини і чинники, що ведуть до вчинення злочинів, хоч би як не покращувати економічну ситуацію в країні або удосконалювати закони, все одно виявляться неуважні і безтурботні громадяни, які у низці випадків здатні спровокувати своєю поведінкою вчинення стосовно себе злочину. Проте це не означає, що профілактика віктимності населення даремна. Робота із запобігання злочинам має вестися професійно.

Можливим є використання двох взаємопов’язаних програм, що діють у межах індивідуальної віктимологічної профілактики-про-грами виявлення осіб з підвищеною віктимністю і програми корекції віктимності в окремих громадян.

Якими мають бути заходи щодо тих, хто потребує профілактичного впливу? Це, насамперед, прогнозування їх індивідуальної віктимної поведінки. Складність такого прогнозування полягає у тому, що бракує повної інформації, яка б дозволила визначити ступінь віктимності громадян. Обсяг цієї інформації не повинен бути обмежений тільки даними соціально-демографічного характеру (вік, стать, соціальне становище та інші дані) та правовими (правова культури та віктимологічний рецидив) ознаками конкретної особи. Необхідні дані, що характеризують особливості особи та поведінки. У цьому аспекті важливе значення мають знання методологічних засад. Методологія прогнозування індивідуальної віктимної поведінки знаходить відображення у його принципах. Насамперед слід назвати принцип вірогідності того або іншого розвитку подій, тобто при оцінці явища необхідно керуватися тією його інтерпретацією, яка є найбільш вірогідною. З вірогідністю прогнозування пов’язано принцип відносності. Передбачення певних явищ не може бути абсолютне. У зв’язку з цим співвідношення в певний момент пов’язаних між собою явищ, що залежать від характеру прогнозованого об’єкта, обсягу інформації про нього і здатності точно її виміряти, визначає рівень відносності результатів прогнозу. Наступним принципом є системність, яка означає, що передбачення віктимної поведінки є часткою у системі прогнозування людини та її поведінки. Прогнозування індивідуальної віктимної поведінки належить до пошукових: прогнозування стану об’єкта здійснюється шляхом умовного уявлення у майбутньому тенденцій його розвитку, на основі дослідження його минулого та теперішнього.

Заходи профілактики можуть бути: безпосередніми або ранніми. Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою злочину або така, яка перебуває у стані, близькому до “перетворення” у жертву; заходи ранньої профілактики – на особу, що підпадає під ознаки потенційної жертви, Для якої характерним є високий рівень віктимності.

Необхідно вміти зробити вибір конкретного профілактичного заходу. Наприклад, якщо громадянин поводиться безтурботно і неуважно в громадському місці, демонструє вміст свого гаманця, не контролюючи при цьому ситуацію, тим самим провокуючи кишенькову крадіжку, то необхідно “припиняти” його явно віктимну поведінку, роз’яснювати, що саме така неуважна і безтурботна поведінка і саме в таких громадських місцях призводить до здійснення крадіжки. У цьому випадку йдеться про безпосередню профілактичну дію.

Рання профілактика використовується при великих часових інтервалах. Наприклад, для підвищення ефективності попередження квартирних крадіжок важливе значення має попередній збір інформації про жителів району, що можуть стати жертвами злочину через своє матеріально-фінансове становище або неприйняття ними заходів щодо забезпечення майнової безпеки, або через аморальну поведінку. Виявивши таким чином громадян з підвищеною віктимністю, необхідно проводити з ними роз’яснювальні бесіди про способи і заходи збереження майна.

Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви, але й на їхнє близьке оточення, соціальні зв’язки, на мікросередовище.

Однією з важливих умов зниження рівня віктимності потенційних жертв є їх правове навчання. Знання законів, що регулюють цивільні, кримінально-правові, господарські стосунки, допоможуть їм уникнути долі потерпілих від злочину.

Віктимологічна профілактика має складну структуру, здійснюється різноманітними суб’єктами, на різних рівнях і формах, по відношенню до різних об’єктів, на ранній і безпосередній стадії прояву віктимної поведінки та властивостей особи.

Віктимологічна профілактика не може, на жаль, вирішити всіх проблем, але суттєво може підвищити рівень запобігання злочинності, створюючи можливість для застосування комплексних заходів, підвищуючи її ефективність. Зневажати можливостями віктимологічної профілактики, а тим більше ігнорувати їх – означає вести боротьбу зі злочинністю частково.

Ефективність віктимологічної профілактики залежним, від багатьох факторів, передусім, від організаційного та тактичного характеру.

Безперечно, важливою і водночас складною є проблема інформаційного забезпечення віктимологічної профілактики. Для прийняття обгрунтованих рішень потрібно мати різнобічні дані про потерпілих та інших жертв злочинів, про соціальні наслідки злочинності в цілому та окремих видів та груп злочинів, про ставлення громадян до соціальних наслідків злочинності та конкретних злочинів, про ступінь віктимності різних категорій населення, рівень страху населення через зростання злочинності.

Необхідно зазначити, що кримінально-правова статистика містить окремі дані такого роду. Передбачено також відображення мотивів учинення злочинів. Але для отримання повної картини, що характеризує віктимогенну ситуацію, рекомендується проводити прикладні дослідження з використанням методик конкретних соціологічних досліджень, серед яких найбільш ефективним є вивчення документів (кримінальних справ, відмовних матеріалів та ін.) та опитування громадян.

Важливими для інформаційного забезпечення віктимологічної профілактики можуть бути дані кримінально-правової статистики, яка містить облік осіб, що зверталися до різноманітних інстанцій по допомогу щодо відшкодування шкоди від протиправних дій, з проханням про надання притулку для себе та дітей, захисту від переслідування та інші дані.

Реальною є постановка питання перед органами внутрішніх справ про спеціалізацію працівників по роботі з потерпілими від злочинів. У перспективі необхідно створити державну службу з підтримки жертв злочинів, надання потерпілим соціально-правової, психологічної та іншої допомоги. Реалізація цієї пропозиції посилить довіру населення до правоохоронних органів та держави.

Використання віктимологічних можливостей у практичній діяльності залежать від того, наскільки повно та своєчасно виявляються потенційні потерпілі та конкретні ситуації, що можуть сприяти вчиненню злочину. Виявлення осіб, що володіють підвищеною віктимністю, розрізняються залежно від того, про яку віктимність іде мова. Достатньо простим с виявлення осіб, підвищена віктимність яких пов’язана з виконанням їх професійних обов’язків (касири, інкасатори, матеріально-відповідальні особи, працівники правоохоронних органів, підприємці, що не користуються послугами охоронних установ). Тому при здійсненні заходів віктимологічної профілактики необхідно обов’язково передбачати як заходи їх загальносоціального захисту, так й індивідуальні заходи інформаційного, виховного, технічного характеру, включаючи персональну охорону у разі необхідності.

Набагато складніше здійснювати заходи, що пов’язані з виявленням осіб, віктимність яких обумовлена їх поведінкою.

Потенційні жертви можуть бути виявлені з урахуванням їх статевих, вікових, демографічних ознак та морально-психологічних якостей осіб, що опинилися у полі зору правоохоронних органів. Для організації віктимологічної профілактики важливо не просто виявити потенційну жертву, а простежити зв’язок можливого злочинця і жертви у різноманітних ситуаціях. Самі ситуації розрізняються за масштабом, ступенем розвитку та часу реалізації у них негативних моментів. Так виділяють макро – і мікроситуації. Прикладом макроситуації може бути неорганізована міграція населення у зв’язку з міжнаціональними конфліктами. Типовим прикладом мікроситуації є неблагополучна родина. За часом реалізації негативних моментів розрізняються ситуації реальні (або близькі до реальних) і потенційні. Очевидно, що запобіжні заходи у ситуаціях, коли погроза, наприклад убивством, походить від особи, що перебуває у місцях позбавлення волі або від особи, яка проживає дома, у родині будуть різними.

Заходи віктимологічної профілактики можуть бути різними, але їх можна об’єднати у дві основні групи. До першої групи належать заходи, спрямовані на усунення ситуацій, що сприяють завданню шкоди. До них необхідно віднести:

– виготовлення та розповсюдження спеціальних пам’яток – застереження про те, як уберегтися від злочинця, не стати жертвою злочинця;

– повідомлення громадян через засоби масової інформації про факти злочинів, що були вчинені на даній території, типових діях злочинця, про те, як необхідно діяти громадянам у випадку зустрічі зі злочинцями або коли вони опиняються у кримінальній ситуації;

– надання практичної допомоги громадянам у технічному та фізичному захисті від можливого проникнення у будинок (квартиру) чужих людей;

– перевірку та вжиття заходів щодо належного освітлення вулиць, скверів, під’їздів, розповсюдження попереджуючих закликів, наближення постів та міліцейських нарядів до місць, де найбільш можливі вчинення злочинів;

– проведення професійних бесід з батьками, вчителями, працівниками дитячих закладів, педагогами, учнями та ін. про те, як потрібно себе поводити і що робити у випадку зустрічі зі злочинцем або підозрілими особами;

– організацію стоянок автомототранспорту, маркування автомобільного скла та цінних речей, проведення бесід із власниками автотранспорту про їх поведінку та інформування міліції про випадки крадіжок і угонів автомототранспорту або про спроби вчинення такого роду злочинів;

– проведення бесід з особами похилого віку та інвалідами, а також проведення зібрань, нарад, занять з касирами, продавцями, інкасаторами, робітниками медичних та інших закладів, соціальний стан та професійна діяльність яких викликає підвищений інтерес злочинців.

До другої групи належать заходи, що можуть забезпечити особисту безпеку можливої жертви злочину. За своїм змістом – це заходи віктимологічної профілактики, які можна розділити на дві підгрупи. До першої належать заходи щодо забезпечення особистої безпеки можливої жертви злочинів у випадках, коли іншим способом ліквідувати небезпечну ситуацію для цієї особи з якихось причин стало неможливим. Ці заходи стосуються, як правило, осіб, професійна діяльність або соціальний стан яких передбачає їх віктимність. Самі заходи виражаються в інформуванні та навчанні таких осіб, установленні особистої охорони, наданні засобів індивідуального захисту (зброї, бронежилета та ін.), визначенні місць для тимчасового проживання або перебування.

До цієї групи належать заходи, що передбачають вплив на потенційну жертву з метою відновлення або активізації у неї внутрішніх захисних можливостей. Це можуть бути: роз’яснювальні бесіди, навчання прийомам самозахисту, оповіщення про потенційні ситуації, орієнтування на підтримку постійного зв’язку з правоохоронними органами, контроль за поведінкою потенційної жертви та ін.

Використання тих чи інших заходів віктимологічної профілактики залежить від багатьох факторів, а саме: від виду, місця, часу і способів учинення злочинів, здатності жертви здійснити протидію злочинцю, наявності у відповідних органів та посадових осіб достатніх сил та засобів для здійснення підтримки та допомоги жертвам.

Боротьба зі злочинністю, запобігання їй, а також нейтралізація та усунення різного роду причин, що її породжують, значною мірою залежать від рівня організації роботи органів внутрішніх справ.

Віктимологічна профілактика злочинів – це комплексне завдання, і в його вирішенні повинні брати участь усі служби органів внутрішніх справ, а також державні органи та громадські організації. Проблема взаємодії суб’єктів віктимологічної профілактики мас чимале практичне значення, адже забезпечення громадського порядку і належна боротьба з правопорушеннями засобами і методами конкретної служби або силами якого-небудь органу навряд чи може бути достатньо результативною. Взаємодія є не лише засобом, що забезпечує виконання завдань щодо віктимологічної профілактики правопорушень, а й необхідною умовою підвищення ефективності системи, якою керують. Тільки таким шляхом можна зосередити достатню кількість сил і засобів там, де це необхідно, за умовами віктимогенної обстановки. При цьому кожен із суб’єктів діє в межах своєї компетенції, а узгодження їх діяльності здійснюється суворим виконанням запланованих заходів.

У динаміці організації взаємодії між суб’єктами віктимологічної профілактики злочинів можна виділити дві групи послідовних дій: до початку взаємодії, в процесі взаємодії.

До першої групи належать: аналіз наявних матеріалів; визначення! цілей взаємодії; оцінка можливостей сторін, які взаємодіють; визначення форм взаємодії і розроблення заходів; визначення виконавців, засобів і термінів виконання заходів.

У самому процесі взаємодії (друга група) можна виділити такі етапи: аналіз та оцінка віктимогенної обстановки; внесення уточнень до планів дії взаємодіючих сторін щодо нейтралізації й усунення віктимогенних чинників. Навіть при детальній розробці кожного конкретного заходу неможливо передбачити ті ситуації, які виникатимуть у процесі спільних та узгоджених дій суб’єктів віктимологічної профілактики. Тому не виключається можливість внесення корективів у план початкових дій, що забезпечує його гнучкість.

Правильна організація взаємодії суб’єктів віктимологічної профілактики злочинів сприяє вирішенню двох основних завдань: по-перше, своєчасному виявленню або усуненню, нейтралізації причин і умов, що впливають на віктимізацію громадян; по-друге, своєчасному виявленню осіб з підвищеною мірою віктимності та комплексному здійсненню щодо них заходів виховного впливу.

Отже, успішна віктимологічна профілактика злочинів можлива лише за умови повного і найбільш ефективного використання сил і засобів, а також взаємодії всіх служб органів внутрішніх справ та громадськості.

Не менш важливим організаційним моментом є правильний вибір об’єкта профілактичного впливу, що ним можуть виступати як окремі громадяни з високим рівнем віктимності, так і групи населення, а також певне середовище або віктимогенна територія. Вибір об’єкта зумовлює кількість сил і засобів, необхідних для вирішення поставлених завдань.

Розвиток віктимологічної профілактики пов’язаний з ефективним інформаційним забезпеченням профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

Зауважимо: таке забезпечення ще не на належному рівні, хоча останніми роками багато що зроблено зусиллями практичних і наукових працівників. Чим це можна пояснити? По-перше, браком повних, об’єктивних даних про злочинність та науково обгрунтованих конкретних методик її вивчення й аналізу. По-друге, традиційним консерватизмом у визначенні меж досліджень, що штучно обмежує отримання практично необхідної органам внутрішніх справ інформації.

Зокрема, значною перешкодою для організації ефективної управлінської роботи є те, що в органах внутрішніх справ практично не використовуються дані про осіб, якими злочинами завдана шкода. До того ж, такі дані занадто мінімальні і не можуть дати при узагальненні помітного практичного результату.

Віктимологічна інформація, таким чином, потрібна майже для всіх сфер діяльності і, зокрема, для різних підрозділів органів внутрішніх справ.

Кримінальна статистика, що діє, містить деякі відомості такого роду: кількість злочинів, за якими є потерпілі; мотиви злочинних посягань, кількість загиблих, а також осіб, яким спричинена тяжка Шкода здоров’ю внаслідок злочинів. Відомості про інші категорії жертв злочинів (потерпілих від згвалтувань, крадіжок, грабежів, здирства, розбоїв, хуліганства тощо) та їх основні соціально-демографічні характеристики у кримінальній статистиці відсутні.

Дані офіційної статистики демонструють тенденції до збільшення кількості потерпілих від злочинів, наприклад, у 2007 р.-230 468 осіб стали потерпілими, у 2008 – 214 848 осіб (динаміка -6,8%), у 2009 р.- 265 982 (динаміка +23,8%).

Рівень потерпілих осіб від злочинів на кожні 10 тис. населення становить у 2007 р.- 48,9, у 2008 р – 46,2, у 2009 р.- 57,2.

Очевидно, що повнота і достовірність статистичної інформації, необхідної для віктимологічної профілактики, може бути забезпечена лише комплексом показників кримінальної віктимізації. Основними з них є такі: статева приналежність жертви; вік; сімейний стан; професія; освіта; стан потерпшого у момент вчинення злочину (сп’яніння, хвороба та ін.); характер поведінки в ситуації вчинення злочину; судимість потерпілого; повторність віктимізації (чи була особа раніше фактичним потерпілим); місце і час вчинення злочину; характер впливу злочинця на потерпілого (насильство, погроза, обман тощо); ставлення потерпілого до втручання правоохоронних органів (звернення або незвернення в органи внутрішніх справ, у прокуратуру, до суду).

Головним завданням такої “статистики про потерпілих” повинно стати надання зацікавленим органам, службам, підрозділам кількісно-якісної інформації про особу потерпілих та їх поведінку. Використання віктимологічних можливостей у практичній діяльності органів внутрішніх справ залежить від того, наскільки повно та своєчасно виявляються потенційні потерпілі та конкретні ситуації, що можуть призвести до вчинення злочину. Виявлення осіб, що володіють підвищеною віктимністю, розрізняються залежно від того, про яку (індивідуальну чи групову) схильність іде мова.

Виявлення потенційних жертв злочинів не повинна вестися у відриві від діяльності по встановленню осіб, схильних до вчинення злочину. Дуже часто особи з підвищеною індивідуальною віктимністю втягнуті в асоціальні, кримінальні зв’язки. Тому, виявляючи осіб, схильних до вчинення злочинів, необхідно оцінювати їх з точки зору можливої віктимізації. Саме так вивчаючи особистість підозрюваного, обвинуваченого чи просто схильного до протиправної поведінки, виявляючи їх зв’язки, можна визначити коло можливих потерпших.

У підсумку: вирішення проблеми залежить не лише від того, наскільки всебічно будуть проаналізовані злочини, чинники їх скоєння, винні особи, але і від того, наскільки широко і глибоко будуть вивчені особа і поведінка потерпілих від цих злочинів, адже, як свідчить практика, сама жертва у багатьох випадках сприяє виникненню і реалізації злочинного задуму.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)