Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 6.1. Поняття інформаційного забезпечення профілактики злочинності
6.1. Поняття інформаційного забезпечення профілактики злочинності
У сучасний період в Україні здійснюється вдосконалення системи правоохоронних органів. Одним із важливих елементів такого вдосконалення є закріплення організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, ліквідації інших загроз національній безпеці. Зазначене питання тісно пов’язане із практичними завданнями боротьби зі злочинністю, профілактикою правопорушень в Україні, налагодженням тісного зв’язку громадян, громадськості з правоохоронними органами тощо. Визначення і закріплення у законодавстві основ правового регулювання інформаційного забезпечення правоохоронних органів України сприятиме не лише ефективному виконанню покладених на кожен із органів завдань, а й комплексній профілактиці правопорушень, загальнодержавній боротьбі зі злочинністю.
Як і всі інші державні органи, правоохоронні органи, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [5, ст. 19]. Положення законів України “Про Службу безпеки України”, “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про контррозвідувальну діяльність” та інших, а також Закону України “Про інформацію” визначають основоположні засади інформаційного забезпечення правоохоронних органів.
Таким чином, формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів, насамперед, відбувається на законодавчому рівні. Наприклад, згідно із Законом
України “Про міліцію” державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Безумовно, будь-який вид сприяння пов’язаний із інформуванням правоохоронного органу про події та явища, що мають значення для профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю. У Законі України “Про Службу безпеки України” також указано, що СБ України взаємодіє з правоохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.
Важливим для формування системи організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України є положення Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” про те, що підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації; отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та загрозу безпеці суспільства і держави; створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи тощо.
Інформаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів щодо запобігання злочинам – це насамперед цілеспрямована діяльність, яка спирається на правові, організаційні, технічні і методичні передумови щодо збору, обробки, зберігання і створення умов для використання інформації, необхідної для ефективного функціонування системи запобігання злочинам3.
Всю інформацію, що використовується у профілактиці злочинності, можна поділити на:
– кримінологічну (зовнішню);
– організаційну (внутрішню).
Кримінологічна (зовнішня) інформація повинна відображати такі показники злочинності: рівень, коефіцієнти, структуру, динаміку, характер, “географію”, детермінованість (зв’язок злочинності і з іншими соціальними явищами), іншими словами – відповідати на питання:
– хто, коли і де вчиняє злочини;
– у зв’язку з чим люди стають на злочинний шлях;
– які обставини, ситуації та мотиви вчинення злочинів;
-у чому полягають причини і які умови сприяють вчиненню злочинних діянь?
Зовнішня інформація повинна також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні та інші правопорушення, аморальні вчинки, пияцтво й алкоголізм, наркоманію, несплату податків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми і підлітками, позбавлення батьківських прав тощо. До цього виду інформації варто віднести дані про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток, стан громадської думки та інші соціально-психологічні процеси, які мають стосунок до запобігання злочинам.
Організаційна (внутрішня) інформація передбачає дані про порядок організації попереджувальної діяльності її суб’єктами. Вона характеризує стан самої системи попередження злочинів і сприяє одержанню відповідей на питання:
– яка конкретна мета і завдання стоять на певному відрізку часу;
– якими засобами та методами вони досягаються;
– з якою інтенсивністю та в якому напрямі діє вся система та складові її елементи;
– які умови і реальні можливості вирішення поставлених завдань?
У сукупності зовнішня і внутрішня інформації повинні відображати об’єктивну картину криміногенної обстановки в регіоні, ступінь ефективності попереджувального впливу, а також реальні потреби профілактичної діяльності з погляду її подальшого удосконалення. З урахуванням цього, вона має відповідати вимогам: об’єктивності, своєчасності, повноти, наукової обгрунтованості, достовірності та достатності.
Формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України здійснюється також на рівні незаконного нормотворення. Зрозуміло, що закріплення відповідних норм у підзаконних нормативно-правових актах мас відбуватися виключно у межах і на виконання положень, закріплених у відповідних законах. Розширення закріплених у законах повноважень правоохоронних органів не допускається. Рівень підзаконного нормотворення можна поділити на три підрівні закріплення організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України:
1) надвідомчий;
2) міжвідомчий;
3) відомчий.
Перший (надвідомчий) Підрівень стосується формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України. Прикладами формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України на цьому рівні є створення систем накопичення та обміну інформацією між центральними органами виконавчої влади з метою підвищення оперативності реагування на вчинені правопорушення та їх виявлення шляхом удосконалення технічних засобів контролю за ситуацією в громадських місцях. Підставою для інформаційного забезпечення МВС України, СБ України та Адміністрації Держприкордонслужби України є, наприклад, забезпечення накопичення, обліку, узагальнення та взаємного обміну інформацією про злочинні угруповання, їх організаторів та учасників, що діють на території України або за її межами, підозрюються в протиправній діяльності за кордоном, учасників терористичних організацій, окремих осіб, які підозрюються в причетності до терористичної діяльності.
Міжвідомчий підрівень закріплення організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України стосується взаємного погодження правоохоронними органами умов, обсягу та підстав інформаційної взаємодії. Результатом нормотворчої діяльності на цьому рівні є Інструкція від 10.08.1994 р. “Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі зі злочинністю”, яка визначає основні напрями та форми взаємодії (зокрема інформаційної) у вирішенні питань боротьби зі злочинністю МВС України, СБ України, Держприкордонслужби України, Державної митної служби України, Міністерства оборони України, Міністерства юстиції України. Прикладом формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України на міжвідомчому рівні є й Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон.
Цілком логічно, що порядок інформаційного обміну між правоохоронними органами на міжвідомчому рівні детально регламентується спільними нормативно-правовими актами, які, з огляду на передбачення ними форм та методів оперативно-розшукової та іншої правоохоронної діяльності, містять інформацію з обмеженим доступом, атому не можуть бути проаналізовані у відкритій статті.
Відомчий підрівень закріплення організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України стосується формування правил та процедур використання власних інформаційних ресурсів відповідних органів або порядку дій працівників щодо отримання інформації від сторонніх осіб. Прикладом відкритого за режимом доступу нормативно-правового акта цього рівня закріплення організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України є Інструкція з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події.
Комплексний аналіз нормативно-правових актів, що визначають основи діяльності правоохоронних органів України дає підстави визначати два критерії для класифікації напрямів формування організаційно-правових основ їх інформаційного забезпечення:
1) залежно від виду отримуваної інформації;
2) з огляду на відносини, що потребують урегулювання.
Залежно від виду отримуваної інформації визначаємо такі напрями формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України:
– отримання інформації від громадян і її використання;
– пошук і використання інформації, що належить недержавним юридичним особам;
– використання власних інформаційних ресурсів правоохоронного органу;
– отримання і використання інформаційних ресурсів інших органів держави, у тому числі правоохоронних;
– отримання інформації з інформаційних баз даних спільного користування.
При формуванні організаційно-правових основ отримання інформації від громадян і недержавних юридичних осіб варто враховувати те, що обсяг і строки отримування інформації залежать не тільки від режиму доступу до неї (інформації), а й від правового статусу запитувача певних відомостей. При цьому існують різноманітні варіанти правовідносин, що можуть виникати, а саме: запит конфіденційної інформації про особу для цілей оперативно-розшукової діяльності й отримання цієї ж інформації в межах кримінального процесу; запит на отримання комерційної або банківської таємниці працівником правоохоронного органу і власне запит від органу СБ України, МВС України тощо.
Відповідно до Закону України “Про міліцію” , наприклад, для виконання покладених на МВС України завдань надається право працівникам міліції одержувати безперешкодно і безоплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що є в провадженні міліції. При цьому згідно зі ст. 66 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий у справах, які перебувають у його провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть установити необхідні у справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. Таким чином, приватний суб’єкт не вправі відмовити у наданні інформації на законний запит слідчого, окрім показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Питання отримання і використання інформаційних ресурсів інших органів держави, у тому числі правоохоронних, а також отримання інформації з інформаційних баз даних спільного користування є актуальним у контексті розвитку сучасних інформаційних технологій. Як відомо, з метою поліпшення координації організаційних, оперативно-розшукових, правових та інформаційних заходів правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю, підвищення рівня роботи в цій сфері було видано Указ Президента України від 31 січня 2006 року № 80/2006 “Про Єдину комп’ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю” . На виконання Указу розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 146-р. почала діяти міжвідомча координаційна група зі створення і функціонування Єдиної комп’ютерної інформаційної системи правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю. Результатом роботи групи стала Концепція Державної програми інформаційно-телекомунікаційного забезпечення правоохоронних органів, діяльність яких пов’язана з боротьбою зі злочинністю, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року № 754-р. Концепцією визнано, що є три варіанти створення зазначеної системи:
1. Утворення самостійного державного органу, на який будуть покладені завдання із забезпечення функціонування системи, що передбачає створення нових фінансово-господарської, матеріально-технічної та інформаційної інфраструктур, а також залучення висококваліфікованих кадрів.
2. Утворення в одному з існуючих правоохоронних органів окремого підрозділу зі створення, розвитку та функціонування єдиного інформаційного банку даних правоохоронних органів.
3. Визначення одного з державних замовників Програми координатором створення та функціонування системи, утворення в ньому центрального вузла системи, а в інших правоохоронних органах – підсистем – функціональних вузлів системи, об’єднаних засобами захищеної транспортної мережі Національної системи конфіденційного зв’язку. В усіх правоохоронних органах необхідно утворити підрозділи зі створення та функціонування системи, у центральному вузлі системи зосередити інформацію, що надходить від інших органів виконавчої влади, для використання її правоохоронними органами, інформаційні системи яких повинні бути підключені до Національної системи конфіденційного зв’язку.
Звичайно, кожен із запропонованих варіантів створення системи потребуватиме значних часових і матеріальних витрат. У будь-якому випадку, така система має створюватися на принципах, які б:
1) унеможливлювали доступ сторонніх осіб до інформації в системі (як це нерідко відбувається на сьогодні з інформаційними ресурсами інших державних органів);
2) дозволяли диференціювати рівні й обсяги доступу до системи різних правоохоронних органів, представників різних оперативних підрозділів, зважаючи на законодавчо підтверджені інформаційні потреби;
3) давали змогу чітко визначати осіб, які використовували дані із системи, час отримання інформації та обсяг отриманих відомостей;
4) дозволяли залучати у систему інформаційні ресурси інших державних органів, а також масиви міжнародних спеціалізованих інформаційних систем у сфері запобігання злочинності.
Залежно від відносин, що потребують урегулювання, виділяємо такі напрями формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України:
– визначення переліку інформації, використання та оперативний обмін якою може сприяти своєчасному виконанню завдань правоохоронними органами;
– нормативне закріплення порядку отримання інформації на запит правоохоронного органу;
– закріплення порядку обміну інформацією між правоохоронними органами та з іншими державними органами, зокрема такої, що міститься в централізованих, обласних та інших банках даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового та іншого призначення, а також необхідної при розкритті та розслідуванні злочинів, про злочинців, які розшукуються, тощо;
– визначення порядку та умов ініціативного інформування правоохоронними органами один одного про виявлені ними причини та умови, що сприяють злочинам та іншим правопорушенням, а також про відомі їм факти готування чи вчинення злочинів, дізнання або розслідування яких законом покладено на той орган, якому про це повідомляється;
– визначення порядку обміну інформацією про практику виконання правових актів з питань правоохоронної діяльності та проблеми, що при цьому виникають, пропозиціями та рекомендаціями щодо їх вирішення.
Зазначені напрями відображають в цілому основні відносини, які мають бути врегулювані для належного інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів України.
На підставі всебічного аналізу праць провідних дослідників та положень чинного законодавства, що регламентує правовий статус СБ України і МВС України, обгрунтовано рівні та напрями формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів України.
Визначено, що формування організаційно-правових основ інформаційного забезпечення правоохоронних органів, насамперед, відбувається на законодавчому і незаконному (виділено надвідомчий, міжвідомчий, відомчий підрівні) рівнях. Сформовано два критерії для класифікації напрямів формування організаційно-правових основ їх інформаційного забезпечення:
1) залежно від виду отримуваної інформації;
2) з огляду на відносини, що потребують урегулювання. Зроблено теоретичний висновок про те, що обсяг і строки отримуваної інформації залежать не тільки від режиму доступу до неї (інформації”), а й від правового статусу запитувача певних відомостей.
Перспективні напрями: поглиблене розкриття теоретичних та практичних основ реалізації окремих організаційно-правових заходів щодо інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)