Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 8.2. Причини та умови злочинів, що вчиняються неповнолітніми
Вплив соціальних умов життя та його суперечностей на характер морального формування особи молодої людини є визначальним, тому саме в цьому треба шукати детермінанти злочинності взагалі і неповнолітньої – зокрема.
Кримінологічна детермінація є різновидом соціальної детермінації. До процесу детермінації належать причини, умови, кореляти.
Детермінація включає різні зв’язки: причинно-наслідкові, кореляційні, функціональні, зв’язки стану, структурно системні тощо. Система охоплює усі три види детермінації у часі: детермінація минулого, теперішнього та майбутнього і є різновидом соціальної, статистичної (ймовірної), ідеально-цільової детермінації.
Причинами та умовами злочинності є система соціально негативних явищ та процесів, які її детермінують як свій наслідок. Причини та умови злочинності – не випадковий механічний набір детермінант злочинності, а система, тобто єдність та цілісність взаємодіючих підсистем та елементів, які розташовані в певній ієрархії та підрядності рівнів. Причини – це явища (системи), що породжують інші явища (системи) – наслідок. Причиновий зв’язок – зв’язок генетичний. При визначенні того, що було причиною, а що наслідком, треба виділити два основних елементи, один з яких “причина”, а інший – “наслідок”. До причин протиправної поведінки необхідно відносити соціально-психологічні детермінанти, які складаються з таких елементів, як економічна, політична, правова, побутова психологія на різних рівнях суспільної свідомості.
Взаємодія умов та причин побудована за типом детермінації минулого і теперішнього. Залежно від цього умови поділяються на дві групи: а) умови виникнення (формування) причини; б) умови забезпечення результативного процесу заподіяння.
Третім видом детермінант є корелянти. їх зв’язок з наслідком – кореляція. Це багатофакторна детермінація у масовидних системах, за допомогою якої зміни одних факторів у бік збільшення або зменшення зумовлюють зміни інших факторів. Це зв’язок відповідності, більш або менш синхронної взаємозалежності декількох явищ один від одного. У цьому зв’язку синтезуються необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причини і наслідки, визначеність і невизначеність, однозначність і неоднозначність’. Кореляційний детермінізм відіграє значну роль у масовидних явищах, до яких належить і злочинність. Визначення наявності або відсутності кореляції між явищами, що вивчаються, є обов’язковим етапом, який попереджає дослідження причинової та зумовленої детермінації.
Кожний конкретний злочин викликається не однією ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але за усієї складності взаємодії цих факторів їх можна певним чином класифікувати, виокремити основні, вирішальні.
Як і кожний свідомий людський вчинок, злочин має своїм безпосереднім та найближчим джерелом суб’єктивний вольовий акт – рішимість скоїти те чи інше діяння. Вольовий акт при скоєнні злочину, як правило результат взаємодії двох груп факторів: асоціальних поглядів та установок даної особи і конкретної життєвої ситуації, в якій вона перебувала перед вчиненням злочину. Тобто, об’єктивна дійсність детермінує, визначає поведінку людини: безпосередньо (вплив ситуації) та опосередковано (попереднє формування особи). Співвідношення ролі вказаних чинників у кожному разі може бути різним. Здебільшого головну роль відігравало негативне формування особи. Саме моральне виховання є тим фактором, який визначає весь життєвий шлях людини, характер її поведінки, а інколи – і і конкретні вчинки. Криміногенний вплив зовнішніх обставин може призвести до скоєння злочину лише особою, яка не володіє твердими моральними принципами. У тому разі, коли злочинний намір сформувався та людина почала скоювати злочин, її діяльність може призвести до необхідного результату лише тоді, коли у навколишній дійсності є сприятливі умови.
Виявлення детермінант, які сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, важливо для розроблення необхідних профілактичних заходів.
Детермінанти, що зумовлюють злочинність дітей, пропонуємо поділити на групи:
1. Фактори, які формують особу молодого правопорушника (негативний вплив родини, безпосереднього оточення, засобів масової інформації, недоліки шкільного, побутового виховання тощо).
2. Умови, що сприяють скоєнню злочинів (недоліки організаційного характеру, які допомагають особам із уже сформованою антисуспільною орієнтацією “технічно” здійснити злочинні наміри.
3. Обставини, пов’язані з поведінкою жертв злочинів. Формування особи відбувається під впливом усього комплексу відносин, в які вона вступає з іншими людьми. У свідомості людини немає таких явищ, які були б “первинними”, а не результатом її життєдіяльності. Внутрішній зміст людини визначається його відносинами, в які він вступає з іншими особами, особливостями його життя та діяльності.
Фактори, які сприяють формуванню протиправної поведінки неповнолітнього, потрібно шукати насамперед в конкретному соціальному середовищі, яке його оточує. Важливе місце у визначенні детермінант, що сприяють злочинності неповнолітніх, займають недоліки сімейного виховання. Формування особи неповнолітнього починається у соціальній групі – сім’ї. Виховання включає в себе комплекс різноманітних заходів із профілактики правопорушень як аспект, що забезпечує ефективність виховної діяльності. Це дозволяє розглядати детермінанти, що зумовлюють протиправну поведінку неповнолітніх, у плані вияву негативних сторін взаємодії соціального середовища та особистості, маючи на увазі необхідність детального аналізу процесів, що відбуваються в суспільстві.
Негативні процеси соціального й економічного характеру, які супроводжують трансформацію нашого суспільства, суттєво послабили сім’ю як соціальний інститут, який покликаний забезпечувати фізичний, інтелектуальний та моральний розвиток дітей. Протягом реформ рівень життя населення України зменшився па 30%, що значно збільшило кількість сімей, які опинилися в скрутних матеріальних умовах. Нині більша половина дітей живе в нс-забезпечених сім’ях. У них – складна психологічна обстановка, яка сприяє інтенсивному розпаду сімей, уходу з них дітей і підлітків, що веде до подальшого зростання бездоглядності. Ці діти опиняються у скрутному матеріальному становищі і поповнюють “групу ризику” та контингент неповнолітніх правопорушників. У таких підлітків виникає почуття власної “ущербності” і, на основі цього, виробляється негативне ставлення до оточення, прагнення реалізувати свої плани у неформальній компанії, яка також впливає на них негативно.
Неблагополучними трапляються і повні сім’ї з двома батьками. Криміногенний вплив таких родин пов’язаний насамперед з дефектами обстановки в них, вияви яких дуже різноманітні: це і скоєння злочинів батьками або членами сім’ї; пияцтво та алкоголізм, розбещена поведінка; систематичні конфлікти, сварки, скандали; ухилення від виховання та матеріального забезпечення дітей. За результатами дослідження (1982 р.) кожний другий-третій неповнолітній злочинець протягом тривалого періоду свого життя зазнавав впливу одного або кількох з цих факторів.
Поняття “сімейне неблагополуччя” – комплексне, воно охоплює різноманітні негативні характеристики сім’ї, недоліки не тільки її структурного складу, але й стан внутрісімейних стосунків, характер відносин членів родини із зовнішніми соціальними інститутами.
Стійкі негативні характеристики сім’ї створюють реальну загрозу для морального формування підлітків, якщо недоліки сімейного виховання не заповнюються іншими інститутами соціалізації.
Конфліктний клімат усередині родини породжує у членів родини потребу у заміні сімейного спілкування позародинними контактами, у підлітків – утечу з дому. Звідси виникає потреба у спілкуванні з собі подібними в антисоціальних угрупованнях. Найбільш небезпечними є криміногенні та протиправні сім’ї, які ціннісними орієнтаціями та установками, що в них існують, можуть сприяти формуванню антисуспільних установок.
Криміногенна сім’я – така, члени якої вчинюють злочини. Кримінологічні дослідження визначили, що судимість будь-якого члена сім’ї (частіше це батьки, старший брат) збільшує вірогідність скоєння іншими членами родини злочинів, найчастіше неповнолітніми.
Протиправна сім’я – це така сім’я, члени якої допускають різні незлочинні правопорушення, що здатні перерости в злочини, наприклад, дрібне хуліганство, незаконні валютні операції і т. ін.
Антисоціальні потреби та стереотипи поведінки в криміногенних та протиправних сім’ях передаються шляхом передачі особистого негативного досвіду членами родини. Високий рівень конформізму, можливість впливу на підлітків, наслідування дій дорослих сприяють перейняттю такого досвіду.
Аморальна сім’я характеризується порушенням етики внутрішньо-сімейних відносин – систематичні сварки на очах у дітей, пияцтво, ухилення від виконання сімейних обов’язків і т. ін.
Проблемна сім’я характеризується хронічною соціально-психологічною напруженістю, яка викликана різноманітними об’єктивними або суб’єктивними причинами. У таких родинах батьки не можуть, хоча й бажають, правильно виховувати дітей. Це породжує бездоглядність підлітків, зміну інтересів підлітків на дворове оточення.
Антисуспільна противоправна поведінка батьків негативно впливає як на фізичний, так і на морально-психологічний розвиток неповнолітніх та молоді, породжує обстановку моральної безвідповідальності і стає основною причиною прояву у дітей та підлітків пристрасті до алкоголю. Поруч зі сварками між дорослими членами сім’ї, скандалами, які переходять у бійки, взаємними образами чиниться биття неповнолітніх дітей. Дітей виганяють з дому, вони змушені тинятися вулицями, по під’їздах та вокзалах. У таких умовах підлітки, на відміну від своїх одноліток, які мають нормальну моральну обстановку життя та виховання в родині, виростають психічно неврівноваженими, агресивними. Вони з раннього віку з недовірою ставляться до навколишнього середовища, ухиляються від навчання, скоюють різні правопорушення.
Негативно позначається на підлітках порочні методи їх виховання, фізичне покарання, надмірне потурання їм або, навпаки, зайва суворість, застосування кожним з батьків протилежних методів впливу. Поведінка дітей – це поведінка самостійних індивідів. Виховання лише тоді справляє позитивний вплив, коли сама дитина усвідомлює обгрунтованість і справедливість вимог вихователя. Цієї мети, природно, не можна досягти, застосовуючи неправильні методи виховання. Несправедливе фізичне покарання робить дитину злою, потайною, а балування сприяє егоїзму, впертості та індивідуалізму, тобто настають результати прямо протилежні тим, яких намагалися досягли батьки.
Негативний вплив таких родин поширюється не тільки на одного або декількох своїх дітей, але й на певну кількість підлітків, з якими ці батьки та діти перебувають у безпосередньому контакті за місцем проживання, навчання чи роботи.
Недоліки виховання в сім’ї виявляються не лише в поганому впливі батьків на дітей, айв самоусуненні від постійної особистої участі у вихованні дітей, у мовчазному санкціонуванні випадків їх аморальної поведінки, у відсутності турботи про їх навчання, працевлаштування, культуру поведінки, коло інтересів тощо.
За останній час з’явилася нова тенденція, коли багатодітні сім’ї прагнуть влаштувати дітей у дитячі будинки, відмовляються від них через великі витрати на їх утримання. У регіонах, де зупинилося виробництво та спостерігається масове безробіття, соціальне сирітство при живих батьках зросло в два рази.
Криміногенна сімейна обстановка призводить до того, що дітям з раннього дитинства прищеплюються скривлені моральні переконання та ідеали, в них формуються гіпертрофовані потреби, виробляються протиправні способи їх задоволення. Навіть тоді, коли батьки свідомо не навчають свою дитину антигромадській поведінці, то її до цього штовхають самі умови життя даної родини, її побут, традиції, моральна атмосфера, ціннісні орієнтації. Негативні сімейні умови накладають свій відбиток на подальшу поведінку підлітка у школі, колективі, серед друзів.
Сама обстановка у неблагополучній родині робить становище дитини важким, його гідність постійно принижується. І багато правопорушень, що скоюються підлітками з таких сімей, є своєрідною формою протесту або самозахисту від посягань на їх особистість з боку батьків, які не зважають на інтереси та потреби своїх дітей.
Неблагополучна родина – це те мікросередовище, де здійснюється десоціалізація індивіда. З кримінологічної точки зору, вона виступає як: а) джерело виникнення важковиховуваності у дітей і підлітків; б) мала група, що безпосередньо формує особу злочинця;
В) мікросередовище, яке криміногенно впливає на інших дітей і підлітків, які контактують з даною родиною.
Вікова психологія, як одна з галузей психології, що вивчає закономірності становлення психічних процесів та властивостей особистості, виходить з того, що “безпосередніми рушійними силами розвитку дитини, підлітка, молодої людини є діалектичне протиріччя між новим і старим, що виникають у процесі виховання та навчання (протиріччя між новими потребами, що породжуються діяльністю, та можливостями їх задоволення; між фізичними та психічними можливостями підлітка, що зросли,- та старими формами взаємовідносин, що склалися, та видами діяльності; між зростаючими вимогами з боку суспільства, колективу, дорослих та наявністю рівня психічного розвитку” .
Розвиток особи нерозривно пов’язаний з багатьма соціальними факторами. Цей зв’язок у віковому розвитку психіки людини так визначив К. Є. Ігошев: при дослідженні особливостей фізичного розвитку неповнолітнього у формуванні протиправного умислу “належить виходити з того, що особливості організації нервової системи впливають на форму прояву та функціонування тих або інших психічних рис, зміст яких визначається соціальними факторами”. На нашу думку, таким же чином пов’язано біологічне та соціальне у віковому розвитку існування особи. Особливість розвитку потреб у перехідному віці визначає особливість форми вияву буття молодої людини, а зміст цього визначається таким фактором: законне чи незаконне задоволення своїх потреб.
Ці протиріччя, що характерні для всіх вікових етапів, найбільше значення мають при визначенні обставин формування протиправної поведінки неповнолітніх. Молоді люди через особливості свого віку мають специфічний соціально-психологічний склад, який виявляється у підвищеній емоційності, гострій сприйнятливості, вразливості, рухливості.
Обставини, що сприяють асоціальному формуванню особи в сім’ї: а) неповна родина або інші обставини, які перешкоджають здійсненню повсякденного нагляду за дітьми, відсутність одного з батьків, хвороба батьків тощо); б) невиконання батьками своїх обов’язків щодо необхідного виховання дітей, неувага до їх інтересів, грубість, деспотизм батьків; в) наявність у сім’ї асоціальних поглядів; г) негативний приклад батьків або інших членів сім’ї: сварки, скандали, алкоголізм, наркоманія; г) втягнення дітей у жебрацтво, проституцію, крадіжки та інші форми злочинної діяльності.
Конкретні життєві ситуації часто характеризуються тим, що потребують від особи певної лінії поведінки, прийняття того чи іншого рішення. При цьому об’єктивно можливо прийняття декількох рішень, але при розгляді злочинної поведінки неповнолітніх необхідно зазначити, що найчастіше для вирішення життєвих проблем обирається злочинний шлях.
Необхідно відзначити і той факт, що неповнолітні (порівняно з іншими віковими групами населення) менш стійкі проти різного роду криміногенних впливів.
Формування антисуспільної спрямованості особи починається з незначних, на перший погляд, порушень соціальних норм. Із концентрацією негативних рис виникає деформація особистості, яка в певний момент може перерости в антисуспільну поведінку. Початковим етапом у формуванні протиправної поведінки є те, що підліток з антисуспільними потягами залишається у стані вакууму позитивного середовища, яке компенсується контактами з колом осіб, собі подібних. У такому середовищі підліток знаходить співчуття та моральну підтримку, може не турбуватися про осуд може обговорювати особисті проблеми, які зрозумілі таким же молодим людям.
Участь у групі, з одного боку, поглиблює деморалізацію особи, а з іншого – посилює загальну активність її членів. У результаті спільні дії підлітків та молоді стають все більш небезпечними, переходячи від асоціальних до злочинних. Так, алкогольні або наркотичні ексцеси неповнолітніх – це засоби “дорослого” самоствердження, проведення дозвілля, вільного спілкування. Вони групові за своїм характером. Помилково вважати, що є лише один канал зв’язку злочинності неповнолітніх з алкоголізмом, а саме – скоєння злочину в нетверезому стані за формулою: алкогольне (наркотичне) сп’яніння – втрата соціального контролю – злочин. Але тільки 30-35% злочинів скоюються особами у стані алкогольного сп’яніння. А понад 35% корисливих злочинів вчиняються неповнолітніми у тверезому стані, для здобуття коштів на придбання спиртного. Тут уже діє зворотний зв’язок між груповими злочинами та алкоголізацією неповнолітніх: потреба в алкоголі – корисливий злочин – алкогольне сп’яніння.
Важливі й інші соціально-психологічні механізми взаємозв’язку алкоголізму (наркотиків) і злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Так, потреба у “дорослому” самоствердженні спонукає до участі у групових алкогольних (наркотичних) ексцесах, які закінчуються злочинами: потреба в самоствердженні – групове вживання – груповий злочин.
Як уже відзначалось, формуванню злочинних груп неповнолітніх передує стихійне утворення дозвільних груп, які внаслідок криміногенних факторів (бездоглядність, негативний вплив дорослих, відсутність корисних занять тощо) переростають у кримінальні. Саме формування антисуспільних груп неповнолітніх обумовлено способом задоволення потреб, спільного проведення дозвілля, де члени цих груп мають обмежені інтереси, не вміють організувати свій вільний час, на початку своєї діяльності членами таких груп скоюються дрібні правопорушення.
Звичайно, молодь у процесі соціалізації об’єднується в групи для самоствердження особи та спілкування з однолітками. Але тільки для груп з антисуспільною спрямованістю характерно скоєння правопорушень та злочинів. Членами таких угруповань стають неповнолітні люди, які не змогли проявити себе в групах, діяльність яких є соціально корисною, тобто у яких були конфлікти в сім’ї і навчальних закладах.
Злочинна група, до якої належить особа, активно впливає на неї, прищеплює їй антисуспільні погляди, заохочує на скоєння правопорушень, сприяє швидкому процесу “перевиховання”.
На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх ще є можливість повернення її до позитивного розвитку, але для цього потрібні певні зусилля, які відповідають зміні умов функціонування. Але якщо така дозвільна група надана сама собі, вона частіше переростає в антисуспільну.
Неповнолітні не захищені також від впливу криміналісту, який активно втягує їх у свою сферу, опікується ними і використовує у злочинних цілях. Проблема попередження дитячої наркоманії, бездоглядності, безпритульності є сьогодні надзвичайно гострою. Зросла кількість дітей-жебраків.
Дозвільні групи підлітків виникають стихійно й особи, що входять до них, проводять у них весь свій вільний час. Це визначається специфічними потребами підлітків у спілкуванні з ровесниками. Підлітки охоче беруть участь в неформальних групах тому, що це не потребує особливих здібностей, спеціальних знань. Крім цього, участь у такій групі задовольняє потребу в активному спілкуванні, створює можливість для самоствердження. Бажаючи заслужити визнання, підліток пристосовується до законів, що панують у групі, це сприяє зростанню його конформізму. А це – зумовлює скоєння підлітком таких дій, які він не здійснив би сам.
Внутрішньо-групові норми антисуспільних груп, хоча й суперечать офіційним, але прямо не спрямовані на злочинну поведінку.
Тому члени таких груп скоюють злочини у конфліктних ситуаціях або за сприятливих умов.
Отже, основними детермінантами злочинності неповнолітніх є: низький матеріальний і духовний рівень життя переважної частини населення України; труднощі в оволодінні професією та працевлаштуванням молоді; відсутність налагодженої системи культурного дозвілля; десоціалізація особи у процесі негативного сімейного виховання; криміногенний вплив на підлітків неформальних груп молоді; втягнення неповнолітніх у злочинні групи дорослими особами з кримінальним досвідом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)