Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 22.3. Загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи профілактики злочинів щодо засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі
Актуальним завданням як на теоретичному, так і на практичному рівні, є: по-перше, посилене і цілеспрямоване розроблення проблематичних питань профілактичної діяльності серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, з урахуванням завдань, що поставлені перед кримінально-виконавчою інспекцією; по-друге, зосередження уваги на формуванні чіткого визначення компетентного кола суб’єктів і учасників цієї діяльності.
Необхідність вивчення і адекватного реагування на фактори та причини, що формують злочинність, зумовлює інтенсифікацію інформаційно-аналітичної діяльності органів виконання покарань, здійснення кримінологічних досліджень, які покликані на основі досягнень кримінологічної науки сприяти розкриттю взаємозв’язку соціальних, економічних, психологічних та інших факторів, що впливають на стан злочинності, з метою розроблення науково обгрунтованих рекомендацій з усунення криміногенних явищ. Адже запобігання становить соціальну цінність не лише скороченням сфери застосування кримінально-правових норм, а й зменшенням так званої ціни злочинності, її шкідливих наслідків.
Загальносоціальні профілактичні заходи серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, передбачають’.
– подолання особистісних деформацій і криміногенних нахилів особи, формування правосвідомості, соціальних навичок і вмінь, необхідних для їх подальшої адаптації в суспільстві;
– свідоме включення засуджених у різні види корисної діяльності;
– зміцнення дисципліни, формування готовності до неухильного виконання вимог законів, поважного ставлення до людини, її життя, здоров’я, честі і гідності, а також до суспільства, праці, норм, правил і традицій людського співжиття, загальнолюдської культури;
– підтримка соціально корисних зв’язків засуджених у період відбування покарання, надання їм допомоги в підготовці до звільнення.
Спеціально-кримінологічні заходи розробляються і проводяться відповідно до різних видів злочинів та типів злочинної поведінки, а також різних сфер суспільного життя, соціальних груп, адже кожні з них характеризуються особливостями процесів детермінації (в нашому випадку стосовно осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції).
Профілактика на спеціально-кримінологічному рівні органічно доповнює і конкретизує загальносоціальні заходи запобігання злочинів. При розробці та проведенні запобіжних заходів необхідно виходити з того, що злочини, як правило, вчиняються невипадково, а їм передує довготривала антисуспільна поведінка, тобто формування злочинної поведінки не є одноразовим актом, а відбувається поступово, на різних етапах життєдіяльності індивіда його антисуспільна діяльність виражається в різних формах і відбувається з неоднаковим ступенем інтенсивності.
Отже, для розроблення профілактичних заходів важливо знати кримінологічну характеристику осіб, які перебувають на обліку Кримінально-виконавчої інспекції.
Становить інтерес класифікація Д. Грехема і Д. Беннетт, які узагальнили великий досвід профілактики правопорушень в Європі і Північній Америці. Вони поділяють профілактичні заходи на дві частини: ситуаційне попередження злочинів, що проводиться правоохоронними і адміністративними органами, і попередження злочинності з опорою на суспільство. Ситуаційне попередження злочинів включає три групи заходів:
1. Заходи, що підвищують складність вчинення злочину (утруднення доступу до злочинної мети; контроль за шляхами підходу до об’єкта; відволікання правопорушників; обмеження чинників, що сприяють вчиненню злочину).
2. Заходи, що підвищують ризик при вчиненні злочину (офіційне спостереження поліції в будівлях і на вулиці; неофіційне спостереження за відвідувачами з боку співробітників установ; природне спостереження за сторонніми особами з боку громадян; використовування при цьому технічних пристроїв, відеокамер і т. ін.).
3. Заходи, що зменшують вигоду від вчинення злочину (фізичне видалення потенційних об’єктів; маркування майна, що може бути викрадене; перехід від готівки до пластикових карток).
Чинне кримінально-виконавче законодавство і Закон України “Про міліцію” передбачають участь органів внутрішніх справ у проведенні індивідуально-профілактичної роботи серед осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції. Проте в даний час далі триває тенденція самоусунення підрозділів міліції від виконання покладених на них обов’язків із контролю за поведінкою засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, не здійснюється привід і розшук, що, у свою чергу, негативно позначається на стані рецидивної злочинності серед цих осіб, а також створює додаткове навантаження на співробітників інспекцій.
Підвищити ефективність профілактичної роботи зі вказаними категоріями засуджених можна лише за умови створення масиву необхідної інформації, організації системи її потоків та переробки. Важливо пам’ятати, що рух інформації від об’єкта до суб’єкта повинен виключати повтори, багаторівневість маршруту проходження. Переробка інформації має здійснюватися на основі сучасних інформаційних технологій, включаючи використання персональних комп’ютерів та їх локальних мереж, створення баз даних, систем моделювання різноманітних ситуацій.
На жаль, можна констатувати такий факт, що кримінально-виконавча інспекція не забезпечена сучасною оргтехнікою, а, за даними управління КВІ, кожний 7-й підрозділ немає навіть власного засобу зв’язку і вимушений використовувати стаціонарні телефони чергових частин ОВС. У зв’язку з цим нагальною проблемою є створення належної матеріально-технічної бази, приєднання ДКВС до єдиної електронної бази даних.
Найближчим завданням профілактики злочинів є формування у засудженого готовності до виконання покладених на нього обов’язків і сприйняття виховних заходів. Особу засудженого треба вивчати протягом всього терміну відбування покарання, з мстою виявлення найефективніших шляхів, засобів і методів виправлення. Для цього необхідно знати вади особи, що підлягають викорінюванню, і життєві обставини, що сприяли їх прояву та вчиненню злочину, вивчати характер та якості особи.
Основними методами дослідження особи є: вивчення вироку суду і особової справи засудженого, бесіди, спостереження, педагогічний експеримент, аналіз результатів діяльності засудженого, використання отриманих про нього відомостей. Відповідно до Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, після постановки на облік засуджений викликається до інспекції для проведення бесіди, в ході якої співробітник з’ясовує, які зміни відбулися в його особистому житті з моменту попередньої бесіди, цікавиться відносинами в трудовому колективі, а також тим, чи потребує засуджений будь-якої допомоги.
Це може бути також розмова на одну конкретну тему (наприклад, з приводу алкоголізму, наркоманії, проблем у сім’ї, про працевлаштування), спільний аналіз якогось вчинку (доброго або поганого). Головне – необхідно встановити: чи існують якісь причини для вчинення нового злочину або порушення порядку та умов відбування покарання. Тобто бесіда є одним із доступних і поширених методів отримання інформації про особу, конкретні умови її розвитку, навчання, ставлення до роботи, рольові позиції тощо. Вміло організована бесіда може стати важливим джерелом відомостей про сутність засудженої особи.
Важливе значення має вивчення матеріалів особової справи засудженого, до аналізу яких не варто підходити спрощено, обмежуватися формальним переглядом. За матеріалами особової справи можна простежити життєвий шлях правопорушника, встановити життєві ситуації, що справили найбільший вплив на формування його характеру, здібностей, моральності, правосвідомості, на розвиток вольової сфери, за умови, що особова справа формувалася належним чином.
У роботі із засудженими, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, застосовуються методи переконання і стимулювання – при цьому важливо вміти викликати до себе прихильність і довіру засудженого.
Стимулювання передбачає використовування таких прийомів, як організація перспективи, заохочення і т. ін. Правильне застосування заохочення мобілізує на досягнення належних результатів у виправленні. Можуть бути застосовані такі заходи заохочення:
– подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом (ч. 2 ст. 46 КВК України);
– зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання (ч. 2 ст. 46 КВК України).
На жаль, на цьому перелік заходів заохочення вичерпується, що, у свою чергу, не дає кримінально-виконавчій інспекції повною мірою здійснювати профілактично-виховний вплив на засуджених.
Однією з важливих проблем є здійснення контролю за неповнолітніми, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Неповнолітні правопорушники вимагають постійної уваги і контролю за їх поведінкою, оскільки схильні до вчинення нових умисних злочинів, причому нерідко тяжких і особливо тяжких. Кримінально-виконавча інспекція раніше не займалася профілактикою правопорушень неповнолітніх, не мала у своєму розпорядженні відповідно підготовлених кадрів, досвіду роботи В ЦІЙ сфері і необхідної матеріально-технічної бази. Застосування до неповнолітніх засуджених альтернативних мір покарання та включення їх у число підоблікових осіб призводить до небезпечного зростанням рецидивної злочинності серед неповнолітніх засуджених і, зокрема, до збільшення кількості направлених у місця позбавлення волі.
Безумовно, ця категорія засуджених потребує посиленої уваги з боку всіх зацікавлених суб’єктів.
Особливу тривогу викликає те, що, за статистичними даними, 80% неповнолітніх мають досвід вживання наркотичних речовин. Отже, кримінально-виконавча інспекція повинна проводити профілактично-виховну роботу, спрямовану на ознайомлення неповнолітніх з наслідками наркотичної залежності. Щодо цього ефективно працюють суб’єкти запобігання злочинам серед неповнолітніх в європейських країнах, де діють різноманітні програми для роботи з неповнолітніми. Одна з таких програм ефективно діє у Бельгії, створена департаментом запобігання злочинності муніципалітету Хай – “Лабіринт наркотичної залежності”. її метою є ознайомити молодих людей із наслідками та проблемами, що до них призводить наркотична залежність.
“Лабіринт” – це спеціально обладнане приміщення, призначене для показу мозаїчно зображених сцен, кожна з яких презентує явище, пов’язане з наркотичною залежністю. Завдяки світловим та звуковим ефектам створюється відчуття реальності з метою викликати у відвідувачів емоції, думки та запитання під час відвідування “лабіринту”, привернути їхню увагу до проблеми наркотичної залежності. Після відвідування “лабіринту” відбувається дискусія: відвідувачі обмінюються думками та обговорюють запитання, які в них виникли. Уперше “Лабіринт” відкрили 1999 р. Протягом січня-червня 1999 р. у ньому побувало 1800 неповнолітніх разом зі своїми вчителями. “Лабіринт” відвідали також франкомовні учні інших шкіл, крім муніципалітету Хай, а також групи осіб із різноманітним професійним складом та з різних організацій. Оскільки проект виявився успішним, з вересня 1999 р. програма “Лабіринт наркотичної залежності” є лише частиною заходів, що проводять у муніципалітеті з метою запобігання злочинності.
Незважаючи на те, що такі програми створені для неповнолітніх усього муніципалітету, використання досвіду європейських країн щодо запобігання злочинам у діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України сприятиме зниженню рівня рецидивних злочинів серед засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
Система запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції, має складну структуру. Сфера компетенції цього органу зводиться до застосування спеціально-кримінологічних заходів, бо багатофункціональні обов’язки перебувають у стані формування. Адже кримінально-виконавча інспекція у системі органів виконання покарань є, так би мовити, “молодим” органом, оскільки межі запобіжної роботи кримінально-виконавчої інспекції цілком не визначені.
Із прийняттям нового Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України в юридичній літературі точиться дискусія з приводу реформування кримінально-виконавчої інспекції та створення на її базі “служби пробації” . На жаль, незважаючи на загалом позитивні відгуки щодо рецепції у національне законодавство “пробаційних” форм діяльності, не досягнуто консенсусу щодо цього питання. Не вдаючись у подробиці функціонування служби пробації за кордоном, відзначимо низку позитивних напрямів соціального контролю за злочинністю.
Сучасна пробація розповсюджена практично в усіх частинах світу. Виникла пробація в першій половині XIX ст. як національний інститут англійського кримінального права, з кінця XX ст. вона набула поширення в США, Великій Британії, Німеччині, Франції, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Японії, Бельгії, Нідерландах. Нині досить популярна пробація в державах Північної Європи: Швеції, Данії, Норвегії. Причини такої поширеності пробації пояснюються тим, що вона належить до гуманних та ефективних кримінально-правових засобів, спрямованих на виправлення злочинця та запобігання правопорушенням.
Пробація в Англії набула досить широке застосування: в кінці 90-х років XX ст. накази на пробацію почали виноситися приблизно стосовно 10% обвинувачених. Це – значний відсоток, який свідчить: гуманні методи поводження з правопорушниками набувають значного поширення у Великій Британії.
Беззаперечний інтерес становить також те, що утримання тюрем обходиться суспільству набагато більше, ніж фінансування діяльності системи пробації. Наприклад, у 1990 р. витрати на службу пробації становили приблизно 245 млн фунтів стерлінгів. На тюрми було витрачено 902 мільйони1. В середньому на виконання одного наказу про пробацію в 1990 р. було витрачено 1,11 тис. фунтів стерлінгів. Річні витрати на одного ув’язненого в тому ж році дорівнювали 16,7 тис. фунтів стерлінгів.
Отже, фінансово-економічні витрати пробації набагато нижчі від аналогічних на тюремну систему загалом. Безумовно, непотрібно абсолютизувати цей фактор, однак у поєднанні з гуманністю впливу на правопорушника цінність пробації виявляється досить відчутно.
Функції контролю за засудженими здійснює спеціальний інспектор пробації. Основними завданнями діяльності інспекторів пробації є: забезпечення нагляду за поведінкою засуджених, проведення соціального дослідження особистості правопорушника, надання їм практичної допомоги в соціальній адаптації. Звертає на себе увагу спеціалізація функцій інспектора. Серед них наприкінці 90-х років перебувало офіцерів пробації – 7171, інший персонал служби пробації – 7660. Досить активно співробітники служби пробації використовують допомогу громадських інспекторів (волонтерів).
Пробація як форма соціально-правового контролю існує і в країнах романо-германської правової сім’ї. Однією з представниць цієї сім’ї є Німеччина. Пробація відродилася в післявоєнній ФРН, після загальних процесів демократизації кримінального права. З 1953 р. дана форма відповідальності включена до КК ФРН. Випробувальний нагляд у Німеччині існує в двох формах. Перша – це “умовна відстрочка виконання покарання”, друга – .”умовна відстрочка призначення покарання”. Останній різновид умовного засудження застосовується лише до неповнолітніх правопорушників.
Заслуговує на увагу той факт, що умовне засудження допускається при призначенні покарання у виді позбавлення волі тривалістю не більше одного року, а у виключних випадках – не більше двох років. У зв’язку з цим слушною є думка німецьких вчених Шенке та Шредера, які вважають, що “…інститут умовної відстрочки покарання є одним із інструментів, за допомогою яких сучасне кримінальне право пробує витіснити короткострокове позбавлення волі” .
У період умовного засудження особа перебуває під контролем співробітника служби пробації – помічника судді з умовного засудження. Помічниками судді можуть бути як штатні співробітники пробації, так і громадяни, які виконують цю роботу на громадських засадах. Однак інститут добровільних помічників поки ще не набув широкого розповсюдження у зв’язку з неналежним фінансуванням.
Співробітник пробації періодично зустрічається зі своїм клієнтом, з’ясовує його проблеми, надає допомогу в їх вирішенні і проводить виправні програми. Крім цього, він через певні проміжки часу, встановлені судом, подає в розпорядження останнього інформацію про спосіб життя свого підопічного.
Майбутнє пробації в Україні багато в чому пов’язано з організаційно-правовим забезпеченням діяльності кримінально-виконавчої інспекції. В якій би системі (Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції чи окремим Департаментом) не перебувала дана служба, вона повинна мати тісні контакти із судом. За розпорядженням суду інспекції здійснюють контроль за поведінкою засуджених, проводять дослідження їх особистості, інформують суди про досягнуті результати режиму випробування.
Успішне виконання цієї роботи, поза сумнівом, залежить від кадрового потенціалу кримінально-виконавчої інспекції, створення і належної організації її структурних підрозділів. Безумовно, на сьогодні стан Державної кримінально-виконавчої служби України не дозволяє негайно або в найближчій перспективі втілити рекомендації міжнародних стандартів і, зокрема, Токійських Правил ООН. Проте спеціальні положення, що стосуються, наприклад, ознайомлення громадськості з діяльністю пробаційної системи, забезпечення гласності у сфері соціально-правового контролю, страхування співробітників і прирівнювання їх правового статусу до статусу співробітників правоохоронних органів, можуть знайти практичне застосування уже тепер.
Необхідно відзначити, що сьогодні кримінально-виконавча система Російської Федерації передана у підпорядкування Міністерства юстиції Російської Федерації. Цілком імовірно, що аналогічна перспектива очікує Державну кримінально-виконавчу службу України, в структуру якої входить КВІ, про що постійно наголошують представники Ради Європи, відвідуючи Україну.
Втім, у разі ухвалення такого рішення, в практиці застосування пробації в Україні виникне ряд проблем правового, організаційно-управлінського і фінансово-технічного характеру, які можуть вести за собою відтік професійних кадрів у зв’язку з вимогою Ради Європи демілітаризувати систему виконання покарань.
Підсумуємо: дана форма соціально-правового контролю – у стані пошуку, подальшого удосконалення, вона дозволяє суспільству з мінімальними втратами вирішувати проблеми запобігання злочинам. А використання позитивного досвіду зарубіжних правових систем щодо соціально-правового контролю сприятиме зниженню злочинності в державі.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)