Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 4.2. Класифікація та правова основа заходів загальної профілактики злочинів
У системі загальної профілактики злочинів необхідно виділити із усього різноманіття профілактичних заходів ті, які спрямовані на виявлення, обмеження або нейтралізацію дії найбільш значущих криміногенних факторів (детермінантів злочинності). Саме такі заходи мають загально-профілактичний характер і тісно пов’язані із загальносоціальним впливом на злочинність. Сама ж загальна профілактика злочинів полягає в діяльності, спрямованій на обмеження криміногенного впливу тих елементів соціального середовища, які визначають зміни у злочинності як масовому соціальному явищі.
Основні сучасні підходи до загальної профілактики злочинів набули свого розвитку та закріплені у цілій низці нормативно-правових актів, що регламентують профілактичну діяльність органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), органів місцевого самоврядування, прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, інших правоохоронних та контролюючих органів, закладів охорони здоров’я, освіти, засобів масової інформації, громадських організацій, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, окремих громадян, які беруть участь (або можуть брати) у профілактиці злочинів. У них, зокрема, визначається, що профілактика злочинів – одне із пріоритетних напрямів боротьби зі злочинністю, основними завданнями якої є захист життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства й держави від злочинних та інших посягань, охорона громадського порядку і забезпечення суспільної безпеки.
Класифікувати заходи загальної профілактики варто на: загальні заходи профілактики злочинів та спеціальні заходи профілактики злочинів.
До загальних заходів профілактики злочинів належать:
1) кримінологічне дослідження – проводиться для визначення ролі певних обставин, зумовлених діяльністю підприємств, установ, організацій або способом життя громадян, які порушують установлені законодавством правила, у вивченні причин та умов вчинення конкретного злочину, а також для прогнозування впливу цих обставин на стан злочинності у майбутньому та обгрунтування необхідності і спрямованості профілактичних заходів. Кримінологічне дослідження може проводитись у процесі розроблення проекту законодавчого або іншого нормативного акта, плану, програми профілактики злочинів, а також за результатами профілактичної перевірки на підприємствах, в установах, організаціях, узагальнення слідчої та судової практики. Кримінологічне дослідження може призначатися Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та здійснюватися визначеними ними органами;
2) кримінологічна експертиза (проектів або чинних законів та інших нормативних актів) – проводиться з мстою визначення їх відповідності соціальним потребам суспільства у галузі правопорядку, виявлення можливих наслідків криміногенного або антикриміногенного характеру у результаті їх прийняття та застосування. Кримінологічна експертиза може призначатися суб’єктами профілактики правопорушень. Кримінологічна експертиза проводиться експертами (фахівцями-кримінологами). Залежно від змісту нормативного акта і характеру поставлених питань може бути проведена комплексна кримінологічна експертиза із залученням соціологів, юристів, економістів та інших фахівців. Кримінологічна експертиза може бути також доручена науково-дослідним установам або навчальним закладам, а також професійним асоціаціям (організаціям) кримінологів. Висновки за наслідками кримінологічної експертизи мають рекомендаційний характер для органу державної влади, який може скасувати розглянуті комісією проекти, унести в них відповідні зміни або мотивовано відхилити висновки експертної комісії;
3) профілактична перевірка, профілактичний припис, подання, постанова. Профілактична перевірка проводиться у разі отримання достатніх відомостей про наявність причин і умов, що можуть сприяти вчиненню злочинів, на підставі відповідних рішень працівниками правоохоронних органів. До участі у ній залучаються фахівці, а в разі необхідності – представники громадських організацій. Під час перевірки проводяться такі заходи: огляд території або приміщення, ознайомлення з необхідними документами або матеріалами, відібрання пояснення в об’єктів, щодо яких проводиться перевірка з питань, які стосуються перевірки, тощо. Профілактичний припис, подання чи постанова виноситься за результатами профілактичної перевірки щодо усунення причини та умови, що сприяють учиненню злочинів. У профілактичному приписі, поданні чи постанові визначаються заходи щодо усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, і термін їх виконання. Профілактичні приписи, подання чи постанови є обов’язковими для виконання;
4) повідомлення про невиконання профілактичного припису – невиконання тягне за собою адміністративну або дисциплінарну відповідальність;
5) роз’яснення положень законодавства України з питань профілактики злочинів – здійснюється суб’єктами профілактики злочинів, у межах своєї компетенції, і полягає у роз’ясненні серед населення, окремих його категорій, посадових осіб підприємств, організацій, установ положень законодавства України, у тому числі з питань профілактики злочинів, віктимологічної профілактики, зокрема щодо необхідності виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, відповідальності за протиправні діяння;
6) інформування населення про стан правопорядку, засоби та методи захисту громадян і власності від правопорушень. Інформування населення про стан правопорядку, засоби та методи захисту громадян і власності від правопорушень проводиться через засоби масової інформації суб’єктами профілактики злочинів;
7) профілактична допомога – полягає у: створенні пунктів допомоги знедоленим, центрів реабілітації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, роз’ясненні небезпеки віктимологічної поведінки та адекватних дій в умовах, що сприяють учиненню злочинів, ініціативне надання послуг із захисту та охорони майна всіх форм власності на основі укладення письмових договорів, надання юридичної допомоги населенню та громадським об’єднанням тощо.
Спеціальні заходи профілактики злочинності різноманітні та класифікуються за різними критеріями:
1) за змістом (економічні, політичні, культурно-виховні тощо);
2) за масштабом дії (загальнодержавні, регіональні, місцеві тощо);
3) залежно від моменту здійснення (рання і безпосередня профілактика первинних та профілактика рецидивних злочинів);
4) за ступенем радикальності (що запобігають можливості виникнення криміногенних явищ і ситуацій; що нейтралізують (блокують, мінімізують) такі явища і ситуації; що їх повністю усувають);
5) за правовою характеристикою (що базуються на нормах права, але ними не регламентовані (наприклад, правова освіта та виховання); що детально урегульовані юридичними нормами (наприклад, адміністративний нагляд міліції за особами, звільненими з місць позбавлення волі).
6) за механізмом дії (заходи-сигнали (винесені слідчим постанови щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину); заходи прямої дії (наприклад, удосконалення на підприємстві бухгалтерської звітності з метою недопущення економічних злочинів).
Втім, у профілактичній діяльності необхідно виокремити конкретні заходи, що мають відверто виражене загальнопрофілактичне значення. До них слід віднести: виявлення й нейтралізацію криміногенних факторів, що сприяють вчиненню злочинів; створення на основі аналізу криміногенної обстановки умов, що об’єктивно перешкоджають вчиненню злочинів на певній території (об’єкті); внесення пропозицій щодо ослаблення, нейтралізації або усунення причин і умов злочинності у відповідні державні органи і громадські організації; ініціативне надання послуг з охорони майна всіх форм власності на основі висновку та виконання договорів у порядку, передбаченому чинним законодавством; здійснення правової пропаганди і правового виховання населення; формування суспільної думки, що об’єктивно відображає діяльність щодо профілактики злочинів; організацію і здійснення технічних і інших заходів щодо забезпечення особистої та суспільної безпеки; патрулювання силами органів правопорядку і громадськості у місцях з найбільш високим рівнем злочинності; проведення комплексних і цільових оперативно-профілактичних операцій щодо виявлення і припинення діяльності злочинних груп, затримання злочинців та інших правопорушників, поліпшення криміногенної обстановки на території, що обслуговується.
Як уже відзначалось, загальна профілактика злочинів покликана протидіяти криміналізації соціальних процесів, позитивно впливати на створення і зміцнення у суспільстві атмосфери законності, усунення загроз правам, свободам і законним інтересам громадян. Найбільшу роль у досягненні цих цілей відіграють: правове виховання населення, розробка і впровадження стандартів безпеки від злочинів, а також використання спеціальних методів профілактики окремих груп злочинів; залучення до профілактичної діяльності громадськості, у тому числі суспільних об’єднань правоохоронної спрямованості (народних і козачих дружин, загонів сприяння міліції, охоронних структур); інформування населення про засоби і способи правомірного захисту від злочинних посягань; здійснення загальної віктимологічної профілактики.
Слід мати на увазі, що чіткі розмежувальні лінії між різними видами, формами та методами профілактики злочинів провести неможливо. На практиці всі вони реалізуються у тісному взаємозв’язку між собою. Однак ключовою ідеєю загальної профілактики злочинів є вплив на детермінаційний комплекс злочинності, що й визначає її специфіку. Саме тому виявлення та аналіз детермінантів злочинності, її видів і груп злочинів с логічно та практично вихідною для профілактики злочинів. Неможливо ефективно впливати на злочинність, не знаючи її причин та умов, що детермінують вчинення злочинів. При широкому детерміністському підході злочинність з’являється не як результат усталених причинних зв’язків, а як наслідок складної багатопланової детермінації, зокрема й самодетермінації.
Концептуальний аналіз причин та умов злочинності переконує у тому, якою складною багатофакторною є природа цих явищ. Вони модифікуються специфічними особливостями різних регіонів, видозмінюються разом зі змінами у соціальному та правовому житті суспільства. Тому спроби створити універсальну модель причинового комплексу злочинності, придатну для всіх часів, є малопродуктивними.
На практиці процес виявлення причин та умов злочинності, що сприяють вчиненню злочинів, часто зводиться лише до узагальнення даних про типові криміногенні фактори. Явна вузькість такого підходу може бути змінена за рахунок дотримання ряду вимог, диференціації аналітичної роботи.
Головною методологічною вимогою при вивченні причин та умов злочинності є врахування залежності її якісних і кількісних характеристик від стану соціального середовища (насамперед у таких 1 сферах, як економіка, політика, культура, моральність).
Тому на першому етапі такого вивчення необхідно встановити (хоча б гіпотетично) коло соціальних явищ та процесів, що найбільше пов’язані зі злочинністю: зростання групової кримінальної свідомості, корупція, неефективність правоохоронної та правозастосовної діяльності, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, люмпенізація і маргіналізація певних груп населення, деформація їх духовного життя, невротизація та психопатизація представників деяких верств населення тощо.
На другому етапі слід виявити статистичні “кореляційні” зв’язки, між криміногенними факторами та тими видами злочинів, які становлять основний масив злочинності: крадіжки, заподіяння шкоди здоров’ю, грабежі, хуліганство, розбійні напади тощо.
На третьому етапі виявляються ті умови, які перебувають у певній залежності від діяльності правоохоронних органів: система охоронних заходів, організація нагляду та контролю, технічні засоби захисту об’єктів, рівень правової поінформованості населення тощо. Саме цей етап аналітичної діяльності створює реальні інформаційні передумови для розроблення та реалізації цілеспрямованих і конкретних заходів загальної профілактики злочинів.
Результатом аналізу причин і умов злочинності та її видів повинно стати вжиття заходів щодо їх усунення або обмеження дії. При цьому особливість діяльності правоохоронних органів у сфері усунення причин злочинності полягає в обмеженні їх можливостей. Що ж стосується нейтралізації умов, що сприяють вчиненню злочинів, то тут внесок цих органів може бути більш вагомим. У змістовному плані їх діяльність є реалізацією заходів-сигналів і заходів прямої дії.
Заходи-сигнали – це сукупність кримінологічної інформації, у встановленому порядку, що направляється в ті органі, від яких залежить прийняття рішень щодо усунення виявлених криміногенних факторів. Найпоширенішими видами такої інформації є постанови слідчих, а також узагальнені інформаційні документи керівників правоохоронних органів. У цих документах, що направляються у державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації, па підприємства та установи, вказуються матеріальні, організаційні, правові, виховні, технічні й інші обставини негативного характеру, що сприяли вчиненню злочинів або полегшили настання злочинного результату. Названі недоліки можуть бути наслідком порушень норм законів або інших нормативних актів, а також результатом дії організаційних, технічних та інших криміногенних факторів.
В узагальнених інформаціях необхідно також акцентувати увагу на здійсненні заходів щодо технічного зміцнення місць зосередження матеріальних цінностей, підвищення ефективності використання заходів сигналізації та зв’язку, відродження па повій основі діяльності громадських формувань правоохоронної та профілактичної спрямованості. Внесені пропозиції щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, мають бути законними, науково обгрунтованими, конкретними, економічно та соціально доцільними.
Заходи прямої дії – це весь комплекс заходів, спрямованих на виявлення й усунення (нейтралізацію) причин та умов злочинів. При цьому заходи прямої дії реалізуються правоохоронними органами як самостійно, так і у взаємодії з іншими суб’єктами профілактики злочинів.
Загально-профілактична діяльність правоохоронних органів досить різноманітна й багатопланова. Сутність цієї діяльності полягає у створенні умов, що об’єктивно перешкоджають вчиненню злочинів на певній території або об’єкті. У розпорядженні органів внутрішніх справ для цього є певні інформаційні та інші заходи, які найбільш активно реалізуються у повсякденній діяльності їх підрозділів. Так, на основі аналізу кримінальної ситуації та стану злочинності міліція реалізує загальнопрофілактичні функції на вулицях, у громадських місцях і житлових мікрорайонах. Запобігання найпоширенішим видам “вуличної” злочинності (злочинів проти життя, здоров’я і власності громадян) досягається цілим комплексом різноманітних заходів, до яких насамперед слід віднести методи: спостереження, перевірки, контролю, що реалізуються у здійсненні патрульно-постової служби. В особливо складних в оперативному відношенні районах і містах регулярно проводяться оперативно-розшукові та наглядово-профілактичні операції, а також перевірки місць концентрації громадян з антигромадською спрямованістю (кубла, ринки, зони комерційної торгівлі, готелі, гуртожитки). Дуже важливо активне застосування норм чинного законодавства щодо відповідальності за хуліганські прояви, незаконне носіння та зберігання зброї, погрозу вбивством, заподіяння шкоди здоров’ю, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Все це сприяє ефективному запобіганню більш тяжким злочинам.
Останнім часом з метою загальної профілактики злочинів усе активніше застосовуються технічні засоби: технічне зміцнення житлових приміщень, під’їздів будинків, горищ і підвалів, поліпшення освітленості вулиць тощо.
Досить актуальними завданнями загальнопрофілактичної діяльності органів внутрішніх справ є: відновлення та розвиток мережі громадських формувань з охорони громадського порядку, налагодження та зміцнення ділових зв’язків з населенням, громадським активом, виступи працівників міліції (насамперед – дільничних інспекторів) з питань боротьби зі злочинністю і забезпечення громадського порядку перед жителями та у трудових колективах.
Організація і здійснення постійної взаємодії правоохоронних органів з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, благодійними й іншими фондами, громадськими об’єднаннями, засобами масової інформації повинні бути спрямовані на активізацію і конкретизацію їх участі у профілактиці правопорушень. Необхідно також налагоджувати взаємодію з цих питань із релігійними організаціями, з органами опіки, піклування, охорони здоров’я, освіти, служб зайнятості, центрами соціального захисту дітей і підлітків, будинками нічного перебування й центрами соціальної реабілітації. Останні можуть бути ефективно використані для оперативної і профілактичної роботи з особами, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом.
Правову основу загальної профілактики злочинів становлять: Конституція України, міжнародні Конвенції та протоколи до них, що ратифіковані Україною (наприклад: Конвенція ООН “Про наркотичні засоби”, “Про психотропні речовини” тощо); закони України, що регулюють діяльність правоохоронних органів, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також участь підприємств, організацій, об’єднань громадян у сфері профілактики злочинів (наприклад: “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про прокуратуру”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про органи й служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, “Про захист суспільної моралі”, “Про попередження насильства у сім’ї”, “Про охорону дитинства”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні”, “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, “Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону” тощо); Укази Президента України (наприклад, від 11.09.2006 р. № 742 “Про Концепцію подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності”” тощо); постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (наприклад, від 20 грудня 2006 року № 1767 “Про Комплексну програму профілактики правопорушень на 2007-2009 роки” тощо); та інші нормативно-правові акти, що регламентують профілактичну діяльність органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), органів місцевого самоврядування, прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, інших правоохоронних та контролюючих органів, закладів охорони здоров’я, освіти, засобів масової інформації, громадських організацій, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, окремих громадян, які беруть участь (або можуть брати) у профілактиці злочинів.
Матеріальна, організаційна та правова база загальної профілактики злочинів значно розширилась, якби було прийнято проект Закону України “Про профілактику злочинів”, який розроблений і до цього часу не прийнятий Верховною Радою України. Цей законопроект визначає коло суспільних відносин у сфері профілактики злочинної поведінки, систему заходів загальної та індивідуальної профілактики злочинів, надає їм обов’язкового характеру і регулює порядок їх здійснення державними органами, установами та організаціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, об’єднаннями громадян, а також права та обов’язки суб’єктів, що реалізують профілактичну функцію.
Сукупність розроблених загальнопрофілактичних заходів визначена у Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767. Ця Програма спрямована на забезпечення ефективності здійснення узгоджених заходів щодо профілактики правопорушень та усунення причин, що зумовили вчинення протиправних дій. Мета Програми полягає у запобіганні виникненню умов, що сприяють вчиненню правопорушень, удосконаленні методів роботи з їх профілактики, забезпеченні захисту конституційних прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів, створенні умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення, поступового нарощування зусиль у цій справі правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та громадськості.
Основними завданнями Програми є:
O удосконалення нормативно-правової бази з питань правоохоронної діяльності та профілактики правопорушень;
O оптимізація структури органів, установ та організацій, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень;
O підвищення рівня фахової підготовки посадових і службових осіб, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень;
O розроблення нових форм і методів профілактики правопорушень та запровадження їх у практику;
O посилення контролю за дотриманням законодавства під час провадження господарської діяльності, набуття та реалізації майнових прав;
O усунення причин виникнення тіньового сектора економіки та створення умов для його ліквідації;
O забезпечення захисту прав інтелектуальної власності та збереження історико-культурних цінностей;
O запобігання вчиненню злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до їх вчинення;
O удосконалення роботи із соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
O забезпечення розвитку мережі соціальних закладів, зокрема для бездомних громадян і безпритульних дітей;
O забезпечення захисту законних інтересів неповнолітніх, зокрема захисту від жорстокого поводження, експлуатації та насильства;
O виконання інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних програм профілактики правопорушень;
O удосконалення форм і методів профілактики правопорушень та підвищення ефективності оперативно-розшукових заходів у сфері протидії організованій злочинності та корупції;
O удосконалення інформаційно-аналітичного та матеріально-технічного забезпечення профілактичної діяльності.
Додаток до Програми включає заходи профілактики правопорушень, що поділені на розділи. У цих розділах Програми значне місце приділяється заходам непрямої дії, що створюють організаційну та інформаційну базу для їхньої реалізації: виявленню й аналізу причин і умов злочинів, організації (плануванню, координації, взаємодії) процесів профілактики злочинів.
Як бачимо, сфера профілактики злочинів надзвичайно широка і вона не може залишатися полем діяльності тільки для правоохоронних органів. У ній мають брати участь усі державні органи, громадські формування і громадяни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)