Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Нематеріальні активи
Вибір засобу визначення необхідних для розрахунку показників являє собою теоретичну проблему, щодо рішення якої на цей час дослідники не дійшли повної згоди. Ми не поділяємо думки, що вартість нематеріальних об’єктів “не можна визначити традиційними показниками, які використовують для оцінювання матеріальних складових” або, що “Кожна методика розробляється під конкретного замовника” [174J. У всіх випадках корисність буде вимірюватись такими традиційними
Показниками як прибуток, витрати, грошові потоки, ціна. Нематеріальні об’єкти не мають таких фізичних характеристик, як маса або довжина, але це не заважає їх оцінювати за подібними підходами (витратним, доходним, порівняльним) та метолами, які у якійсь мірі подібні до метолів оцінки матеріальних активів. Інша справа, що методи, за якими будуть визначені ці показники, будуть мати особливості, які дозволяють врахувати визначні відмінності об’єктів оцінки та способу їх використання за призначенням, то цілком справедливо за цим самим джерелом окремо виділені методики визначення вартості програмного забезпечення, товарного знаку, таке інше. Ми також розглядали особливості методики вартісної оцінки залежно від цілей (приватизації, виділення частки акціонерів тощо), але це не те саме, що визначати ціну “під конкретного замовника”, інакше об’єктивної оцінки годі чекати.
Відсутність єдиної термінології у нормативних актах та занадто високі темпи внесення до них змін спричиняють до неузгодженості у теоретичних розробках. Так за наведеною нижче таблицею 6.1. [105, с. 217, табл. 8.1], автори розглядають “Пріоритети застосування підходів до оцінки нематеріальних активів і ОІВ”, посилаючись на видання “Valuation of Intellectual Property and Intangible Assets” 1994 року [197] згідно якому НА та об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) виділені окремо:
На цей час такого поділення не існує ні в МСО, ні у Національних стандартах України з оцінки та обліку. Для обліку об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) е складовою частиною нематеріальних активів (НА). Слід додати, що до нематеріальних активів тут віднесено “кваліфіковану робочу силу”, що не відповідає ні економічної сутності даної категорії, ні національному законодавству з обліку та оцінки нематеріальних активів, ні їх змісту згідно Міжнародним стандартам оцінки (МСО). Неясно також, що мається на увазі під терміном “Інформаційне програмне забезпечення менеджменту”, і чому автори [197] не визнають це програмним продуктом, який за цим підходом розглядається окремо.
Таблиця 6.1
Пріоритети застосування підходів до оцінки НА і ОІВ [197]
Види нематеріальних активів і ОІВ | Застосовується у першу чергу | Застосовується у другу чергу | Застосовується рідко |
Патенти і технології | Доходний | Ринковий | Витратний |
Товарні знаки | Доходний | Ринковий | Витратний |
Об’єкти авторського права | Доходний | Ринковий | Витратний |
Кваліфікована робоча сила | Витратний | Доходний | Ринковий |
Інформаційне програмне забезпечення менеджменту | Витратний | Ринковий | Доходний |
Програмні продукти | Доходний | Ринковий | Витратний |
Дистриб’юторські мережі | Витратний | Доходний | Ринковий |
Базові депозити | Доходний | Ринковий | Витратний |
Права за франчайзингом | Доходний | Ринковий | Витратний |
Корпоративна практика і процедури | Витратний | Доходний | Ринковий |
Нематеріальні активи
Оскільки далі по тексту розглядаються нормативні документи та наукові праці де використовується термінологія, за якою “Нематеріальні активи“(НА) означають також і “нематеріальні об’єкти оцінки” (НО), відносно них ми будемо користуватися відповідними позначками (НА). Але нагадуємо, що актив визнається за обліком, підхід до оцінки нематеріальних активів регламентується П(С)БО 8. Незалежна оцінка нематеріальних об’єктів оцінки не має жорсткої регламентації і залежить від властивостей, які забезпечують результат або вимагають витрат для отримання результату. Первинна оцінка надається саме нематеріальним об’єктам оцінки (НО), щоб можна було визнати їх активом, і краще це виконувати за тими ж групами, що вказані в П(С) БО 8 для нематеріальних активів. Це дозволить зблизити не тільки термінологію, але й склад облікових та оціночних груп. Хоча не слід забувати, що навіть не визнаний активом нематеріальний об’єкт можна оцінити та продати. З такої позиції наведені у таблиці 6.1 дані потребують уточнень. Згідно П(С)БО 8 [18] виділяються інші групи нематеріальних активів, наведені в таблиці 6.2. Ми вважаємо доцільним застосовувати дане групування не тільки до НА, але й до нематеріальних об’єктів оцінки взагалі.
Крім того, надана статистика щодо частоти застосування тих чи інших підходів не гарантує, що цей вибір було зроблено вірно. Те, що нематеріальні активи включені в ту чи іншу групу згідно Стандартам бухгалтерського обліку, обумовлено тим, що вказані об’єкти “однотипні по призначенню та умовам використання”, але це не означає, що до всіх об’єктів вказаної групи потрібно застосовувати один і той самий підхід з оцінки вартості. Якщо, наприклад, оригінальне технічне рішення, запатентоване відповідним чином, може принести великий прибуток, не можна його оцінювати витратним методом, якщо ці витрати незначні. У цьому разі вибір між витратним або результатним методом можливий лише тоді, коли результат не має чіткого алгоритму визначення (наприклад, експертна оцінка на основі стохастичних даних) та надає результат, близький до вартості, визначеної іншим методом.
Згідно вимогам П(С)БО, така результатна оцінка може видатись недостатньо обгрунтованою для визнання даного об’єкту оцінки нематеріальним активом, тоді як витратний метод таке обгрунтування надає, оскільки оперує детермінованими даними.
Пропонований порядок вибору підходу до оцінки НО передбачає у окремих випадках об’єднання груп НО за спільними ознаками, як от права використання природних ресурсів та майна, тоді як група “інші НО” (права на діяльність, привілеї та інше) диференціюється залежно від умов надання (за оплату або у вигляді пільг). Стосовно промислової власності пропонується диференціація в залежності не від складу групи, а від умов застосування можливих підходів. Оцінювач може прийняти інше рішення, якщо об’єкт або умови його використання унікальні, але для типової ситуації такий порядок полегшує вибір підходу до оцінки.
Вибір необхідних для розрахунку показників, аналогів, відмінностей у складі, структурі, обсязі, характеру, якості необхідної інформації, залежить від характеристик об’єкту оцінки, напрямків та умов його використання. Так, наприклад, результат використання прав на торгові знаки, програми, публікації хоч і може вимірюватись єдиним показником очікуваного прибутку, потребує врахування дуже відмінних умов отримання вказаних прав та їх реалізації. Практично неможливо визначити витрати на створення гудвілу, строк його створення майже не піддається прогнозуванню, він практично не має аналогів, бо тому й виникає, що відрізняє дану фірму серед інших. Таким чином, для цього об’єкту залишається один підхід – результатний, та один засіб визначення очікуваного результату, як необхідного для розрахунку показника – надлишкового прибутку або надлишкового грошового потоку.
Таблиця 62
Вибір підходів до оцінки нематеріальних об’єктів (за групами НА П(С)БО 8)
Групи НО (згідно П(С)БО 8) | Умови застосування | Результатний | Витратний | Порівняльний |
Право використання природних ресурсів | За наявністю алгоритму розрахунку | + | ||
Право користування майном (крім права власності) | За наявністю близьких аналогів | + | ||
(з урахуванням відмін) | ||||
Права на комерційні позначення | Без умов | + | ||
Право на об’єкти промислової власності (ноу-хау, сорти рослин, корисні моделі, промислові зразки таке інше) | Результат неспівставно більше витрат | + | + | |
(за наявністю аналога при відсутності алгоритму розрахунку результату) | ||||
Алгоритм розрахунку результату заснований на неповних даних | + | + | ||
(при відсутності аналога) | (при наявності аналога) | |||
Результати розрахунку за всіма підходами близькі | + | |||
За підходом, який найбільш повно забезпечений інформацією | ||||
Об’єкт власного виробництва або є фактична ціна придбання | + | + | ||
(при зміні умов використання за переоцінкою по достовірному результату) | (за первісною вартістю до переоцінки) | |||
Авторські та суміжні права (право на твори та їх виконання, програмне забезпечення, бази даних таке інше). | Вибір за умов наявності або відсутності аналога | + | + | |
(за відсутністю аналога) | (за наявністю аналога по рівню якості продукту) | |||
Незавершені капітальні інвестиції в НА | Без умов | + | ||
Інші НО (право на діяльність, привілеї, таке інше). | Платні права | + | ||
Безкоштовні привілеї | + |
Вибір конкретних методів вартісної оцінки нематеріальних об’єктів та їх модифікація, з врахуванням усієї різноманітності характеристик об’єктів оцінки, залежать, головним чином, від способу їх використання при результатному підході, способу отримання, створення та врахування й розподілення витрат за витратним підходом та якості й повноти інформації ринкового характеру щодо загальних тенденцій та конкретних умов складених угод відносно існуючих аналогів.
На вторинному ринку переважно переоцінюються нематеріальні активи, як майно, що було в експлуатації і у зв’язку з цим вже підлягало оцінці. У якості особливостей оцінки НА звичайно виділяють залежність величини вартості від обсягу переданих прав (право власності, виключні права, права використання, розпорядження та інші), можливість несанкціонованого використання захищених правом власності і незахищених об’єктів (клієнтура, досвід, імідж тощо), можливість відчуження, необхідність підготовки до оцінки [105]. Але ці ж самі фактори потребують урахування й при оцінюванні матеріальних об’єктів, які теж можуть продаватися або орендуватися, навіть приміщення іноді захоплюються не санкціоновано, не кажучи вже про рухомість, і відчужується майно за рішенням суду або інакшим шляхом, і підготовка до оцінювання теж потребує огляду та експертизи прав власності. Втім, особливості все ж існують:
Для НО (НА) цілком визначена різниця між передачею прав власності та окремих прав користування. Що ж стосується матеріальних об’єктів оцінки, то, наприклад, право їх оренди може трактуватися як нематеріальний актив – “майнові права” [З, 5, 18, 19, 115]. Таким чином, виходить, що матеріальні об’єкти можна лише продати, а передати права частково – ні, оскільки права – це вже нематеріальний актив, то й передаються вже не матеріальні об’єкти, а майнові права. Це питання дискусійне, але проблема існує й потребує вирішення у правовому полі. НО (НА) набагато доступніші для несанкціонованого використання, й інколи власник навіть не має про це інформації. За стереотипом суспільного мислення, що склався за роки переважно державної власності щодо нематеріальних об’єктів, їх несанкціоноване використання не сприймається як порушення права власності.
Вказані особливості потребують врахування, але не стільки за методами оцінки, скільки за організаційно-правовим регулюванням цих питань. Наведені в таблиці 6.2 групування НО визначають не тільки вибір підходу, але великою мірою також метод оцінки. Як вже вказувалось, до оцінки кожного нематеріального об’єкту (як і до переоцінки НА) потрібно підходити індивідуально, з врахуванням можливості формалізації його вихідних характеристик, тим не менш, існують загальні принципи, яких потрібно при цьому додержуватись. Це принципи:
– співставності використаних показників та результатів оцінки;
– відбору найбільш вагомих факторів та узагальнення результату;
– комплексного та врівноваженого врахування впливу витрат, кон’юнктури ринку, індивідуальних переваг для конкретного покупця за будь-яким методом та підходом;
– обгрунтованості результату оцінки за обраним методом, достатньої для визнання об’єкта активом;
– адекватності методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості об’єкту залежно від мети оцінювання [137].
Результатний підхід найбільш відповідає особливостям оцінки нематеріальних об’єктів, що ж до матеріальних об’єктів, то застосування даного підходу поширене відносно їх переоцінки та встановлення майнових прав на їх використання. Це пояснюється, у першу чергу, перевагами, які надає вказаний підхід відносно саме нематеріальних об’єктів. Переваги виникають через особливості прояву властивостей нематеріальних об’єктів та відмінних ознак, характерних для процесу їх створення. Навіть у тих випадках, коли розмір витрат на створення нематеріальних об’єктів визначається точно й однозначно, а розмір очікуваного прибутку від його продажу або використання лише приблизно (наприклад, за експертною оцінкою), результатний підхід може виявитися більш об’єктивним. Так, витрати на створення інтелектуальної власності, найчастіше є неспівставно меншими за результат їх використання. За таких умов результатний підхід забезпечує визначення фактичної ринкової вартості продукту з більшою об’єктивністю.
Такою ж мірою це відноситься до майнових прав, оскільки вони майже не потребують витрат на створення (витрати фактично виникають у ході створення матеріального майна, на яке передаються права), а покупця цікавить саме кінцевий результат використання цих прав, тобто прибуток. Перевагою даного підходу можна вважати його універсальність щодо таких різних об’єктів, як майнові права та інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність все ж таки потребує витрат на створення: в неї є автор, на неї можуть виникати суміжні права (наприклад, визначного виконавця відомого твору в оригінальному стилі), її реалізація пов’язана з витратами на впровадження та підвищеним ризиком втрати коштів. Майнові права не мають вказаних особливостей, і результат їх використання не може перевищити результатів експлуатації матеріального об’єкта, відносно котрого ці права виникли. Тим не менш, результатний підхід дозволяє з достатньою точністю визначати вартість вказаних об’єктів. Витратний підхід не можна застосовувати відносно майнових прав безпосередньо, лише через витратну оцінку матеріального об’єкту, майнові права на який оцінюються. Порівняльний підхід часто не може бути застосований до інтелектуальної власності за відсутністю аналога.
Слід відзначити, що корисність нематеріальних активів, як правило, не встановлюється за минулим (базовим) періодом, а розраховується на основі імовірнісної оцінки, експертним шляхом або шляхом співставлення з найближчим аналогом. З цієї точки зору, не завжди можна використовувати відносно НО (НА) методи результатного підходу, які застосовувалися до оцінки матеріальних об’єктів. Саме тому, є необхідність розглянути оцінювання НО (НА) не за підходами, сутність яких не змінюється при переході від матеріальних до нематеріальних об’єктів, а відносно конкретних об’єктів нематеріальних активів, таких як програмне забезпечення, майнові права, торгові марки тощо.
Іноді вплив таких видів НО (НА) як гудвіл, можна встановити лише шляхом співставлення результатів діяльності об’єкта оцінки з підприємством, яке не має вказаних переваг. Точність такого співставлення дуже низька, оскільки практично неможливо розділити вплив створеного за попередні роки гудвілу, сучасного рівня менеджменту або рівня забезпечення обіговими коштами та ще кількох десятків факторів. Перевага в прибутку в порівнянні з аналогом, який не використовує оцінюваного нематеріального активу, залежить від різниці у розташуванні, наявності необхідних природних ресурсів, різниці у зовнішній інфраструктурі та інших факторів, врахувати які усі та повністю немає можливості. Саме тому бухгалтерський облік визнає гудвіл лише за фактом продажу: гудвіл – перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання (П(С)БО 19).
Звичайно виділяють такі методи доходного підходу:
– дисконтування грошових потоків (метод непрямої капіталізації);
– капіталізації грошового потоку (метод прямої капіталізації);
– переваг (або переваг в ціні);
– врахування продажної ціни на продукцію;
– врахування обсягів реалізації;
– одночасного врахування продажної ціни та обсягів реалізації продукції;
– надлишкових прибутків;
– надлишкових грошових потоків;
– звільнення від роялті;
– виграшу в собівартості [174].
За іншими джерелами розглядають ще й методи, які переважно стосуються інтелектуальної власності (за виключенням експрес-оцінки, яка може виконуватись також стосовно до майнових прав):
– реальних ліцензійних платежів;
– виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата;
– експрес-оцінки [105].
Вказана класифікація потребує додаткового аналізу. Розповсюдженим підходом до групування результатних методів оцінки є виділення методу дисконтування грошових потоків та прямої капіталізації [69, 174 та інші]. Дані методи забезпечують приведення результатів оцінки у відповідність із змінами вартості у часі, але сам результат ще потрібно визначити за фактом, за розрахунком або прогнозом, залежно від особливостей нематеріального об’єкту та умов оцінки. Вказані коригування грошових потоків або прибутку за впливом часу можуть бути використані за будь-яких методів визначення базової величини результату. За іншими джерелами це трактується як використання математичного апарату в межах того чи іншого методу, яке передбачає виконання такої послідовності операцій:
– “виділення грошового потоку або прибутку, що створюється за рахунок використання нематеріальних активів на момент оцінки;
– прогнозування змін результату за строк очікуваного використання з урахуванням запланованих заходів з посилення дії нематеріальних активів;
– визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;
– розрахунок вартості об’єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків або капіталізації за алгоритмами, які розглянуті раніше відносно оцінки об’єктів нерухомості” [105].
Застосування методів оцінки вартості НО (НА) результатним методом (за результатним підходом) у будь-якому разі потребує визначення цього результату. Шляхи визначення результату різняться залежно від наявності потрібної інформації. Так для НО (НА), які вже знаходяться в експлуатації це може бути:
– фактично отриманий у базовому періоді прибуток або грошовий потік від використання НО (НА), який можливо розрахувати або визначити окремо прямим розрахунком;
– фактично отриманий у базовому періоді прибуток або грошовий потік від використання НО (НА), який потрібно визначити шляхом виділення із загальних результатів експлуатації об’єкту, оскільки прямий розрахунок неможливий.
До таких НО (НА) найчастіше застосовуються методи дисконтування або капіталізації, при чому це може виконуватись незалежно від виду НО (НА), тобто як відносно інтелектуальної власності або гудвілу, так і майнових прав. Треба додати, що саме у цих випадках потрібно враховувати заплановані на залишковий період корисного використання заходи, які можуть значно вплинути на розмір очікуваного результату, наприклад, розширення виробництва товарів із застосуванням даного НО (НА).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)