Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – Розділ 6. ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
6.1. Поняття та види джерел міжнародного права
Порівняно з внутрішнім правом у міжнародному спостерігається відсутність класичної законодавчої, судової та виконавчої влади. Тут немає єдиного органу, який уповноважений створювати правові норми, котрі були б обов’язкові для всіх суб’єктів міжнародного права, а також відповідної системи судів, наділених юрисдикційними повноваженнями щодо вказаних суб’єктів без чітко вираженої на те їхньої згоди. А тому виникають питання: де необхідно шукати правові норми і як можна стверджувати, що відповідна пропозиція може бути визнана як міжнародно-правова норма? Зазначена проблема ще більше ускладнюється специфічною природою міжнародних відносин та існуючою колізією суверенітету держав. Однак міжнародне право є реальним фактом, із якого можна вивести і проаналізувати його норми.
Норми міжнародного права існують у певній формі, вони зафіксовані у вигляді відповідного правового “джерела”.
Термін “джерела права” в юридичній літературі вживають у багатьох значеннях: як певна сукупність об’єктивно існуючих умов (обставин), що породжують право; як правові форми, в котрих закріплюються правила поведінки; як літературні джерела, що містять необхідні відомості про право та ін.
Потрібно зазначити, що офіційний характер джерела міжнародного права можуть набувати, здебільшого, у двох випадках: 1)через правотворчість, коли суб’єкти міжнародного права схвалюють договори, котрі вміщують норми права або рекомендації міжурядових організацій “opinio juris”; 2) через санкціонування, коли суб’єкти міжнародного права схвалюють звичаєві норми, надають їм юридичної сили.
Загальновизнано, що найбільш авторитетно джерела міжнародного права окреслено у ст. 38 (1) Статуту Міжнародного суду ООН, якими суд керується при вирішенні спорів, що передаються йому для розгляду.
До таких джерел відносять:
1) міжнародні конвенції – як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно Визнані державами, які є сторонами спору;
2) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;
3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
4) із застереженнями, вказаними у ст. 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.
Хоча таке формулювання є технічно обмеженим стосовно джерел, до яких повинен звертатися Міжнародний суд ООН, однак при цьому ніхто серйозно не піддає сумніву той факт, що цей перелік перераховує джерела сучасного міжнародного права на універсальному рівні. Такий стан випливає з того, що функцією Міжнародного суду є розгляд переданих йому спорів “згідно з міжнародним правом”, а всі держави – члени ООН є “ipso facto” сторонами Статуту Міжнародного суду відповідно до ст. 93 Статуту ООН.
Враховуючи динаміку розвитку міжнародного права, у міжнародно-правовій практиці нерідко виникає питання й про інші джерела: резолюції міжнародних організацій та конференцій; рішення міжнародних судових установ; норми “м’якого” права, односторонні акти та інші акти.
Джерела міжнародного права можуть бути матеріальними та нематеріальними. Матеріальне джерело – це, як правило, правовий акт міжнародного характеру, котрий направлений на врегулювання відносин між суб’єктами міжнародного права. Такі акти створюють держави або за допомогою міжнародних організацій. До них відносять декларації, конвенції, протоколи та ін. Нематеріальним джерелом міжнародного права може бути звичай.
Джерела міжнародного права можуть бути кодифікованими та некодифікованими, вони можуть регулювати окремі інститути міжнародного права або не бути предметно обмеженими.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)