Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 1.5. Співвідношення міжнародного і національного права
Нині наукою вироблено дві основні теорії щодо співвідношення міжнародного і національного права: моністична та дуалістична.
Моністична теорія стверджує, що міжнародне і національне право-це два елементи однієї цілісної системи. У рамках монізму залежно від місця норм в ієрархії прийнято виділяти дві течії: монізм з приматом національного права і монізм з приматом міжнародного права.
Виникнення моністичної теорії з приматом національного права, як правило, пов’язують з іменем Г. Гегеля. Який у своїх працях стверджував, що міжнародне право є зовнішнім державним правом, яке підпорядковується державі і не може нею керувати. Прихильники цієї течії А. Цорн, І. Мозер Ф. Ларсон, А. Шміт розглядали міжнародне право, як зовнішнє стосовно держави, а суверенітет – як найвищу міжнародно-правову цінність.
Сьогодні така концепція практично немає прихильників, проте її досить активно використовували тоталітарні держави для обгрунтування вищості своїх правових систем, що загалом призвело до узаконення в таких державах масових порушень прав людини.
Моністична теорія з приматом міжнародного права найкраще обгрунтована в працях представників віденської школи. Одним із найбільш відомих представників цієї течії є Г. Кельзен, який стверджував, що всі існуючі норми права утворюють єдину систему. При цьому міжнародне право є вищим стосовно кожної з національних правових систем і, за суттю, єдиним чинником, який обмежує діяльність держав. Інший представник Г. Лаутерпах з цього приводу зазначав, що міжнародне право є необхідним для існування держав і їх національних правових систем. Іноді в рамках цієї течії виділяють поміркований монізм з приматом міжнародного права, який підтримував А. Фердрос. На його думку, для національного суду домінує принцип, згідно з яким національне право має перевагу над міжнародним, у той час як для міжнародного суду – навпаки. Проте перевага національного права над міжнародним має тимчасовий, епізодичний характер, оскільки держава, яка уклала міжнародний договір, зобов’язана привести відповідно до договору норми національного законодавства, що в підсумку спричиняє підпорядкованість національного права міжнародному.
Сьогодні така концепція має досить малу кількість прихильників. Основним її недоліком є те, що тепер держави на практиці нерідко прагнуть довести перевагу національного права. Крім того, порівняння норм міжнародного та національного права дозволяє знайти як в першій, так і в другій системі права норми, які між собою не пов’язані і жодним чином не взаємодіють.
Дуалістична теорія стверджує, що існують дві правові системи, котрі розвиваються паралельно. Загальні положення такої теорії були викладеш Г. Тріпелем у праці “Право міжнародне і внутрішньодержавне”, опублікованій у 1899 р. Серед інших прихильників цієї теорії варто назвати Д. Анцілотті її також підтримували більшість представників радянської школи, зокрема, Г. Тункін, А. Гавердовський, Д. Левін, І. Лукашук та багато інших. Вони стверджували, що міжнародне право і внутрішньодержавне право покликані регулювати різні групи суспільних відносин: міжнародне право – міжнародні, а національне право – відносини між фізичними та юридичними особами. При цьому у другому випадку всі суб’єкти перебувають під юрисдикцією держави. Взаємна відособленість міжнародних і внутрішньодержавних відносин передбачає взаємну відособленість відповідних правових систем. Однак така відособленість не має абсолютного характеру. Іноді вказані системи взаємодіють: норми міжнародного права вчиняють певний вплив на національну правотворчу та правозастосовну діяльність. Можливим є і зворотній вплив. Попри те, кожна з указаних систем володіє верховенством у своїй сфері.
Дуалістична теорія ближча до існуючої реальності, хоча і вона має ряд спірних моментів. Одним з таких є теза про те, що норми двох правових систем не можуть вступати в конфлікт між собою, або про те, що такі системи є абсолютно незалежними. Але нині починає домінувати думка, що міжнародне право є чужим для національного, однак його норми в окремих випадках можуть застосовувати в національних правових системах. Проте в такому разі вони діють лише з дозволу норм національного права.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)