Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – Правонаступництво щодо державної власності, державних боргів та державних архівів
Коло суб’єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв’язку із чим виникає питання правонаступництва.
Під правонаступництвом в міжнародному праві прийнято розуміти перехід прав і обов’язків від одного суб’єкта міжнародного права до іншого внаслідок виникнення чи припинення існування першого або зміни суверенітету над територією. Найчастіше правонаступництво виникає у випадку припинення держав, тому ми зосередимо свою увагу саме на правонаступництві держав. Хоча в історії відомі випадки правонаступництва міжнародних організацій та інших суб’єктів міжнародного права. Так, ООН є правонаступницею Ліги Націй.
Як зазначено вище, правонаступництво найчастіше виникає у випадках припинення існування держави, її поділу, виділення з неї іншої держави, передачі частини території іншій державі, об’єднання держав. Деякі вчені сюди також відносять і випадок, коли в державі відбувається соціальна революція, а також у разі капітуляції останньої.
У правовідносинах правонаступництва прийнято вирізняти два основних суб’єкти: державу-попередницю (унаслідок припинення, відокремлення чи поділу якої її права й обов’язки переходять до іншого суб’єкта) і державу правонаступницю (яка набуває вищеназвані права й обов’язки).
Що ж до об’єктів правонаступництва, то, як правило, вирізняють: правонаступництво щодо міжнародних договорів; правонаступництво щодо державної власності; Правонаступництво щодо боргів, правонаступництво щодо державних архівів та ряд інших.
Протягом існування цього інституту міжнародного права вчені виробили декілька концепцій правонаступництва, зокрема:
1. Універсального (повного) правонаступництва – згідно з якою державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов’язки, які пов’язані з ними елементами.
2. Часткового правонаступництва – згідно з якою держава-попередниця зберігає всі права й обов’язки, які не пов’язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов’язання переходять до держави-правонаступниці.
3. “Tabula rasa” (“чистої дошки” або “чистого листа”) – згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов’язання держави-попередниці, оскільки перехід прав і обов’язків не відбувався.
Крім того, існують й інші підходи, зокрема “континуїтету”, при якому одна держава вважається продовжувачем іншої. При цьому питання правонаступництва взагалі може не виникати. Так, наприклад, Росія набула прав і обов’язків СРСР в ООН саме як держава – продовжувачка Радянського Союзу.
Тепер питання правонаступництва регулюються звичаєвим правом. Хоча й було розроблено два договори в цій сфері, а саме: Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 p., Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів від 8квітня 1983 p., однак жоден з наведених документів не вступив удію, оскільки не набрав достатньої кількості ратифікацій.
Правонаступництво щодо міжнародних договорів.
Як зазначено вище, основним документом, що регулює це питання, є Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Відповідно до цієї конвенції, договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи така угода міститься в одному документі, у двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Отже, названа конвенція поширюється на всі договори, що укладаються державами між собою, як і договори держав з іншими суб’єктами міжнародного права. При цьому такі договори мають бути укладені виключно в письмовій формі.
Є особливості правонаступництва щодо договорів залежно від того, багатостороннім чи двостороннім він є. Щодо багатосторонніх, то тут можливі такі випадки:
1. Новостворена незалежна держава не зобов’язана зберігати в силі який-небудь договір або ставати його учасницею через виключно той факт, що в момент правонаступництва держав цей договір діяв щодо території, що є об’єктом правонаступництва держав. Тут можливі два випадки. Якщо держава була утворена шляхом від’єднання колонії від метрополії, то, як правило, в таких випадках застосовують принцип “tabula rasa”. Таким шляхом пішли прибалтійські держави при виході з СРСР, оскільки, на їхню думку, вони були незаконно анексовані Радянським Союзом, а отже, фактично колоніями. Зовсім по-іншому вчинила Україна, котра заявила, що вважає себе правонаступницею УРСР, а, відповідно, всі договори, які діяли на території цієї республіки, продовжують діяти й надалі.
2. У випадку об’єднання двох держав усі договори, які діяли на території кожної з держав, продовжують діяти, якщо тільки це не суперечить предмету та цілям договору або сторони не домовилися про інше.
3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої – для цієї території договори держави-попередниці перестають діяти і починають діяти договори держави-правонаступниці. Проте з цього принципу можливі винятки. Так, зокрема, норми міжнародного права дозволяють укласти спеціальну угоду, яка передбачатиме інше вирішення такого питання. Прикладом того є Гонконг, на території якого продовжують діяти договори, укладені до входження його території у КНР.
Можливими є й інші випадки.
Проте існує правило, що договори, які стосуються території та кордонів, у кожному з вищезазначених випадків продовжують діяти.
Стосовно двосторонніх договорів, то, за загальним правилом, сторони таких договорів мають визначитися, чи вони продовжать діяти, і зробити про це відповідну заяву.
Правонаступництво щодо державної власності, державних боргів та державних архівів.
Це питання регулюється Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Вона дає визначення державної власності, державних боргів та державних архівів.
Державна власність держави-попередниці означає майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав, відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, належали цій державі.
Державні архіви держави-попередниці означають сукупність документів будь-якої давності та роду, вироблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці згідно з її внутрішнім законодавством і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви для різних цілей.
Державний борг означає будь-яке фінансове зобов’язання держави-попередниці відносно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб’єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.
За загальним правилом, правонаступництво держав, державної власності, державних архівів і державних боргів відбувається на підставі угоди між державою-попередницею і державою-правонаступницею, а коли перша припинила існування – між державами-правонаступницями. Якщо ж такої угоди не було укладено, то застосовують такі правила:
1. При створенні нової держави все рухоме і нерухоме державне майно, що знаходиться на території держави-правонаступниці, переходить у її власність. Що ж до архівів, то всі вони необхідні для нормального функціонування певної держави, а також ті, що стосуються її території, переходять до держави-правонаступниці. При цьому зазвичай передбачається вільний доступ до архівів усіх заінтересованих держав. Борги держави-попередниці, як правило, не переходять до держави-правонаступниці, крім випадків, коли вони є боргами місцевих адміністрацій чи виникли внаслідок діяльності конкретної території. Як приклад можна вважати ситуацію із розподілом боргів після виходу Ірландії з Об’єднаного королівства.
2. У випадку об’єднання двох держав уся державна власність, державні архіви і державні борги кожної із держав-попередниць переходять до держави-правонаступниці.
3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої усе нерухоме майно, яке знаходиться на цій території, а також пов’язане з нею рухоме майно переходить до держави-правонаступниці. Всі архіви, необхідні для нормального функціонування конкретної території, а також ті, що стосуються цієї території, переходять до держави-правонаступниці. Борги держави-попередниці розподіляються в справедливих частинах між державою-попередницею і державою-правонаступницею.
Крім правонаступництва держав щодо договорів, державної власності, державних архівів і державних боргів, можливим е правонаступництво стосовно інших об’єктів – насамперед кордонів і громадянства. У міжнародному праві утвердився принцип, згідно з яким при правонаступництві продовжують діяти договори, пов’язані із правами на територію, тобто зміна суверенітету над певною територією не викликає розірвання договорів щодо оренди території чи визначення лінії державних кодонів. Стосовно правонаступництва щодо громадянства, то ці питання розкриті у розділі 8 “Населення і міжнародне право”.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)