Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 8.4. Правовий статус осіб без громадянства
Особами без громадянства (апатридами) вважаються особи, які не володіють громадянством жодної держави. Нормативне визначення цього терміна містить ст. 1 Конвенції про статус апатридів 1954 р., відповідно до якої апатридом є особа, яка не розглядається як громадянин будь-якої держави в силу її законів. Такі особи не мають постійного правового зв’язку із жодною державою, а тому не користуються правом дипломатичного захисту.
Особи стають апатридами, як правило, з таких причин: при позбавленні громадянства; при одруженні жінки з іноземцем, коли відповідно до чинного законодавства держави її громадянства вона автоматично втрачає громадянство, а законодавство держави чоловіка не надає жінці громадянства чоловіка; при втраті громадянства, якщо особа добровільно вийшла чи втратила громадянство своєї державі, а іншого не набула; при виході із громадянства з метою отримання іншого; при народженні від батьків, які є апатридами; в певних випадках унаслідок територіальних змін та в інших випадках. Причому більшість випадків безгромадянства виникає внаслідок колізії законодавств окремих держав.
Розрізняють два види осіб без громадянства: абсолютні апатриди відносні апатриди. Першими є особи, які отримали статус апатрида з народження, другі – стали апатридами через втрату громадянства.
Як і правовий статус іноземця, статус особи без громадянства в основному визначається законодавством тієї держави, на території якої вона перебуває, однак з урахуванням вимог, встановлених нормами міжнародного права. До останніх варто віднести положення, що містяться у Конвенції про статус апатридів 1964 р. та Конвенції про скорочення випадків безгромадянства 1961 р. Крім того, правовий статус осіб без громадянства регулюється більшістю універсальних договорів у сфері прав людини. У рамках цього Конвенція 1954 р. передбачає, що особі, яка народилася на території будь-якої держави, повинно бути надане громадянство цієї держави, якщо без такого вона стала б апатридом. Ця Конвенція забороняє примусово позбавляти громадянства, якщо це призведе до того, що особа стане апатридом.
Правовий статус особи без громадянства досить часто прирівнюють до статусу іноземця. Однак він не є ідентичний. На відміну від іноземця, який одночасно перебуває під юрисдикцією двох держав – держави громадянства і держави місцеперебування, особа без громадянства завжди знаходиться виключно під владою останньої держави. Саме тому Конвенція 1961 р. встановлює, що апатридам потрібно надавати такий самий статус, яким користуються іноземці, якщо більш високі гарантії не передбачені зазначеною Конвенцією. Своєю чергою, Конвенція 1954 р. передбачає, що особистий статус апатрида визначається законами держави його доміцилія або, якщо така відсутня, – законами держави Його проживання. Апатриди зобов’язані підпорядковуватися законодавству держави місцеперебування. Проте у деяких сферах, як-от право на судовий захист, свободи віросповідання, початкової освіти, науки, їх статус у державі постійного місця проживання ідентичний статусу громадянина. Те саме стосується оплати праці та соціального забезпечення, яке виникає в такому разі, а також права на компенсацію у разі нещасного випадку на виробництві. Крім того, заборонено обкладати апатридів додатковими податками та зборами.
Передбачається, що держава місцеперебування апатрида зобов’язана видавати йому документи, що засвідчують особу, якщо вона не має таких. Також особа без громадянства, яка законно перебуває на території держав, не може бути вислана із неї інакше, як з міркувань державної безпеки чи громадського порядку, та не інакше, як на основі рішення суду.
Держави повинні створити умови для асиміляції і натуралізації апатридів, до них повинен застосовуватися спрощений порядок набуття громадянства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)