Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 12.1. Поняття і система права зовнішніх зносин
12.1. Поняття і система права зовнішніх зносин
У міжнародному праві з найдавніших часів існує відносно стабільна і самостійна за предметом регулювання система норм та принципів, покликаних регулювати діяльність держав у сфері зовнішніх зносин. Будучи однорідними за предметом регулювання та виділяючись специфічними ознаками, вказані норми утворюють окрему галузь міжнародного права. Хоча – необхідно зауважити, що з цього приводу немає єдиного підходу серед вітчизняних та зарубіжних учених-міжнародників. Деякі автори вказаній групі норм дають назву “дипломатичне і консульське право”, “право дипломатичного протоколу”, “право внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин” та ін. Зокрема, тепер уже рідко вживається назва “посольське право”.
Але жодна з цих назв вказаної галузі на сьогодні не виражає реального стану діяльності всіх органів у сфері зовнішніх зносин, а також її правового забезпечення. Така обставина зумовлена тим, що сфера зовнішніх зносин не обмежується лише діяльністю дипломатичних і консульських представництв держав, вона є значно ширшою й охоплює як діяльність системи внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин (парламент, глава держави, уряди та їх глави, міністерства закордонних справ), так і зарубіжних органів, що виконують ці функції у вигляді місій “ad hoc”, або на постійній основі.
Застосування терміна “право зовнішніх зносин” є передусім заслугою наукової доктрини, а не реальної галузі права, що дозволяє більш ефективно використовувати цю правову конструкцію для кращого засвоєння викладеного матеріалу і проведення певної відмінності між різновидами зазначених груп правових норм.
За минуле півстоліття сфера дії традиційного дипломатичного та консульського права суттєво розширилася через появу великої кількості держав (збільшилася утричі), а також із загальним визнанням нових суб’єктів міжнародного права, існування яких ще на початку XX ст. категорично заперечувалося.
Незмінним упродовж усіх років залишалася назва органів, за допомогою яких здійснюється вся ця діяльність, – органи зовнішніх зносин.
Виходячи із вищевикладеного, необхідно погодитися із визначенням, яке запропонував наш вітчизняний учений професор К. Сандровський про те, що право зовнішніх зносин – це галузь сучасного міжнародного права, яка складається із системи юридичних норм, які виражають узгодження волі суб’єктів міжнародного права стосовно прав та обов’язків їх офіційних органів у міжнародних відносинах, що регулюють їх статус та діяльність при здійсненні зовнішніх зносин згідно з основними принципами сучасного міжнародного права66.
Структурними підгалузями цієї системи є: а) дипломатичне право; б) право спеціальних місій; в) консульське право; г) дипломатичне право міжнародних організацій.
Для кожної із виділених підгалузей права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання – офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин. Разом з тим, їх правовий статус, система імунітетів та привілеїв далеко не завжди збігаються і регламентуються окремими, хоча й тісно пов’язаними між собою відповідними конвенціями. Серед них виокремимо такі:
1. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.
2. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.
3. Конвенція про спеціальні місії 1969 р.
4. Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.
Окрім багатосторонніх договорів, які мають універсальний характер, важливим джерелом права зовнішніх зносин є двосторонні договори про встановлення дипломатичних і консульських зносин, в яких держави конкретизують і розширюють положення, не передбачені в багатосторонніх договорах.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)