Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 15.3. Зовнішньоекономічна діяльність держави за умов глобалізації
У перехідний період в Україні відбувається багатоступінчаста переорієнтація зовнішньоекономічних зв’язків держави стосовно нових умов економічної діяльності, формування нових пріоритетів І форм, а також пошук нових партнерів зовнішньоекономічних зв’язків. Різке обмеження участі держави в економічних процесах, чого свого часу вимагали реформатори, не дало позитивних результатів для України, а навпаки, призвело до ускладнень і кризових явищ, хоч розвиток вільної економіки для країн з перехідною економікою І є перспективним з огляду на їх поступову інтеграцію у світове економічне середовище. Така інтеграція економік має грунтуватися на зовнішньоекономічній діяльності країни з метою забезпечення дальшої трансформації економіки на основі активної взаємодії зі світовим господарством.
За таких світових тенденцій розвитку нині переважають відкриті (ліберальні) моделі економіки. На відміну від них існують і закриті моделі економіки, що їх супроводжує політична ізоляція країни від зовнішнього світу. На сучасному етапі такий тип економіки притаманний Північній Кореї та Кубі, економічна ізоляція яких поєднується з політичною блокадою з боку більшості країн світу.
Відкриті моделі економіки спираються на свободу економічної діяльності всередині країни та за її межами, відзначаються максимальним використанням переваг зовнішньоекономічної діяльності для досягнення найбільшої ефективності із залученням державою всіх методів та інструментів, потрібних для розвитку зовнішньоекономічної діяльності країни. Разом з тим їх характеризує збереження в межах національної економіки можливості протидії або пом’якшення негативних соціальних наслідків глобалізації економіки. Справді, приєднання до світової економіки не має означати беззаперечної та повної відмови від національного досвіду, традицій і пріоритетів. Проте потреба державного втручання в зовнішньоекономічну діяльність із запровадженням відкритої моделі економіки викликає деякі сумніви.
З огляду на безумовні переваги політики економічної свободи питання про запровадження моделі відкритої економіки далеко не однозначне, оскільки воно залежить від наявності або браку в країні багатьох умов, виконання яких потребує засобів, часу та відповідних обставин. У країнах з перехідною економікою, де ці обставини виникли або з’явились у ході реформування, існує ліберальніша економічна модель, а отже, економіка розвивається випереджальними темпами.
Негативні процеси у сфері соціального розвитку країн не можна однозначно оцінювати як наслідки глобалізації. У країнах з перехідною економікою їх спричинили перш за все глибока криза планової системи економіки, її ослаблення, розбалансованість, висока придушена інфляція, зовнішня заборгованість, надмірна монополізація, тотальний дефіцит життєво необхідних товарів і послуг. Україна зі здобуттям незалежності успадкувала й спотворену економічну структуру, що ускладнило адаптацію підприємств до нових економічних умов. Крім цього, незадовільні результати приніс брак здорової економічної політики, досвіду конкуренції на світових ринках, традицій ринкового виробництва та підприємництва.
Найголовніше полягає в тому, що нині формується надзвичайно складна геоекономічна конструкція – система глобального керування як ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, так і всією економічною діяльністю у світі. У надрах глобального співтовариства визріває новий світоустрій – наднаціональний неекономічний континуум, що об’єднує культури різних регіонів планети, і всі елементи нової системи мають адекватно реагувати на його вимоги та розвиватися за його законами (не має значення – йдеться про уніфікацію сфери фінансів чи сфери інформатики).
Процес глобалізації ще більш загострює питання щодо обгрунтування соціально-економічного розвитку країни та його економічної моделі розвитку. Сьогодні в Україні все чіткіше розуміють, що форми і методи реалізації національних інтересів мають відповідати умовам глобалізації. Це потрібно для того, щоб поєднувати вимоги світового ринку із забезпеченням соціального розвитку народу, розмежовувати та одночасно сполучати суспільні завдання із запитами корпорацій, інтереси національного з інтересами міжнародного капіталу.
Проте капіталізація України й далі залишається низькою за такими показниками, як уведення в дію нових потужностей, розмір фондових ринків, зростання конкурентоспроможності виробництва, запровадження ноу-хау і наукомістких технологій, слабкість фінансових ринків. Електронна торгівля робить лише перші кроки, іще надзвичайно низький рівень життя переважної частини населення, тоді як вимоги економіки, що глобалізуються. Рівень соціального захисту надзвичайно низький, населення практично позбавлене нормальної системи охорони здоров’я, гідного пенсійного забезпечення.
Сучасні міжнародні фінансові кризи з їх соціальними наслідками провокують і процеси глобалізації, яка найновішими технологіями, зростанням продуктивності праці й далі спричинятиме скорочення чисельності працівників. Більше того, з’явилася загроза утворення суспільства “20 на 80”, для якого прогнозується ситуація, коли тільки 20% населення буде активно працювати та споживати, а 80% населення переважно країн, що розвиваються, приречені на одержання благодійної допомоги.
Державне втручання в економіку забезпечує протидію небажаним процесам глобалізації, прикладом чого служать такі країни як Тайвань, Сінгапур, Малайзія, Індонезія. Ці держави проводять політику поєднання орієнтованої на експорт індустріалізації з вибірковими формами державного втручання (експортні субсидії, імпортні ліцензії, нетарифні торгові обмеження тощо).
Процеси глобалізації супроводжуються виникненням глобального ринку праці, коли внаслідок відкритості ринків праці країн, що розвиваються, їхнє населення знаходить собі роботу за кордоном. Ця ситуація є характерною також для українського ринку праці. І хоч уважається, що глобального ринку праці не існує, між розвиненими країнами та периферійними вони посилюються.
Переваги ліберальної економіки добре ілюструє досвід Китаю, де одночасно реалізуються дві економічні моделі – відкрита та закрита. П’ять головних галузей економіки розвиваються за умов державної монополії та директивного планування, решта галузей – за ринковим типом відносин. А щодо вільних економічних зон провадиться типова ліберальна зовнішньоекономічна політика, хоч у Китаї не застосовували ні шокової терапії, ні форсованої приватизації. Головним напрямом реформ було забезпечення соціально-політичної стабільності більш як мільярдного китайського суспільства та подолання соціально-економічного і технологічного відставання від розвинутих країн світу за рахунок високих темпів економічного розвитку і зростання продуктивних сил. Завдяки такій політиці в економіку Китаю щороку надходить до 40 млрд. дол. США іноземних інвестицій.
Таким чином, переваги відкритої економічної моделі можна поділити на основні та специфічні, властиві економіці та особливостям суспільного розвитку кожної країни. Основні переваги полягають у створенні сприятливих умов: 1) для широкомасштабного інвестування капіталу в економіку країни, збільшення за цей рахунок кількості робочих місць, зростання ВВП, іншими словами підвищення життєвого рівня населення своєї країни; 2) для інтегрування національної економіки у світову – для вступу до міжнародних економічних об’єднань та організацій з метою залучення до міжнародного поділу праці, унаслідок якого зростає ефективність національної економіки.
Істотною проблемою стратегії зовнішньоекономічних відносин України є визначення певного співвідношення різних векторів щодо входження країни в систему світових господарських взаємовідносин. В економіці глобалізація передусім охоплює фінансове середовище. Україна як відносно невелика, але невід’ємна частина світового господарства взаємодіє зі світовими фінансовими ринками, і така взаємодія має бути продуктивною з огляду на вузькість внутрішнього ринку капіталів. Наша держава сьогодні майже не репрезентована на міжнародних валютних ринках через слабкість національної економіки, тому Національний банк України змушений підтримувати гривню, оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою може мати негативні наслідки для її стабільності. НБУ не допускає участі іноземних суб’єктів на торгах гривнею в Україні, бо навіть одна масштабна спекуляція в змозі похитнути стабільність валютного курсу. За останні роки Україна зробила перші кроки на міжнародних фінансових ринках, однак їх важко назвати успішними. Проте рух у цьому напрямі має тривати, оскільки міжнародні ринки капіталу є надзвичайно потужним джерелом залучення коштів в українську економіку.
До складових частин фінансової глобалізації економіки можна віднести: розвиток платіжних систем та безготівкових розрахунків; збільшення міжнародних потоків капіталу у формі прямих та портфельних інвестицій; еволюцію ринків похідних фінансових інструментів; зростання обсягів торгівлі на валютних біржах; формування регіональних валютних угруповань; інтеграцію міжнародного банківського капіталу; розвиток офшорного банківського бізнесу; реформування світової фінансової архітектури.
Валютно-кредитні відносини міжнародного рівня характеризуються розгалуженою інституційною структурою валютно-фінансових установ на глобальному та регіональному рівнях, чільне місце в якій належить МВФ та МБРР. В Україні склалися різні підходи щодо оцінки співробітництва з МВФ, але необхідно враховувати сучасні реалії світового господарства. Отож, без додержання правил, закріплених у статуті МВФ, практично неможливо розвивати зовнішньоекономічну діяльність, реалізувати прерогативи участі у світовому ринку праці. Міжнародний валютний фонд регламентує жорстку обумовленість надання державам – членам кредитів, втручання в розроблення та впровадження національних економічних програм, тому вагомим завданням української держави є плідне використання членства у МВФ та інших міжнародних фінансових установах в національних інтересах.
Визначальне місце в зовнішньоекономічній діяльності посідає співробітництво з групою Світового банку – міжнародною організацією розвитку, мета якої полягає в наданні фінансової допомоги країнам-членам в економічному та соціальному розвитку. Поглиблення співробітництва зі Світовим банком відбилось у цільових позиках на системні та інвестиційні проекти для здійснення економічної реформи в Україні, у першу чергу на реформування державного сектора та інституційних змін галузей економіки.
Отож, розширення та зміцнення співробітництва між Україною та міжнародними фінансовими установами – важливий компонент зовнішньоекономічної діяльності країни. Першочерговим пріоритетом для всіх гілок влади має бути підвищення ефективності такого співробітництва, оскільки саме воно сприяє посиленню макроекономічної стабільності, реалізації структурної перебудови та ринковій трансформації перехідних економік. Загалом же трансформаційні процеси в економіці будуть успішними за умови реалізації комплексної стратегії розвитку, ініційованої національним урядом. Для цього Світовий банк рекомендує організувати висококваліфіковане керування економікою, створити належне інституційне середовище, забезпечити узгодженість прийняття рішень, виконання правових та судових процедур, продуманість систем регулювання та інші заходи, тобто ця стратегія відрізняється від ідеології Вашингтонського консенсусу.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)