Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 15.2. Основні інструменти зовнішньоекономічної політики держави
Залежно від зовнішньоекономічної доктрини, цілей та участі держави в регулюванні зовнішньоекономічних відносин, його методів та інструментів розрізняють певні види зовнішньоекономічної політики.
Протекціонізм – політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземних товаровиробників.
Фритредерство – політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.
До економічних регуляторів зовнішньоекономічної політики належать – розробка і встановлення податків у сфері зовнішніх відносин; затверджений порядок нагромадження і використання валютних коштів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; система розрахунків та кредитування експортно-імпортних відносин (рис. 15.4).
Рис. 15.4. Економічні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Формування соціально орієнтованої економіки ринкового типу передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів як у сфері функціонування внутрішніх економічних відносин, так і зовнішніх. І однією з найсуттєвіших проблем є вдосконалення системи фінансових важелів як засобів підвищення ефективності економіки.129
Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зовнішньоекономічних зв’язків є митні платежі, які стають суттєвим бар’єром при переміщенні товарів через митний кордон країни.
Механізм зовнішньоекономічної політики держави – сукупність правових, фінансово-економічних і організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб’єктів у сфері зовнішньоекономічних зв’язків відповідно до цілей та завдань (рис. 15.5).
Рис. 15.5. Основні методи регулювання міжнародних економічних відносин
Двома основними групами засобів державного регулювання зовнішньої торгівлі є митні (мито на імпортовані та експортовані товари) і не митні (квоти, субсидії, бюрократичні перешкоди тощо). Використання цих інструментів може бути спрямоване на стимулювання експорту (прямі або непрямі експортні субсидії) або на обмеження імпорту (мито, квоти, ліцензування, системи дозволів тощо). Інструменти зовнішньоторговельної політики, які обмежують імпорт, називають торговельними бар’єрами.
Найпоширенішим з усіх перелічених є мито, податок, який накладають на товар, ввезений з-за кордону. Існують три основні види мита, а саме:
– адвалерне – запроваджується як певний відсоток від митної вартості товару;
– специфічне – встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (об’єму, ваги тощо);
– комбіноване – поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.
Унаслідок запровадження мита ціна, яку платитимуть споживачі за імпортні товари, зросте, що надає певні переваги вітчизняним виробникам аналогічних товарів чи послуг. Водночас додаткові доходи отримує і державний бюджет.
З урахуванням цих моментів країни з перехідною економікою можуть розраховувати на конкурентні позиції у світовому господарстві, лише якщо національний бізнес пропонує конкурентоспроможні товари та послуги, а сама держава має достатню економічну та політичну міцність. Окрему увагу слід приділити нетарифному регулюванню.
З-поміж не митних інструментів протекціоністської політики найпоширенішими є квоти – кількісні обмеження імпорту. Для обмеження доступу певного товару на вітчизняний ринок уряд видає ліцензії, які визначають максимальну кількість дозволеного для ввезення товару. У результаті знов-таки у певному виграші залишаються вітчизняні товаровиробники, водночас споживачі зазнають втрат.130
Часто уживаними не митними торговельними бар’єрами є надмірні стандарти щодо якості товару, різноманітні санітарні обмеження та норми безпеки, вимоги ліцензування, митні процедури тощо. Інструменти нетарифного регулювання зображено на рис. 15.6.
Рис. 15.6. Інструменти нетарифного регулювання
Альтернативний підхід до захисту національного виробника полягає у стимулюванні державою експорту вітчизняної продукції. Субсидування експорту за допомогою системи пільг сприяє зниженню витрат виробництва і дає змогу вітчизняним фірмам пропонувати товар на світових ринках за дещо нижчими цінами. Такі субсидії можуть надаватися безпосередньо у вигляді дотацій або непрямим чином через пільгові умови оподаткування і кредитування тощо.
Розрізняють такі шляхи стимулювання експорту:
1. Економічне стимулювання;
– надання пільгових експортних кредитів (зниження ставок та подовження термінів);
– страхування експортних операцій.
2. Фінансове стимулювання:
– податкові пільги (відстрочка, знижка, часткове або повне звільнення від податків тощо);
– субсидії.
3. Демпінгова політика.
4. Адміністративні заходи щодо вивозу товарів.
5. Прогнозування (виявлення перспективних ринків).
6. Інформаційне, консультаційне обслуговування, організація виставок, ярмарків, підготовка кадрів.
7. Засоби морального заохочення (дипломатична підтримка).131
Надзвичайним заходом обмеження зовнішньої торгівлі є торговельне ембарго, яке передбачає повну заборону на експорт у певну країну чи імпорт з неї. Ембарго вводять зазвичай з політичних мотивів.
Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціально-економічних проблем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)