Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 9.2. Конкурентна політика як складова економічної політики держави
Конкурентна політика – це складова частина економічної політики будь-якої сучасної держави. Конкурентна державна політика виникла наприкінці XIX ст. в США, а в подальшому – в країнах Західної Європи у зв’язку із запровадженням конкурентного законодавства. В Україні з перших років незалежності конкурентну політику було віднесено до пріоритетних напрямів державотворення.
Складність процесу функціонування та розвитку конкурентних відносин зумовлює необхідність формування державної конкурентної політики як окремого цілісного напряму економічної політики. Завдяки конкурентній політиці формуються основні правила конкурентної поведінки суб’єктів господарювання.
Конкурентна політика містить певні об’єктивно зумовлені заходи і дії, які характеризуються якісною та кількісною своєрідністю. Державна конкурентна політика реалізується за допомогою системи інструментів (засобів, регуляторів). їх застосування передбачає розробку надійної законодавчої бази, яка повинна забезпечити реалізацію змістового боку конкурентної політики, контроль за здійсненням відповідних заходів у сфері конкурентних відносин.
Конкурентна політика – це система державних заходів правового, економічного та організаційно-адміністративного характеру, які спрямовані на формування конкурентного середовища, захист і підтримку конкуренції та боротьбу зі зловживаннями монопольним становищем в економіці. Конкурентна політика спрямовується на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими (насамперед, у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції), сприяння розвиткові ефективної соціально орієнтованої економіки. Сприяння і заохочення конкуренції – основа сучасної конкурентної політики.
Правовою основою конкурентної політики є конкурентне законодавство. Слід зазначити, що досвід запровадження конкурентного законодавства в Україні не є значним порівняно з розвиненими країнами світу.
Конституційне значення конкурентної політики полягає в тому, що:
O політика захисту економічної конкуренції у підприємницькій діяльності є державною політикою;
O політика захисту економічної конкуренції є обов’язковою для всіх гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової);
O вимоги конкурентної політики мають дотримувати і виконувати всі без винятку суб’єкти господарювання;
O законодавча влада приймає відповідні закони щодо реалізації конкурентної політики;
O виконавча влада здійснює заходи для виконання прийнятих рішень, розробки та реалізації державних програм;
O судова влада контролює дії законодавчої та виконавчої влади стосовно дотримання конкурентних вимог, виносить рішення щодо відповідальності за порушення, встановлює міру цієї відповідальності.
Конкурентну політику слід розглядати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні конкурентна політика це сукупність заходів економічної політики, спрямованих на: поступальний розвиток економіки, підвищення конкурентоспроможності продукції та послуг національного товаровиробника, стимулювання прогресивних змін структури національної економіки, забезпечення ефективної зайнятості та ін. У вузькому розумінні конкурентна політика – це заходи антимонопольних органів держави у сфері здійснення контролю за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів щодо системи захисту конкуренції.
Конкурентна політика – це діяльність держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва (рис. 9.2).
Рис. 9.2. Складові конкурентної політики держави
Складовою конкурентної політики є антимонопольна політика
Об’єктом антимонопольної політики є процес формування та діяльності монопольних структур в економіці.
Конкурентна політика містить систему заходів протидії спотворенню конкуренції з боку суб’єктів господарювання, які мають ринкову владу, а також здійснення регулювання на конкретних монополізованих ринках.
Основними принципами конкурентної політики є: принцип об’єктивності (неупередженості), принцип транспарентності (прозорості, гласності, відкритості процедур), принцип контролю, принцип заборони, принцип превентивності (запобіжного, упереджувального впливу).
При формуванні конкурентної політики необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між діями, які обмежують (не допускають) монопольну діяльність, і діями, які спрямовані на розвиток конкуренції. У цьому зв’язку принципово важливими є три сфери реалізації конкурентної політики:
1) діяльність антимонопольних органів держави як сукупність приписів відносно заборонених дій;
2) процесуальні заходи як механізм, який забезпечує дотримання правил, включаючи механізм застосування санкцій до порушників;
3) розповсюдження антимонопольними органами держави інформації серед учасників ринку про значущість конкуренції і необхідність (можливості) її розвитку.
Зміст конкурентної політики не може не враховувати особливостей національної культури, підприємницького менталітету і традицій, яких дотримуються на ринку.
Таким чином, конкурентна політика є важливим стимулюючим засобом підвищення соціально-економічної ефективності та створення сприятливого клімату для сталого інноваційного розвитку країни. Конкурентні правила ринкової поведінки для всіх суб’єктів господарювання сприяють встановленню прозоріших відносин між ними, а отже, стимулюють процеси детінізації та дебюрократизації вітчизняної економіки. Лише в умовах повноцінної конкуренції буде підвищуватися конкурентоспроможність національних товаровиробників.
Основна суперечність конкурентної політики в умовах трансформаційної економіки полягає у протиріччі між використанням переваг великомасштабного виробництва, яке забезпечує високу ефективність, та необхідністю обмеження негативних наслідків великих монопольних об’єднань, пов’язаних з ослабленням або з усуненням конкуренції. Стимулююча спрямованість конкурентної політики пов’язана зі сприянням діяльності великих вітчизняних підприємств (фірм), яка спрямована на підвищення ЇУ конкурентоспроможності на світових товарних ринках. Ефективна національна конкурентна політика в умовах глобалізації світової економіки є невід’ємною від розширення співробітництва України з членами міжнародного співтовариства у сфері конкурентних відносин.
Ефективна конкурентна політика сприяє створенню належних засад для функціонування соціально орієнтованої економіки, громадянського суспільства і правової держави, що забезпечує конституційні права і свободи людини.
Реалізація конкурентної політики – одне із пріоритетних завдань всіх державних органів, котрі регулюють соціально-економічний розвиток країни. Становлення та розвиток ефективного конкурентного середовища повинно бути в числі повсякденних переваг у діяльності не тільки Антимонопольного комітету України (АмКУ) та Міністерства економіки України, а й інших державних органів управління.
Спеціальні державні органи з питань конкуренції здійснюють контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, провадять роботу щодо удосконалення та розробки рекомендацій стосовно активізації конкуренції на товарних ринках. Структура, компетенція та організація таких органів визначаються змістом конкурентної політики.
У межах конкурентної політики має забезпечуватися ефективний зв’язок між органами державної влади з питань конкуренції та органами впади, що здійснюють регулювання в секторах економіки.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)