Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 8.2. Інвестиційна стратегія економічної діяльності держави та засоби її реалізації
Інвестиційна складова фінансово-економічної діяльності держави являє собою фундаментальний фактор розширеного інноваційного відтворення, один із інструментів забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку України. Тенденцію до зменшення обсягу інвестицій в основний капітал української економіки було подолано у 1998 році. В подальшому спостерігається загальна активізація інвестиційної діяльності в нашій країні. Відбуваються суттєві зміни в структурі фінансових ресурсів. Збільшуються обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій.
Реалізація довгострокової стратегії економічної діяльності держави вимагає нарощування інвестиційних ресурсів, поліпшення інвестиційних джерел і оптимізації напрямів їх використання відповідно до пріоритетів економічного зростання. З метою досягнення зазначених темпів зростання інвестицій необхідно створити і утвердити ефективну систему мобілізації інвестиційних ресурсів та управління ними. Це в свою чергу передбачає розробку довгострокової загальнонаціональної інвестиційної стратегії, яка визначала б перспективу розширеного відтворення та інноваційного розвитку економіки.
Сучасні наукові розробки з питань інвестиційної діяльності орієнтовані насамперед на висвітлення окремих аспектів інвестиційної діяльності держави, зокрема, механізмів створення привабливого інвестиційного клімату, регулювання інвестиційної діяльності, формування ресурсів і джерел інвестування, розвитку фондового ринку тощо. Однак, поки що відсутні теоретичні дослідження, присвячені розгляду інвестиційної стратегії економічної діяльності держави
Економічна діяльність держави – багатоплановий процес, який охоплює всі економічні явища і процеси, в яких держава бере безпосередню участь або так чи інакше втручається в них. Ключове значення має її стратегія, яка у науковому сенсі являє собою теорію і програму досягнення фундаментальної довгострокової економічної мети. На практиці ж стратегія є комплексом широкомасштабних рішень, покликаних визначити основні магістральні напрямки економічної діяльності та той чи інший проміжок часу.
Тактика інвестиційної діяльності означає визначення завдань і цілей на конкретний період, сукупність форм і методів їх реалізації. Основні параметри тактики цілком підпорядковані стратегії, її цілі і завдання формулюються і ставляться в рамках стратегічних завдань інвестиційної діяльності.
Реалізація інвестиційної стратегії має забезпечити ефективне використання внутрішніх та оптимальне поєднання внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів. Основними засобами нарощування інвестиційного потенціалу за рахунок внутрішніх джерел є такі, як: створення сприятливого інвестиційного клімату для розвитку реального сектора внутрішніх ресурсів домогосподарств, банківського сектора; активне законодавче формування інститутів ринку капіталу; активізація фондового ринку; зростання капіталізації та інвестиційної активності; відновлення інвестиційного попиту суб’єктів господарювання; ефективна приватизація з інвестиційними зобов’язаннями; розширення використання механізмів оренди та лізингу; створення економічних і правових умов для повернення.
Визначним засобом реалізації нарощування інвестиційного потенціалу підприємств має стати державна амортизаційна політика. У розвинених країнах Заходу понад 60-80% валових інвестицій підприємств складає амортизація і 20-40% – нерозподілений прибуток, використання 100% амортизаційного фонду і 50% чистого прибутку достатньо для самофінансування розширеного відтворення основного капіталу. В Україні в роки трансформаційного спаду частка амортизації у валових інвестиціях постійно знижувалась і сьогодні складає 3-5%. В умовах різкого зменшення і знецінення обігових коштів амортизаційні відрахування стали використовуватися не за призначенням, зокрема, на поновлення оборотних коштів. З огляду на це доцільно амортизаційну політику диференціювати для. підприємств різних типів власності. Для акціонерних і державних підприємств необхідний, з одного боку, жорсткий контроль за формуванням і цільовим використанням амортизаційних нагромаджень, а з другого – формування системи мотивів і стимулів інвестиційної активності. Для приватних підприємств, основний капітал яких сформований за рахунок коштів їх власників, цілком прийнятна амортизаційна політика розвинутих країн, в рамках якої амортизаційні нагромадження можуть розглядатися як капітал, який його власники можуть використовувати не тільки для оновлення основного капіталу.
Суттєвим засобом інвестиційної діяльності держави є вдосконалення механізму утворення та використання заощаджень. Сьогодні, незважаючи на значне просування у створенні системи заощаджень, побудованої на основі ринкових принципів, існуючий механізм залишається деформованим. Ця деформація проявляється у збитковості та нестійкому фінансовому стані багатьох підприємств і організацій реальної економіки; недоступності банківських кредитів для значної частини підприємств; існуванні більшої частини заощаджень в доларовій формі тощо.
Вирішальною складовою інвестиційної політики держави є нарощування інвестиційного потенціалу за рахунок зовнішніх джерел. Слід мати концепцію залучення іноземного капіталу, і в рамках цієї концепції визначити, для вирішення яких економічних і соціальних завдань необхідний іноземний капітал у вигляді інвестицій, яким чином забезпечити ефективність його використання для досягнення тих чи інших цілей. В Україні, на наш погляд, до цього часу немає ясного розуміння цілей залучення інвестицій, визначення потрібних для української економіки обсягів та структури (регіональної, галузевої).
Світовий досвід залучення іноземних інвестицій включає декілька базових елементів: створення законодавчої бази; визначення режиму інвестування; побудова системи гарантій для іноземних інвесторів; передбачення системи заходів, які обмежують або стимулюють надходження іноземних капіталовкладень. Що стосується правової бази, то вона має бути детально продуманою, чіткою і стабільною, слугувати реалізації стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни-реципієнта.
В сучасних умовах ключовою проблемою стратегії економічного розвитку України є питання досягнення глобальної конкурентоспроможності. Як економічна категорія, цей термін визначає спроможність країни витримувати конкуренцію на світовому ринку та характеризує її стан у системі світового господарства. У цьому зв’язку виникає проблема здійснення певної стратегії на міжнародному ринку інвестицій.
Динаміка інвестиційних процесів як у країні в цілому, так і в окремих регіонах стримується високими ризиками інвестування в українську економіку, тяжким фінансовим станом значної частини банків та їх підвищеною обережністю в кредитуванні реального сектора економіки, низьким рівнем доходів більшості груп населення тощо. Все це формує несприятливий інвестиційний клімат і несприятливі позиції на ринку прямих Іноземних інвестицій. Оцінюючи стан країни на світовому ринку інвестиційних ресурсів, та розробляючи власну інвестиційну стратегію, важливо враховувати наступні чинники: макроекономічну і політичну стабільність, міжнародну платоспроможність, режим іноземних інвестицій, зовнішньоторговельну політику, режим капітальних операцій, валютне регулювання, репатріацію прибутку, корумпованість державних органів, податкове навантаження, втручання держави в економіку, захист прав власності та наявність механізмів забезпечення виконання контрактних зобов’язань, стан банківської та фінансової систем, регулювання цін і заробітної плати, державне регулювання діяльності підприємств, роль “тіньової” економіки тощо.
Інформацію про оцінку внутрішніх умов господарювання потенційні інвестори з інших країн можуть отримати, аналізуючи складові індексу економічної свободи, за яким Україну віднесено до групи країн з низьким рівнем. Щоб підвищити ступінь економічної свободи і тим самим залучити більший обсяг не тільки іноземного капіталу, але й національних Інвестицій, Україні необхідно кардинально перебудувати торговельну політику, податкове навантаження, систему захисту власності, державного регулювання, спрощення процедур ліцензування та реєстрації підприємництва, скорочення вимог, які породжують додаткове навантаження на підприємницьку діяльність. Аналізуючи сферу вкладання капіталу, інвестор має можливість не тільки періодично оцінювати майбутнє середовище ведення бізнесу, але й прогнозувати обсяги резервів коштів, необхідних для подолання адміністративних бар’єрів.
Реалізація інвестиційної стратегії економічної діяльності держави – нарощування інвестиційних ресурсів, поліпшення інвестиційних джерел і оптимізації напрямів їх використання – вимагає застосування ефективної системи засобів мобілізації внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів та управління ними. Ефективне використання в національній економіці прямих іноземних інвестицій може стати важливим чинником прискорення темпів економічного зростання, оптимізації відтворювальної структури господарства, вирішенню багатьох інших стратегічних завдань. Для цього необхідно створити рівні умови інвестування вітчизняним і зарубіжним інвесторам з одночасним наданням державних (регіональних) гарантій і компенсацій ризику можливих втрат. Необхідно здійснити регулювання діяльності іноземних транснаціональних корпорацій та їх стратегій завоювання українського ринку з метою залучення капіталу в розвиток потенційно-конкурентних галузей. Важливі також підтримка власних великих корпорацій, активна допомога у їх просуванні на світові ринки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)