Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 11.1. Суть, принципи і цілі регіональної політики
Мета вивчення теми
Засвоїти зміст, особливості та інструментарій регіональної економічної політики держави.
Основні питання
1. Суть, принципи і цілі регіональної політики.
2. Основні форми та методи державного регулювання розвитку регіонів.
3. Особливості реалізації регіональної політики в Україні.
Програмна анотація
Теоретико-методологічні засади поняття регіону. Види регіонів та способи їх класифікації. Функції регіонів. Поняття регіонального розвитку. Взаємовідносини держави і регіону. Типи регіонального розвитку. Основні теорії регіонального розвитку. Цілі та завдання регіонального розвитку. Чинники регіонального розвитку. Обмеженість саморегулювання розвитку регіонів. Регіональний розвиток як предмет економічної політики. Державна регіональна політика як основний інструмент регулювання регіонального розвитку. Об’єкти та суб’єкти регіональної політики. Особливості реалізації регіональної політики. Цілі державної регіональної політики. Державна регіональна політика і стратегія регіонального розвитку. Регіональне управління. Індикативні рівні конвергенції та дивергенції регіонів. Концепція сталого регіонального розвитку. Прогнозування регіонального розвитку. Регіональні рівні відкритості економіки України. Регіональна дивергенція в Україні. Напрями та інструменти гармонізації регіональної політики в Україні. Механізм реалізації регіональної політики у контексті наближення до європейських стандартів.
11.1. Суть, принципи і цілі регіональної політики
Регіон – територія країни із специфічними природнокліматичними та економічними умовами та характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил з урахуванням демографічних, історичних, соціальних особливостей, розвиток якої здійснюється на основі законів національної економіки і регіональних, у результаті чого формуються регіональні економічні відносини. Основний критерій виокремлення регіону – спільність народногосподарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості та сільського господарства, наявність суб’єктів господарювання, об’єднаних регіональними економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами, у результаті яких утворюється регіональний тип відтворення соціальної системи.
Регіональна політика держави – це:
– сфера діяльності держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни, виходячи із загальнодержавних інтересів;
– соціально-економічна політика окремих регіонів, спрямована на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів.
Оптимальне поєднання цих двох аспектів забезпечує раціональну регіональну соціально-економічну політику держави (рис. 11.1).
Рис. 11.1. Державна регіональна економічна політика
Стратегічні цілі регіональної політики держави передбачають:
O політичні – збереження унітарної (єдиної) незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;
O економічні-забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;
O соціальні – реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.
Все це реалізується через комплекс завдань державної регіональної політики: зміцнення основ української державності; пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою; забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів; активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції; підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.
Склад суб’єктів державної регіональної політики наведено на рисунку 11.2.
Рис. 11.2. Суб’єкти державної регіональної політики в Україні
Систему принципів державної регіональної економічної політики наведено на рисунку 11.3.
Рис. 11.3. Принципи державної регіональної економічної політики
Комплекс цілей державної регіональної політики передбачає:
А) зміцнення основ української державності;
Б) пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;
В) забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;
Г) активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;
Д) підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.
Формування державної регіональної політики вимагає чіткого визначення концептуальних принципів розвитку регіонів на загальнодержавному рівні. Така концепція має формувати ідеї, мету та пріоритети розвитку регіону на тактичну та стратегічну перспективи, враховувати основні проблеми і напрями їх розв’язання для забезпечення структурної перебудови регіону, поліпшення територіальних економічних пропорцій, здійснення роздержавлення та приватизації майна, земельної реформи, сприяти розвитку підприємництва, поступово вирівнювати існуючі відмінності між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів з врахуванням історичних, демографічних, природно-ресурсних та економічних особливостей.
Однією з істотних характеристик регіону є його економічний потенціал, який визначають, по перше, за його природними умовами, що становлять природно-екологічний базис розвитку регіонів та розглядається за якістю землі, природними ресурсами, віддаленістю від ринків збуту, розвиненістю інфраструктури, погодно-кліматичними умовами, екологічним станом територій, що безпосередньо впливають на кінцеві результати господарської діяльності регіону; по-друге, за виробничим потенціалом, який разом з ресурсами має конкретне грошове визначення та існує у реальних формах виробничого капіталу: основний та оборотний капітал, фонди обігу та оборотні засоби з врахуванням зношування основних фондів. Третім фактором, що визначає розвиток регіонів, є трудовий потенціал, який характеризується за чисельністю, структурою та якістю робочої сили відповідно до рівня кваліфікації та освіти працівників.
Державна регіональна політика спрямовується на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану та поліпшення життєвого рівня людей. Найголовнішим Із засадних принципів державного управління економікою регіонів є розподіл влади між центром і регіонами та практична діяльність у регіонах – це складає предмет політики держави стосовно регіонів, тактика держави полягає в її діях щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.
Отже, сутністю державної регіональної політики є сукупність організаційно-правових та економічних заходів щодо поточних цілей держави та ефективного розвитку регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.
Для розв’язання на сучасному етапі низки економічних проблем (недосконалості наявної галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низької економічної ефективності; значних відмінностей між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотного відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної й виробничої інфраструктури – особливо це стосується сільської місцевості; нераціонального використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірного забруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання у комплексному розвитку міст і сіл; незадовільної реалізації можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій тощо) постає необхідність створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв’язків, тобто опрацювати засади продуманої державної регіональної політики (ДРЛ).
Проте поспішність економічної самостійності регіонів без забезпечення правового поля може носити переважно політичний характер, коли за регіоном буде закріплена роль пасивного спостерігача економічних процесів, що відбуваються на його території. Щоб уникнути такої ситуації важливо визначити регіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром і регіонами, який характеризує її як сукупність організаційно-правових та економічних заходів, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до ЇЇ поточних і стратегічних цілей. Такі заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Проблеми самостійності регіональної політики не можуть бути вирішеними прийняттям закону, тут повинна бути послідовність щодо створення господарсько-фінансових умов для самостійності, що дозволило б залучити промислово-сировинний потенціал тієї або іншої території і відповідно створити можливості для реальної участі у територіальному відтворювальному процесі.
Нині, незважаючи на істотні особливості та потребу в застосуванні регіональних принципів керування економікою, в управлінні регіональними процесами й далі використовують універсальні критерії і показники, що не відбивають їхньої специфіки. Фактично регіони розглядаються як зменшені копії національної економіки загалом. Тому функції територіальних органів управління як зводилися, так і зводяться до пасивного узагальнення тенденцій і показників рівня розвитку підприємств і відомств, розташованих у межах території.
Ефективна соціально-економічна політика має можливості зміцнення унітарних засад української державності, тому її формування потребує чіткого визначення концептуальних принципів розвитку регіонів на загальнодержавному рівні. Така концепція формуватиме ідеї, мету та пріоритети розвитку регіонів на тактичну і стратегічну перспективи, визначатиме основні проблеми і напрями їх розв’язання для забезпечення структурної перебудови регіону, поліпшення територіальних економічних пропорцій, здійснення роздержавлення та приватизації майна, земельної реформи, сприятиме розвитку підприємництва, поступово усуваючи наявні відмінності між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів з урахуванням історичних, демографічних, природно-ресурсних та економічних ознак. Така політика скеровується на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану та на підвищення життєвого рівня людей.
Найголовнішим із принципів державного управління економікою регіонів є розподіл влади між центром і регіонами та практична діяльність у регіонах, що становить предмет політики держави стосовно регіонів. Тактика ж держави полягає в її діях щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення обставин для їх ефективного функціонування.
Економічний потенціал регіонів визначають, по-перше, за його природними умовами, що становлять природно-екологічний базис розвитку. Вони розглядаються за якістю природних ресурсів, віддаленістю від ринків збуту, розвиненістю інфраструктури, кліматичними умовами, екологічним станом територій, що безпосередньо впливають на кінцеві результати господарської діяльності регіону. По-друге, за виробничим потенціалом, який разом з ресурсами має конкретний грошовий вираз та існує в реальних формах виробничого капіталу: основний та оборотний капітал, оборотні фонди та оборотні засоби з урахуванням зношування основних фондів. По-третє, за трудовим потенціалом, який характеризується чисельністю, структурою та якістю робочої сили відповідно до рівня кваліфікації та освіти працівників.
Сутністю державної регіональної політики є сукупність організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на поточні цілі держави та ефективний розвиток регіонів, раціональне використання ресурсів, створення сприятливих умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.
На етапі становлення ринкових відносин на формування та реалізацію політики соціально-економічного розвитку регіонів України впливають чотири групи чинників:
1) державна регіональна політика;
2) економічні відносини в регіоні (ринкова трансформація);
3) природно-ресурсний та виробничий потенціал регіону;
4) організаційно-керівні.
Перша група чинників – це база для досягнення соціально-економічних цілей. Фактори інших груп мають подвійне призначення: з одного боку, вони є підгрунтям для досягнення соціально-економічних цілей, а з другого – на певному етапі вони є цілями соціально-економічного розвитку регіону. Важливий методологічний момент у цьому процесі – це те, що регіональна політика соціально-економічного розвитку не є складником державної регіональної політики, а розробляється на її основі з урахуванням принципів та засад останньої.
Саме з огляду на це слід розробити відповідні механізми політики соціально-економічного розвитку регіону: реалізації державної регіональної політики; обгрунтування цілей політики соціально-економічного розвитку, інституційно-ринкових перетворень, раціонального використання природно-ресурсних та виробничих чинників розвитку; удосконалення управлінських рішень.
Державну регіональну економічну політику на сучасному етапі потрібно будувати, зважаючи на недосконалість наявної галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільна реалізація можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій тощо.
Отже, для розв’язання цих проблем конче треба створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, ужити організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення дійового державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв’язків. Інакше кажучи, слід виробити засади виваженої державної регіональної політики, бо передчасна економічна самостійність регіонів без забезпечення правового поля матиме здебільшого політичний характер, коли регіону буде відведено роль пасивного спостерігача за перебігом економічних процесів на його території. Щоб уникнути такої ситуації, важливо визначити регіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром і регіонами, котрий характеризує її як сукупність організаційно-правових та економічних заходів, що їх здійснює держава у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Такі заходи скеровуються на стимулювання ефективного розвитку регіонів, раціональне використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, гарантування екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Об’єкти державної регіональної політики – це територіальні утворення, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування, склад цих об’єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України; суб’єкти – органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Саме нестача власної регіональної політики в недалекому минулому призвела до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних та соціальних проблем. Сьогодні для регіонів України важливим є питання щодо специфіки становлення підприємництва, роздержавлення і приватизації власності, реформування аграрної сфери, соціального захисту населення. На регіональному рівні для забезпечення функціонування повноцінних ринкових відносин принципово важливо підвищити купівельну спроможність населення, оскільки нинішній її рівень заперечує можливість Існування сучасного ринку – ринку споживача.
Складниками державної регіональної політики є економічна, соціальна, екологічна, науково-технічна, гуманітарна, національна, управлінська, демографічна, зовнішньоекономічна та управлінська політика. Для кожної з них держава має встановити мету, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначити права, сферу, ресурси та методи роботи регіонів, здійснювати певні дії щодо них та доручати виконання окремих завдань. Розгляньмо докладніше всі названі види політики.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)