Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – ТЕМА 9. Конкурентна політика держави
Мета вивчення теми
Засвоїти зміст, особливості та інструментарій конкурентної політики держави.
Основні питання
1. Конкуренція як рушійна сила ринкової економіки.
2. Конкурентна політика як складова економічної політики держави.
3. Цілі, завдання та форми конкурентної політики в Україні.
4. Світовий досвід щодо захисту конкуренції та антимонопольного регулювання.
Програмна анотація
Історичний розвиток теорії монополії та конкуренції. Конкуренція як рушійна сила ринкової економіки. Концепція та філософія політики держави щодо захисту та розвитку конкуренції у національній економіці. Конкурентна політика як складова економічної політики держави. Цілі та інструменти конкурентної політики. Завдання, функції та принципи діяльності Антимонопольного комітету України. Необхідність, сутність, цілі, об’єкти та суб’єкти антимонопольного регулювання. Основні способи впливу держави на діяльність монопольних утворень. Специфіка державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. Взаємозв’язок конкурентної та промислової політики. Конкурентна політика і проблеми державної допомоги. Система конкурентного законодавства та особливості його застосування в Україні. Напрями вдосконалення конкурентної політики в Україні. Світовий досвід захисту конкуренції та антимонопольного регулювання.
9.1. Конкуренція як рушійна сила ринкової економіки
В історії економічної думки існували різні погляди на роль держави в регулюванні економічних процесів. До XVII ст. домінувало твердження, що держава повинна відігравати активну роль у розвитку торгівлі та промисловості. У 1776 р. А. Сміт видав книгу “Дослідження про природу і причини багатства народів”, де відстоював думку про обмеження ролі уряду. Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про “природний порядок”, вчений підкреслював, що за умов “природного порядку” (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує “невидима рука”, яка забезпечує загальну гармонію через “вільну гру” приватних Інтересів, тобто економічне життя людей підпорядковується об’єктивним закономірностям. Для епохи А. Сміта ця теза справді була прямим і достовірним відображенням реальних процесів в економіці.
Крім того, виходячи з твердження щодо необхідності розмежування виробничої і кінцевої ефективності та можливої їх реалізації в умовах досконалої конкуренції, коли фірми адаптують граничні витрати до ринкових цін і досягають максимізації прибутку, необхідно звернути увагу на ту обставину, що при пануванні на ринку монополій, ситуація радикально змінюється. Тобто досягнення виробничої та кінцевої ефективності стає проблематичним. В умовах монополії та олігополії фірми можуть диктувати ціни вище граничних витрат виробництва. У сучасних умовах ринок характеризується недосконалою конкуренцією і монополізмом, коли кінцева ефективність не збігається з виробничою ефективністю.
Зміст економічної конкуренції полягає у суперництві ринкових агентів за реалізацію власних інтересів через набуття конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками. Конкуренція є тим механізмом, який встановлює ціну на рівні, за якого досягається ринкова рівновага і забезпечується оптимальний розподіл ресурсів і доходів (рис. 9.1).
Конкуренція як рушійна сила і двигун ринкового господарства створює своєрідний економічний примус до підприємницької активності. Законодавство про захист конкуренції в Україні виходить із того, що економічна конкуренція розуміється не як просте змагання між суб’єктами господарювання з метою одержання ринкових переваг.
Рис. 9.1. Механізм ринкової конкуренції
Мається на увазі таке змагання, внаслідок якого окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку.
В економічній теорії традиційно використовуються два основних підходи до розуміння конкуренції, які в узагальненому вигляді використовують дві характеристики: “результат” і “процес”. Економічна наука у ході своєї еволюції послідовно акцентувала увагу на двох вищевказаних підходах до розуміння сутності конкуренції.
Факторами розвитку конкуренції традиційно вважаються:
O загальноекономічні – загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;
O технологічні – галузева структура економіки; рівень розповсюдження сучасних технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;
O політико-юридичні – цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; наявність юридичних норм економічної діяльності; політична, правова і соціальна стабільність у суспільстві;
O соціально-культурні – національні традиції; культура загальна, професійна, юридична, економічна, правова, ділова; духовні цінності суспільства; економічна активність населення;
O міжнародні – ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи; масштаби і темпи розвитку світової торгівлі.
Конкуренцію часто визначають як процедуру відкриття нових можливостей використання вже відомих ресурсів і відкриття нових ресурсів. Правовою основою конкуренції є принцип свободи договору (контракту), без якого інститут приватної власності стає фікцією. Розвиток конкуренції, як й інституту приватної власності, пов’язаний із реформуванням системи державного регулювання, яка компенсує вади ринку.
Конкурентний процес – це явища і події, що характеризують стан і розвиток конкурентних відносин (становище суб’єктів господарювання, характер їх взаємодії).
При прийнятті ринкових рішень кожне підприємство (фірма) повинно враховувати реакцію конкурентів, знаючи, що вони будуть також зважати на їхні власні ринкові рішення.
Основними умовами, за яких може виникнути та існувати ринкова конкуренція, є:
O діяльність на ринку незалежних постачальників достатньої кількості товарів;
O присутність на ринку достатньої кількості незалежних покупців;
O відсутність угод між постачальниками та споживачами, які можуть обмежити конкуренцію;
O вільний доступ до капітанів, сировини та інших виробничих ресурсів на ринку.
Існують різні види конкуренції. З точки зору економічної структури конкуренція поділяється на внутрігалузеву та міжгалузеву.
Внутрішньогалузева конкуренція – це суперництво між виробниками однієї галузі виробництва, які випускають однорідну продукцію. У кожній галузі функціонує певна кількість підприємств (фірм), які різняться своїми розмірами, технічним рівнем виробництва, технологією та організацією праці, і, отже, рівнем ефективності виробництва. У внутрігалузевій конкуренції мають перевагу ті виробники, які виготовляють певний товар із меншими витратами і вищою якістю.
Міжгалузева конкуренція – це суперництво між виробниками різних галузей за вигідніше застосування капіталу. Міжгалузева конкуренція здійснюється на основі переливання капіталу з однієї галузі в іншу У цій конкуренції мають перевагу ті товаровиробники, які першими реагують на зміну ринкового попиту. Міжгалузева конкуренція сприяє переміщенню капіталу до ефективніших галузей і сфер виробництва, що дає суспільству можливість оптимально використовувати наявні виробничі ресурси.
Має місце також міжнародна конкуренція, тобто конкуренція товаровиробників різних країн на світовому ринку, яка складається з внутрішньогалузевої та міжгалузевої форми конкуренції.
Виділяють також цінову і нецінову конкуренцію. При ціновій конкуренції головним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перевагу має той, хто домагається нижчої вартості (ціни) продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності тощо. Нецінова конкуренція пов’язана зі стратегією конкурентної боротьби, спрямованої не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.
З точки зору умов функціонування розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію.
Досконала конкуренція формується за умови, що виробництвом товару займається багато самостійних підприємств (фірм). У цьому випадку однорідна продукція виробляється великою кількістю товаровиробників-конкурентів, кожний з яких окремо є не таким значним, аби помітно впливати на рівень ринкових цін.
Недосконала конкуренція має місце в тих випадках, коли окремі товаровиробники можуть впливати на рівень цін. Тим самим вони отримують можливість одержувати монопольний прибуток.
З точки зору кількості учасників конкурентної боротьби виділяють вільну конкуренцію, олігополію і монополію.
Вільна конкуренція має місце за наявності на ринку великої кількості незалежно діючих покупців і продавців певного товару та не обмежується якимись зовнішніми чинниками. Вільна конкуренція була панівною формою на перших стадіях розвитку ринкової економіки, коли її суб’єктами були розпорошені й порівняно невеликі підприємства (фірми), що виробляли товари для збуту на невідомий ринок за умов анонімного попиту.
Конкуренція зумовлює процеси концентрації та централізації виробництва й капіталу. Концентрація виробництва (капіталу) – це зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на окремих великих підприємствах. Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Об’єктивною закономірністю розвитку ринкової системи є тенденція до монополізації як до природного наслідку зростання рівня концентрації та централізації капіталу.
Монополізація – це процес досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища. Негативними наслідками монополізації можуть бути: обмеження і навіть руйнування конкурентних відносин, намагання монополіста отримати для себе переваги і вигоди від свого панівного (домінуючого) становища, стримування науково-технічного розвитку, погіршення якості товарів, підвищення цін тощо.
Монополія – це ситуація на ринку, коли одне-єдине підприємство (фірма) є продавцем певного товару, який не має замінників. Під монополізмом розуміються активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання.
Монополія (грец. “моно” – один і “поло” – продаю) – це панування на ринку одного продавця, тобто, по суті, заперечення вільної конкуренції, результатом чого є отримання монопольного прибутку. Ступінь обмеження конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва й ринку. У колишньому Союзі PCP економіка була майже повністю монополізована державою, а це призвело до того, що конкуренцію було ліквідовано.67
Сам собою монополізм не є лихом для економіки. Найгірше в ньому – можливі неправомірні дії монополістів. У монополій завжди є спокуса зловживати своїм особливим становищем на ринку. Негативні наслідки монополізації насамперед позначаються на покупцях. І не тільки через підвищення цін на товари чи послуги; йдеться також про погіршення якості товару, звуження його асортименту тощо.
Олігополія (грец. “олігос” – декотрі і “поло” – продаю) – це конкуренція між обмеженою кількістю продавців і покупців товару на ринку. При олігополії також обмежуються можливості вільної конкурентної боротьби.
Існує ще декілька форм недосконалої конкуренції: монопсонія, олігопсонія, дуополія. Монопсонія – це тип ринкової структури, при якій існує монополія одного покупця товару, який забезпечує собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавців. Монополія – це ринок, який має тільки одного продавця і багато покупців, монопсонія – ринок із багатьма продавцями і лише з одним покупцем. Олігопсонія – це тип ринкової структури, при якій існує невелика вузькоспеціалізована група покупців певного товару. Дуополія – це тип ринкової структури, при якій існують тільки два постачальники певного товару і між ними повністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та ін.
На ринку з відносно великою кількістю суб’єктів господарювання, кожен із яких має певний вплив на ціни внаслідок специфіки товару, який він виготовляє, має місце монополістична конкуренція Монополістична конкуренція виникає за умови збуту багатьма підприємствами (фірмами) подібної, але не ідентичної продукції. Вона нагадує досконалу конкуренцію, оскільки і тут, і там є багато покупців і продавців. Вступ на ринок і вихід із нього є спрощеними, а підприємства встановлюють ціни у діапазоні, запровадженому іншими підприємствами. Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є однорідною, а за монополістичної – диференційованою.
До економічних причин обмеження або загрози зникнення конкуренції відносяться: поведінка суб’єктів ринку, що обмежує конкурентні відносини; наявність ринкових структур, які здійснюють анти конкурентні дії (монополії, високий рівень концентрації); природні монополії.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)