Людина і світ – Юрій М. Ф. – СВІТ ДРЕВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Що являє собою загадковий і неповторний світ древніх цивілізацій? Чому розуміння цього світу складне для сучасної людини? Як у стародавності відбувався обмін досягненнями цивілізації?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Взаємодія людини з природою; суспільство як складна динамічна система: локальна цивілізація.

Епохи, як і люди, неповторні. Кожна має свій характер, тільки їй властиві риси. Віддаленість древніх цивілізацій від нас у часі і просторі не дозволяє в точності відтворити їхній вигляд, реально відчути подих життя, до кінця усвідомити високі духовні устремління і самі повсякденні справи людей, що колись жили. Проте ми прагнемо заглянути у світ стародавності, щоб зрозумівши його, краще зрозуміти себе. Стародавність вабить нас, захоплює своєю загадковістю і непоясненою чарівністю.

СВІТ ДРЕВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Одні цивілізації пройшли перед нами в курсі стародавньої історії: “Дарунок Нілу” – цивілізація Стародавнього Єгипту; Месопотамія – одна з найдавніших у світі цивілізацій; загадковий Стародавній Китай; цивілізація Стародавньої Індії, названою ще в ті часи “країною мудреців”; давньогрецька цивілізація, чиї досягнення лягли в основу європейської культури; цивілізація еллінізму, у якій ніби зустрілися Захід і Схід, породивши найвищі прояви культури; Древній Рим з його особливою системою цінностей.

Про інші цивілізації ви дізнавалися, вивчаючи історію як нашої, так і інших країн. Це цивілізації Середньої Азії, що зберігали культурну своєрідність і в греко-македонську епоху; самобутні цивілізації Закавказзя, які відрізнялися надзвичайною стійкістю культурних традицій. Особливе місце займала цивілізація скіфів, що не мала власної писемності, а пам’ять про неї збереглася в літературних пам’ятниках інших народів, в археологічних знахідках.

Світ древніх цивілізацій включає і маловідомі нам цивілізації Африки і Південної Аравії, традиції яких зберігалися багато століть і вплинули на розвиток Єгипту; цивілізації Древнього Ірану, Древнього Афганістану, Малої Азії, що була природним мостом у передаванні культурних досягнень між Європою й Азією; древні цивілізації Південно-Східної Азії – регіону неповторної культури, порівняно пізно відкритої європейськими вченими і відносно мало вивченої; древньояпонська цивілізація, і зараз вражаюча своєю загадковістю, яка доводить, що її культурні цінності мають достатню стійкість у часі й у просторі; цивілізації Нового Світу, де представлені майже всі стадії розвитку людства.

У короткому нарисі неможливо дати детальний опис світу стародавніх цивілізацій. Наше завдання – зазирнути на той шлях, який людство пройшло від древніх цивілізацій до сучасної епохи.

ВІДМІННІСТЬ СТАРОДАВНОСТІ ВІД ПЕРВІСНОСТІ

Стародавні цивілізації при всій їхній несхожості між собою представляють усе-таки деяку єдність, на відміну від колишніх станів суспільства і культури. Не випадково ще порівняно недавно деякі вчені навіть називали первісне суспільство “доісторичним”. Зараз, коли дослідження періоду, що передував цивілізації, збагатилося новими даними, від цього визначення довелося відмовитися.

Проте виникнення і розвиток міст, писемності, ускладнення соціальних відносин наповнили історичний час якісно новим, набагато більш багатим змістом. Безумовно, цивілізації стародавності зберігали багато чого з первісного суспільства, і насамперед залежність від природи, міфологічні форми мислення, культ і ритуали, орієнтовані на природні цикли. Так, у релігійних віруваннях древніх народів відбивалася зміна пір року, помирання і відродження природи. Однак характер взаємодії суспільства з природою при переході від первісного суспільства до древніх цивілізацій істотно міняється. Це пов’язано з поширенням знань про природу, з їхнім прагненням повніше використовувати її багатства для задоволення потреб суспільства, із заміною споживаючого типу господарства виробляючим.

Залежність людей від природи була усе ще велика, що особливо сильно виявлялося в екстремальних ситуаціях: повенях, землетрусах, виверженнях вулканів тощо. Але оволодіння металами, нагромадження знань і передача їх за допомогою писемності змінювали форми цієї залежності. Неможливо уявити собі Стародавній Єгипет чи Межиріччя без іригації, Древню Грецію без мореплавання і морської торгівлі. Однак головним, що знаменував перехід від первісності до древніх цивілізацій, був початок організованої виробничої діяльності людини. Цей стрибок у розвитку суспільства отримав назву “аграрна революція”. І хоча протягом всієї стародавності суспільство усвідомлювало себе як частину природи, безпосередньо зв’язану з нею, проте в період аграрної революції людина нерідко відігравала роль творця.

Перехід від первісності до цивілізації пов’язаний і зі зміною характеру взаємодії людей у суспільстві, з народженням нового типу суспільних відносин, викликаних ростом міст, зосередженням у них значної частини населення й економічної діяльності, з ускладненням соціальної структури, становленням державності, з появою нових видів діяльності, особливо в сфері управління і навчання, зі зміною способів збереження і передачі інформації.

Для доміської безписемної культури первісної епохи характерна відсутність самостійних каналів передачі інформації, життєвого і виробничого досвіду: навчання необхідним господарським, промисловим і ремісничим навичкам, а також релігійному ритуалу здійснювалося в процесі безпосередньої практики. Людина була цілком занурена в діяльність, вона не оцінювала свої вчинки, відчуття.

Її мислення було “нерозчленованим”, вона ще не могла визначити сутність подій і процесів, що відбувалися. Над усім панував звичай, який замінював узагальнені уявлення. Життя текло повільно, зміни відбувалися рідко, у самому устрої життя мало що мінялося від покоління до покоління.

Оволодіння новими видами діяльності сприяло розвитку іншого типу свідомості і появі більш сучасних каналів передачі інформації. Від людини було потрібно вже не просте повторення прийнятих зразків поведінки, а міркування, аналіз власних дій і станів. Однак спочатку аналітичний тип мислення був притаманний лише частині древнього суспільства, насамперед чиновникам і ученим переписувачам. Люди, що керували складним царським чи храмовим господарством, планували великі будівельні роботи чи військові походи, зайняті прогнозуванням майбутнього, нагромадженням корисних даних, удосконаленням системи письма і підготовкою майбутніх учених, не могли обмежитися автоматичним відтворенням дій за зразком традиції. Були потрібні нові знання, нетрадиційні способи дій.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – СВІТ ДРЕВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ