Людина і світ – Юрій М. Ф. – СЕЛЯНСТВО
Чому середньовічне суспільство відмовляло в повазі селянам – своїм основним годувальникам? Чи була дружина лицаря для нього Прекрасною Дамою? Про кого говорили в Середні віки: він перший серед рівних? Чим простонародне християнство відрізнялося від церковного? Чи можна вважати місто “гробарем” середньовічної цивілізації?
КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:
Духовний світ людини, роль духовних цінностей у розвитку цивілізації, основні цінності Заходу.
Щодо часових і географічних рамок цивілізації Середньовіччя серед учених немає єдності. Ми будемо мати на увазі Європу Х-ХІ ст., коли основні структури цієї цивілізації вже склалися, але ще не почали розмиватися елементами нового – індустріального суспільства.
Мабуть, усі згодні з тим, що суспільство середньовічної Європи було феодальним. Однак що ж таке феодалізм? У курсі історії ви розглядали його як економічний лад, при якому власники землі – феодали – експлуатують залежних селян. Спробуємо підійти до феодалізму з іншого боку і подивитися, чим жили люди Середньовіччя.
СЕЛЯНСТВО
Якщо уявити собі феодальне суспільство у вигляді піраміди, то місце селянства буде в самому її підніжжі. І це природно, тому що, з одного боку, селянство було основною продуктивною силою цього суспільства, а з іншого боку – найбільш безправною його частиною. Чому ж суспільство відмовляло в повазі тим, хто його годував? Почасти це було результатом того, що праця в Середні віки не була незаперечною цінністю. Від Риму і варварів повагу до неї ця цивілізація не успадкувала. А читаючи Біблію, людина Середньовіччя не могла собі усвідомити, що ж таке праця – благо чи покарання за гріхи. Однак головне навіть не в цьому.
Світ феодального села зовсім особливий світ, що виховує тип людини, несхожої на представників інших станів. Довгий час селянське господарство було натуральним, і більшість селян усе життя проводило на одному місці, жодного разу не виїхавши за межі сільських земель. Всесвіт цих людей обмежувався рідним селом, замком сеньйора і сільською церквою. Про Світ, що лежав за межами всього цього, вони мали самі нечіткі уявлення.
Думка про те, що суспільство розвивається, була далека селянам. Навпаки, постійне спілкування з природою приводило їх до впевненості, що усе рухається по колу. Весну змінювала осінь, за оранкою йшли жнива, і так було завжди. Це була велика консервативна сила, яка із крайньою недовірою ставилася до усього нового. їхній ідеал був у минулому, у “старих добрих часах”.
Відсутність освіти й обмежений словниковий запас призводили до того, що селяни були нездатні зрозуміти ні вишукану мову лицарства, ні тим більше латинь духівництва. Відрізнялися вони від “шляхетних” і зовнішнім виглядом. “Смердючий мужик”, так звичайно іменують селян у лицарських романах. Усе це, узяте разом, робило селянство абсолютно далеким не тільки для вищих станів, але і для городян. І “сторонність” ця викликала іноді жалість, частіше презирство, але вже ніяк не думку про рівність усіх людей.
Правда, треба відзначити, що духівництво як охоронець загальної ідеології Середньовіччя християнства займало гнучку позицію. Виправдовуючи існуючі порядки волею Бога, священнослужителі одночасно засуджували жорстоких феодалів і називали селянську працю “бажаною Богу”. Що стосується лицарства, то його ставлення до селянства непримиренне. “Мужик” у лицарській літературі – утілення всього найбільш неприємного.
Ніякими якостями селянин не міг відпокутувати “низькість” походження. Так, серед легенд про короля Артура є і така, де лицар, переодягнений селянином, супроводжує знатну даму, роблячи їй послуги і рятуючи від небезпек. Таж замість подяки обсипає уявного селянина лайкою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)