Людина і світ – Юрій М. Ф. – § 29. Древні мислителі про світ і людину

Чи вірили древні греки в існування кентаврів? Про що розповідають дреньоіндійські Веди? Кого древні китайці вважали “благородною людиною”? Чи хотіли б ми жити в ідеальній державі Платона?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Особливості міфологічної свідомості, цінності Заходу і Сходу.

Люди здавна намагалися пояснити існування суспільства. Як воно з’явилося? Чому виникли групи, які займають різне соціальне становище? У якому напрямі міняється суспільне життя? Чи треба сприяти цим змінам? У різні історичні епохи люди давали неоднакові відповіді на ці і подібні їм питання. На ранній стадії суспільного розвитку основним способом розуміння світу була міфологія (від грец. mythos – переказ, сказання).

МІФИ СТАРОДАВНОСТІ

Міфи існували у всіх народів і охоплювали широке коло тем: походження світу, народження і смерть людини, виникнення ремесел, поява відособлених соціальних груп тощо. Так, походження світу в міфах часто пов’язується або з його творенням якою-небудь вищою істотою, або з розвитком з деякого вихідного стану, де першооснови світобудови ще змішані, невизначені. У древньокитайських міфах були присутні обидва такі сюжети. В одному з міфів прародителькою світу вважається Нюй-ва – напівлюдина-напівзмія: вона створила людей і всі речі. В іншому переказі образом вихідного стану світу виступає яйце, у ньому земля і небо ще злиті воєдино.

Діючими особами міфів, як ви знаєте з курсу історії, є боги, герої, люди, а також фантастичні істоти (часто це напівлюди-напівтварини, як уже згадана Нюйва в древньокитайській міфології чи кентавр – напівлюди – напівкінь у давньогрецькій міфології). Включення в оповідання таких істот спонукувало людей більш пізніх епох вважати, що міф – це різновид деякої чарівної казки. Але для людей ранньої стадії суспільного розвитку міф був цілком реальний і правдивий, у дійсності описаних у ньому подій ніхто не сумнівався. Людям тих далеких часів була властива особлива свідомість, яку дослідники надалі назвали міфологічною, тому що саме в міфах її риси проявилися особливо повно. Наприклад, сама поява змішаних типів (напівлюдей-напівтварин) свідчить про те, що людина ще не відокремила себе цілком від природного світу. Про це ж говорить і олюднення неживої природи. Так, місяць в австралійських міфах уявляється чоловіком одного з впливових племен, сонце ж – це дівчина, що піднялася з деревом на небо.

Міф завжди розповідає про щось конкретне, але це часто набуває значення символу. Приміром, відомий вам з курсу історії давньоєгипетський міф про Озіріса – умираючого і воскресаючого бога – символізує цикли природи. Уже наявні в суспільстві блага (використання вогню, ремесло, хліборобство) пояснюються діями якого-небудь героя (згадайте, хто з героїв давньогрецьких міфів подарував людям вогонь, хто навчив їх ремесел).

Таким чином, у міфології виражалася насущна потреба людини в осмисленні себе самої і навколишнього світу. За допомогою міфу минуле зв’язувалося із сьогоденням і майбутнім, забезпечувався духовний зв’язок поколінь.

Поряд з міфологією свої відповіді на вічні питання буття шукали релігія і філософія. Індія і Китай на Сході, Греція на Заході стали цивілізаціями, де з’явилися релігійно-філософські картини світу, що вплинули на світогляд* багатьох поколінь людей.

ДРЕВНЬОІНДІЙСЬКІ ВЕДИ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ

Першим джерелом філософської мудрості в Древній Індії стала так звана ведична література(“веда” – знання) – великий набір текстів, що складалися протягом дев’яти сторіч (1500-600 р. до н. е.). Чому світанок проганяє пітьму, день змінюється ніччю, народжується і помирає людина? Тому що діє універсальний космічний порядок, якому підлегле усе. Так вважали древні мислителі. В одному з ведичних гімнів говориться проте, що спочатку було “щось одне”, нерозчленоване, аморфне, яке володіло єдиною властивістю – подихом. “Крім цього, нічого іншого не було, пітьма була спочатку, пітьма, покрита тьмою…” Початок творенню поклало жертвопринесення. Як свідчать Веди, космічний велетень Пуруша був розділений на частини і став джерелом життя для всіх живих істот. Отже, “у всього сущого і у всіх богів один початок – жертвопринесення”. Справді, Сонце дарує своє тепло і світло, щоб могли жити всі істоти на Землі, мати жертвує сили і здоров’я для виховання своїх дітей, дощ віддає свою вологу полям, а людина свої знання – людям.

Різноманітний світ Всесвіту заповнений людьми і духами. Вони населяють не тільки Землю, але і численні космічні світи, Сонце, зірки. Люди зі своїм складним суспільним устроєм, тварини, рослини, ріки і струмки, сніг і вітер – усе має живу безсмертну душу, тому можна благати гору, просити прощення в дерева, наказувати хмарам.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – § 29. Древні мислителі про світ і людину