Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЕЛЛІНІЗМУ

Це був період великого розквіту полісної організації суспільства, що зробила вплив на всі сторони його життя. Поліс був суспільною громадою, важливою особливістю якої було сполучення общинного характеру і своєрідних рис, що відрізняли цю громаду від родової, сімейної, територіальної тощо. У її основі лежала антична форма власності, яка була одночасно державною (спільною) і приватною. Власником основного засобу виробництва (землі) міг стати лише той, хто був повноправним членом суспільної громади. Верховним правом на землю (правом володіти, користуватися і розпоряджатися нею) володів тільки колектив громадян. Взаємозв’язок і взаємозумовленість права власності на землю і цивільні права сприяли визнанню всіх громадян рівноправними.

У полісах діяли різні органи управління, але верховним органом у більшості полісів були народні збори, яким належало право остаточного вирішення всіх найважливіших питань.

Ще однією особливістю поліса було об’єднання політичної і військової організації. Громадянин-власник одночасно був і воїном, що забезпечував

Недоторканність поліса, а виходить, і своєї власності. Економіка поліса базувалася на землеробстві і скотарстві, виноградарстві 1 садівництві. Основним принципом була ідея автаркії(самозабезпеченності). Засоби існування, що не залежать від зовнішніх, природних факторів, розглядалися як економічна основа свободи. Надлишки продуктів складали предмет продажу й обмінювалися через ринок. Таким чином, поліс здійснював економічні, військові і політичні функції.

Відповідно до основних принципів поліса вироблялася полісна система цінностей: тверда впевненість у тому, що поліс – вище благо, існування людини поза його рамками неможливе, а благополуччя окремої особи залежить від благополуччя поліса. До цінностей поліса відносилися також визнання переваги землеробської праці над іншими видами діяльності (виключення складала лише Спарта, де цінністю вважалася і війна); прагнення зберегти незмінними й економічну основу, і всі інші умови життя поліса, пріоритет традицій. Бажання накопичення засуджувалося як анти цінність.

У той період почалося поширення рабства класичного типу. Наприклад, в Афінах раб не тільки не мав власності на засоби виробництва, але і був “розмовляючим знаряддям”, що належало його хазяїну. Право власності рабовласника на раба нічим не обмежувалося. Діти рабинь називалися приплодом і також ставали рабами. Раби в Греції – це, як правило, захоплені під час військових походів чи піратських набігів військовополонені, що надходили на невільницькі ринки і ставали “живим товаром”.

Поліс, що сформувався в специфічних природних умовах Еллади при своєрідності її соціально-економічного і політичного розвитку, був явищем, практично невідомим у світі древніх цивілізацій Переднього Сходу, що різко відрізнявся від існуючих там форм організації суспільства. Він вплинув на елліністичні цивілізації і Рим.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЕЛЛІНІЗМУ

Початок цивілізації еллінізму поклав Східний похід Олександра Македонського і масовий колонізаційний потік жителів Древньої Еллади в знову завойовані землі. У результаті в Середземномор’ї, Передній Азії і районах, що прилягали до них, поступово склалися нова матеріальна і духовна культура, форми політичної організації і соціальних відносин народів. Вплив цивілізації еллінізму поширився надзвичайно широко – на Західну і Східну Європу, Передню і Центральну Азію, Північну Африку.

Нові форми життя суспільства, що з’явилися, стали своєрідним синтезом місцевих, головним чином східних і грецьких елементів, що відігравали більшу чи меншу роль залежно від конкретно-історичних умов.

Найбільш характерними рисами економічного розвитку в цьому великому регіоні були ріст торгівлі і виробництво продуктів праці, призначених для обміну. Незважаючи на часті військові зіткнення, установлювалися регулярні морські зв’язки, прокладалися торгові шляхи, виникали нові великі центри ремесла, виробництво яких і було значною мірою розраховано на ринок.

З розвитком торгівлі значно розширився грошовий обіг, чому сприяла уніфікація монетної справи, що почалася при Олександрі Македонському, при якому поширилося виробництво золотих монет.

Елліни, що прийшли в східні регіони, знайшли там незнайому їм, але об’єктивно необхідну форму влади – деспотію. Потреба стародавньосхідних держав у необмеженій владі деспота диктувалася його найважливішою функцією – організатора суспільних робіт, пов’язаних насамперед з іригацією. Тому наприкінці IV – початку Піст, до н. е. на знову завойованих землях виникла специфічна форма соціально-політичної організації ~ елліністична монархія, що поєднала н собі елементи східної деспотії – монархічну форму влади з постійною армією і центральною адміністрацією її елементи полісного устрою. Останні були представлені містами з приписаною до них сільською місцевістю, що зберегли органи внутрішнього самоврядування, але значною мірою підлеглі царю. Від монарха залежали розміри приписаних до поліса земель. У більшості випадків царські чиновники контролювали діяльність полісних органів самоврядування. Утрата полісами зовнішньополітичної самостійності компенсувалася безпекою їхнього існування, більшою соціальною стійкістю і забезпеченням міцних економічних зв’язків з іншими частинами держави. Царська влада придбала в міському населенні важливу опору й одержала необхідні джерела поповнення армії і чиновництва.

Змінилися в елліністичній державі і відносини власності. На території поліса земельні відносини залишилися колишніми, але якщо землю з місцевими селами, що знаходилися на ній, приписували до міст, то її населення ставало громадянами поліса. Продовжуючи володіти своїми ділянками, воно сплачувало податки місту чи приватним особам, що одержали від царя ці землі. На території, не приписаної до міст, уся земля вважалася царською. Існувало сполучення деспотичної й античної форм власності.

Поряд із класичним рабством збереглися і більш примітивні його форми – боргове рабство, самопродаж тощо. Роль рабської праці в елліністичних містах була не меншою, ніж у грецьких полісах, але в сільському господарстві праця рабів не могла витіснити працю місцевого вільного населення. Культура елліністичної цивілізації є сполученням місцевих стійких традицій з культурою, принесеною завойовниками і переселенцями – греками і не греками. Однак це була цілісна культура: при всіх місцевих відмінностях їй були властиві деякі загальні риси, обумовлені впливом грецької культури, а також подібними тенденціями соціально-економічного і політичного розвитку.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЕЛЛІНІЗМУ