Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 12.2. Класифікація трансакційних витрат

Більшість дослідників розглядають сутність трансакційних витрат як витрати, пов’язані з функціонуванням системи. Проте загальноприйнятої класифікації цих витрат немає. Кожен дослідник звертає увагу на найцікавіші для нього елементи. Дж. Стіглер виокремлює “інформаційні витрати”, О. Вільямсон – “витрати опортуністичної поведінки”, М. Дженсен і У. Меклінг – “витрати моніторингу за поведінкою агента і витрати його самообмеження”, Й. Барцель – “витрати виміру”, П. Мілгром і Дж. Робертс – “витрати впливу”, за К. Далманом, трансакційні витрати входять до складу “витрат збору і переробки інформації, витрат проведення переговорів і прийняття рішень, витрат контролю та юридичного захисту виконання контракту”.

Трансакційні витрати можна класифікувати за атрибутами трансакцій (частота, тривалість, невизначеність, специфічність активів). Така кількість видів класифікації трансакційних витрат є наслідком множинності підходів щодо вивчення цієї проблеми. О. Вільямсон розрізняє два типи трансакційних витрат, пов’язуючи їх з етапами укладання угод: ex ante (виникають до укладання угоди) і ex post (виникають після підписання угоди). До витрат ex ante належать витрати на складання проекту угоди і проведення переговорів за нею. Серед витрат ex post розрізняють організаційні й експлуатаційні витрати, пов’язані з використанням структури управління, і витрати, що виникають у зв’язку з поганою адаптацією; витрати на тяжби, які виникають під час уточнення контрактних відносин у зв’язку з виникненням непередбачуваних обставин; витрати, пов’язані з виконанням контрактових обов’язків.

К. Менар поділяє трансакційні витрати на чотири групи:

1) витрати виділення у середовищі рівнозначних доповню вальних чинників;

2) витрати масштабу;

3) інформаційні витрати;

4) витрати поведінки (моніторингу і попередження опортунізму).

У ринкових умовах у функціонуванні будь-якої організації насамперед є проблема невіддільності, унаслідок чого і виникають сукупні витрати виділення. У більшості випадків економічна діяльність забезпечується шляхом сумісних зусиль, при цьому не можна точно визначити граничну продуктивність кожного фактора і його винагороду. К. Менар наводить приклад бригади вантажників: “Щоб встановити плату праці бригади, використання організації стає ефективнішим, ніж використання ринку. Організація перевершує ринок і в тому разі, якщо він потребує надто детальної, інакше – неможливої диференціації”.

К. Менар вирізняє витрати масштабу. Чим більші масштаби ринку, тим більше знеособлені в ньому акти обміну і вкрай потрібно розвивати інституціональні механізми, що визначають недоотримання зобов’язань та ін. Укладання трудових договорів, призначених з метою стабілізації відносин між тим, хто наймав, і тим, кого наймають, контрактів з поставки – для гарантії регулярності потоку затрат, частково пояснюється саме необхідністю підписання контрактів, в іншому випадку дотримання зобов’язань стало б одночасно проблематичним і дорогим.

Окрему категорію становлять інформаційні витрати. Трансакція пов’язана з інформаційною системою, роль якої в сучасній ринковій економіці відіграє система цін. До цієї категорії належать витрати, які охоплюють усі аспекти функціонування системи інформації: витрати кодування, вартість передачі сигналів, витрати на навчання користування системою та ін. Будь-яка система унаслідок функціонування створює перешкоди, “що знижують ступінь точності сигналів – цін. Вони не можуть бути надто диференційованими, адже маніпулювання надто великою кількістю сигналів пов’язано з непомірними витратами. Організація в цьому разі дає змогу зменшувати витрати шляхом меншого використання ринку й обмеження кількості сигналів, які посилаються і приймаються”.

Остання група – витрати поведінки, пов’язані з “егоїстичною поведінкою агентів”. Аналогічне поняття, прийняте і використовується нині, – опортуністична поведінка.

Найпоширенішою в сучасній неоінституціональній літературі типологією трансакційних витрат вважається класифікація, запропонована Р. Капелюшніковим (табл. 12.2)4.

Таблиця 12.2. Класифікація трансакційних витрат за Р. Капелюшніковим

Закінчення табл. 12.2

Джерело: Капелюшников Р. Экономическая теория прав собственности. – М.: ИМЭМО, 1990. – С. 29-30.

1. Витрати пошуку інформації. З метою здійснення угоди або підписання контракту потрібно мати інформацію про те, де можна знайти потенційних покупців і продавців відповідних товарів та факторів виробництва, а також про стан ціни. Такі витрати складаються із затрат часу і ресурсів, необхідних для ведення пошуку, а також із втрат, пов’язаних з неповнотою і недосконалістю отриманої інформації. Інформація або важкодоступна, або навпаки, її надто багато; часто вона надзвичайно складна. У подібних випадках виникають інформаційні витрати.

2. Витрати ведення переговорів. Ринок потребує відволікання значних засобів на проведення переговорів про умови обміну, на підготовку й оформлення контрактів. Основний інструмент економії таких витрат – стандартні (типові) договори.

3. Витрати вимірювання. Будь-який продукт або послуга – це сукупність характеристик. В акті обміну обов’язково враховуються лише деякі з них, причому точність їх оцінювання (вимірювання) буває надто приблизною. Іноді властивості товару, що цікавлять споживача найбільше, взагалі не можна визначити, і для їх оцінювання потрібно користуватися сурогатами (наприклад робити висновки про смак яблук за їх кольором). Сюди належать витрати на відповідну вимірювальну техніку, проведення власне вимірювання, здійснення заходів, мета яких полягає в захисті сторін від помилок вимірювання, і втрати від цих помилок. Витрати вимірювання збільшуються з підвищенням вимог до точності.

Величезної економії витрат вимірювання людство досягло у результаті винаходу стандартів міри і ваги. Крім того, метою економії цих витрат зумовлені такі форми ділової практики, як гарантійний ремонт, фірмовий ярлик, придбання партій товарів за зразками та ін.

4. Витрати специфікації (чіткого визначення мети). До цієї групи належать витрати на утримання судів, арбітражу, державних органів, затрати часу і ресурсів, необхідні для відновлення порушених прав, а також втрати від поганої специфікації та ненадійного захисту. Деякі автори, наприклад Д. Норт, додають до переліку затрати на підтримку в суспільстві консенсусної ідеології, оскільки виховання членів суспільства в дусі дотримання загальноприйнятих і етичних норм є значно економічнішим способом захисту прав власності, ніж формалізований юридичний контроль.

5. Витрати опортуністичної поведінки. Це найбільш прихований і з погляду економічної теорії найцікавіший елемент трансакційних витрат.

Сучасні українські інституціоналісти вирізняють ще трансакції політичного та інституціонального ринків. На політичному ринку створюються нові інститути і формуються права, в основному за допомогою централізованих трансакцій держави, безвідносно до конкретних суб’єктів цих прав. На інституціональному ринкові підтверджується розподіл повноважень, що відбувся раніше шляхом залучення потенційних суб’єктів до їх використання. Отже, процес інтеграції суб’єктів господарювання щодо товарного обміну схематично має такий вигляд (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Етапи інтеграції товарного ринку

У різних випадках на практиці в нормативних актах можуть встановлювати конкретний перелік суб’єктів, на яких поширюється норма. У зв’язку з цим створюється можливість придбання деяких прав, не зважаючи на інституціональний ринок. Така практика є винятком як результат дії груп з особливим інтересом.

Відмінність трансакцій політичного й інституціонального ринків полягає в тому, яку роль вони відіграють у відтворенні інституціональної структури економічної системи. Трансакції політичного ринку спрямовані на створення нових правил або на їх зміну, тому дослідники називають їх креативними. Трансакції інституціонального ринку передбачають відтворення інституціональної структури на попередньому якісному рівні, але із залученням нових учасників, тобто репродуктивні. Серед витрат креативних трансакцій розрізняють: витрати на організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення діяльності суспільних органів (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, а також місцеві органи влади), тобто витрати створення, втілення і ліквідації формальних правил. Сюди також належать витрати провірки на їх конституційність

(звернення в Конституційний і Верховний Суди, витрати здійснення експертизи нормативних актів у парламентських комітетах, тимчасових слідчих комісіях та ін.). Наприклад, у п. З ст. 98 регламенту ВРУ зазначено, що окремі законопроекти можуть направлятися для отримання експертних висновків у Кабінет Міністрів України, відповідні міністерства, інші державні органи, установи й організації, а також окремим спеціалістам.

До витрат репродуктивних трансакцій належать витрати інституціоналізації господарських одиниць (витрати на реєстрацію підприємств, отримання дозволу на початок робіт від різних органів, зокрема, санітарно-епідемілогічної станції, протипожежного нагляду, одержання дозволу на будівництво, обов’язкову сертифікацію товарів і послуг, ліцензування та ін.). Ці витрати мають суттєві відмінності залежно від етапів інституціоналізації.

В економіці інтереси держави і недержавних структур часто суперечливі, виникає потреба здійснення витрат, пов’язаних із контролем дотримання умов інституціонального контракту, а у разі його порушення – витрат примусу. Наприклад, випущення додаткових акцій акціонерним товариством в Україні зобов’язує фірму реєструвати їх у визначені терміни у Комісії з цінних паперів. Невиконання такої вимоги передбачає санкції, величина яких залежно від кількості порушень може коливатися від звичайного попередження до значних сум штрафу. Отже, ще одним видом репродуктивних трансакцій є витрати контролю і примусу. Загальний вигляд співвідношення між різними видами трансакційних витрат і їх класифікацію подано на рис. 12.2.

Неоінституціоналісти розрізняють дві основні форми опортуністичної поведінки.

1. Моральний ризик. Він виникає, якщо в договорі одна сторона покладається на іншу, а отримання справжньої інформації про її поведінку потребує великих витрат або взагалі є неможливим. Найпоширеніший різновид такої опортуністичної поведінки – ухилення, кола агент працює з меншою віддачею, ніж від нього вимагається за договором.

Особливо сприятливий грунт для ухилення від договору створюється в умовах колективної праці групи. Наприклад, потрібно визначити особистий внесок кожного працівника в сукупний підсумок діяльності колективу заводу або урядової установи. Для цього доводиться використовувати сурогативні вимірювання й оцінювати продуктивність багатьох працівників не за результатом, а затратами (подібно довготривалості праці), але й ці показники будуть неточними.

Рис. 12.2. Класифікація трансакційних витрат

Джерело: Бондаренко ОЛ. Издержки институциональных трансакций, их особенности и роль в хозяйственной практике // Наук, праці Донецького нац. техн. ун-ту. – Сер: Економіка. – Вил. 31-3 (117). – Донецьк, 2007. – С. 171.

Якщо особистий внесок кожного економічного агента у загальний результат визначається з великими помилками, то його винагорода буде недостатньо пов’язана зі справжньою ефективністю праці. Звідси відсутність стимулу, що спричинює до активної дії, ухилення.

У сучасних умовах у приватних фірмах і урядових установах створюються спеціальні складні структури, на які витрачаються значні кошти, їх завдання полягають у контролі за поведінкою агентів, виявленні випадків опортунізму, покараннях таін. Зменшення витрат опортуністичної поведінки – головна функція значної частини управлінського аналізу різних організацій.

2. Здирство. Можливості для такої форми опортуністичної поведінки виникають тоді, коли декілька виробничих факторів тривалий час працюють у тісній кооперації і настільки пристосовуються один до одного, що кожен стає незамінним, унікальним для інших членів групи. Це означає: якщо який-небудь фактор вирішує залишити групу, то інші учасники кооперації не зможуть знайти йому еквівалентної заміни на ринку і матимуть непоправні втрати. Тому у власників унікальних (стосовно певної групи учасників) ресурсів з’являється можливість для шантажу у формі загрози виходу із групи. Навіть коли здирство залишається тільки можливістю, воно завжди поєднуватиметься з реальними втратами. Найрадикальніша форма захисту від здирства – перетворення взаємозалежних (інтерспецифічних) ресурсів у сумісне володіння майном, інтеграція власності у вигляді єдиної для усіх членів команди сукупності повноважень.

У сучасній ринковій економіці витрати фірми поділяють на три групи:

1) трансформаційні;

2) організаційні;

3) трансакційні.

Трансформаційні витрати – витрати з трансформації фізичних якостей продукції у процесі використання факторів виробництва. Якщо трансакційні витрати розглядають як результат взаємодії людей, які беруть участь у різних процесах виробництва окремих товарів, то трансформаційні витрати – це, насамперед, витрати, що з’являються в результаті взаємодії людей із природою.

Організаційні витрати – витрати, пов’язані з забезпеченням контролю і розподілу ресурсів всередині організації, а також витрати з мінімізації опортуністичної поведінки в межах організації.

Трансакційні й організаційні витрати є взаємопов’язаними поняттями; збільшення одних призводить до зменшення інших, і навпаки.

Величина і роль трансакційних витрат у сучасному суспільстві надто суттєва. Як видно із табл. 12.3, трансакцій ний сектор економіки становить від 50 до 70%, причому величина його постійно зростає. Водночас частка трансакційних витрат у сукупних витратах фірми дорівнює від 1,5 до 15 %, проте у перехідних економіках вони можуть бути значно більшими.

Таблиця 12.3. Оцінка величини трансакційних витрат, %

Різниця між витратами трансакційного сектора в цілому і трансакційними витратами фірмит зокрема, дає змогу оцінити економію за рахунок виникнення фірми як шституту в суспільстві. Ця величина становить майже 50 %. Унаслідок створення фірми, з’являється економія на загальних витратах шляхом перетворення трансформаційних витрат незалежних агентів на відкритому ринку у внутрішньофірмові.

У разі застосування внутрішніх фірмових контрактів відбувається контрактація послуг, за яких власність на матеріальні послуги не переходить із рук у руки. Оскільки не відбувається обміну прав власності, такі послуги мають особливий внутрішньофірмовий характер. Опосередковано це підтверджує той факт, що самі послуги, в тому числі збутові, можуть бути об’єктом внутрішньофірмових контрактів. Проте укладання таких контрактів будується на принципах, що відрізняються від контрактів, укладених між незалежними об’єктами ринку, і на цій підставі витрати, що виникають за внутрішньофірмовою контрактацією, хоча і мають гібридний характер, проте дослідники, наприклад С. Архієреєв, відокремлюють їх до інтеракційних.

У розвинутих країнах значна частина трансакційних витрат зумовлена збільшенням чисельності потенційних суб’єктів господарських зв’язків, а отже, і кількості трансакцій, які вони здійснюють. У країнах з перехідною економікою високий рівень трансакційних витрат зумовлений також і тим, що донині не відпрацьований механізм взаємодії між державними органами та суб’єктами підприємництва.

На думку більшості спеціалістів, проблеми української економіки багато в чому пов’язані з великими трансакційними витратами. Як зазначив Д. Норт щодо економік країн СНД, українська економіка вже досягла рівня, коли “на обслуговування угод потрібні величезні ресурси, проте ніяк не може перейти до етапу, коли продуктивність, пов’язана із витратами від торгівлі, зросте ще більше”.

У сучасній ринковій економіці України практично будь-який значущий трансформаційний процес передбачає реалізацію його результатів, що пов’язана із виникненням трансформаційних витрат. Тому у своїй основі трансформаційні види діяльності в ринковій економіці України фактично є змішаними, вони охоплюють елементи трансакційних функцій. Можливі випадки, коли останні послаблюються, і тоді в діяльності суб’єктів на першому плані перебувають трансакційні функції, хоча їх можуть супроводжувати й трансформаційні процеси. Тому до трансформаційних витрат належить діяльність, пов’язана із задоволенням яких-небудь потреб у економічних благах, в той час як трансакційна діяльність спрямована на задоволення специфічної потреби у володінні правами власності на інших.

З огляду на визначення сутності трансакційних витрат діяльність вважають трансакційною, якщо її функція полягає у здійсненні трансакцій – обміні прав власності, або допоміжна діяльність, що безпосередньо використовується для реалізації цієї функції. За такого підходу з усіх видів діяльності до трансакційних належать матеріально-технічне постачання і збут, заготівля, оптова та роздрібна торгівля (за виключенням послуг ремонту, що має насамперед трансформаційний характер) і фінансове посередництво (фінансування, кредитування, страхування, включаючи пенсійне забезпечення).

Концепцію трансакційного сектора розробили Дж. Уолліс і Д. Норт, котрі зробили спробу оцінити частку валової доданої вартості (ВДВ), створену у процесі виконання трансакційних функцій, у загальній величині ВВП. До складу трансакційного сектора, на їх думку, входять такі основні елементи:

1) державний трансакційний сектор;

2) приватні галузі та цілком спеціалізовані на здійсненні трансакцій (приватний трансакційний сектор);

3) особливі, спеціалізовані на трансакційних функціях групи працівників інших галузей економіки (внутрішньофірмовий трансакційний сектор).

С. Архієреєв, з огляду на те, що галузева структура економіки не збігається з її структурою за інституціональними секторами, розрізняє:

1) галузі, що здійснюють фінансові трансакції (за величиною створюваної ВДВ збігаються із сектором фінансових корпорацій);

2) галузі товарних трансакцій (три чверті ВДВ галузі торгівлі, включаючи громадське харчування, створюється у секторі нефінансових корпорацій за допомогою інституціональних одиниць, які спеціалізуються на здійсненні трансакцій, і одна четверта ВДВ цієї галузі створюється домашніми господарствами).

Водночас окремі види діяльності мають змішаний характер, що передбачає не поєднання трансформаційних і трансакційних функцій у процесі виробництва окремого блага, яке завжди має місце, а входження до складу однієї агрегованої одиниці підвидів діяльності, лише частина з яких вкладається у поняття трансакційних, тоді як інша частина має трансформаційну природу. Наприклад, операції з нерухомістю переважно належать до трансакційного сектора, оскільки безпосередньо використовуються для обміну прав власності. Проте такі підвиди діяльності, як інформатизація, дослідження і розробки належать до трансформаційного сектора економіки. Це стосується і послуг юридичним особам. До трансакційних, з деякими умовностями, можна віднести рекламу, юридичні послуги, облік і аудит, дослідження ринку, консультації бізнесу, залучення на фірму робочої сили

І забезпечення персоналом. Архітектурні й інженерні послуги до них не належать.

Окремі види діяльності мають споріднений характер із трансакційними. Наприклад, здача в оренду майна. Цей вид операції на ринку передбачає розподіл сукупності прав власності; але оскільки це не суперечить тлумаченню сутності трансакції, то процес передачі в оренду може належати до трансакційного виду діяльності. Тобто, щоб визначити нижню межу транс-акційного сектора, потрібно не враховувати показники діяльності підвидів послуг іншого характеру, а з метою отримання максимальної межі на них варто зважати.

У національній системі статистичної звітності України інституціональні сектори економіки мають назву: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління, домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Такий підхід до статистичного відображення національного інституціонального сектора економіки не дає можливості відобразити всю її структуру згідно з прийнятою системою національних рахунків (СНР), що грунтується на складнішій ієрархії принципів класифікації (рис. 12.3).

Кожен ієрархічний рівень інституціональної структури складається із двох елементів, один із яких має статистичну звітність в Україні, інший потребує його розгляду в межах однієї структурної одиниці. Така система також потребує удосконалення. Наприклад, на четвертому ієрархічному рівні комерційні організації поділені на фінансові і нефінансові корпорації, тобто за характером матеріально-речових потоків (потоків ресурсів). З погляду економічної теорії важливішим є розподіл інституціональних одиниць за критерієм характеру операцій, що можуть мати трансформаційний (виробничий) або трансакційний характер.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)