Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 6.3. Типологія раціональності та дотримання своїх інтересів
Збільшення ролі та значення людського капіталу – важлива складова закономірного процесу переходу від людини економічної до людини творчої, від індустріального суспільства до сучасного інформаційного (постіндустріального). У новій моделі суспільного розвитку важливого значення у діяльності індивіда набуває свідома раціональна поведінка. Згідно з класифікацією О. Вільямсона, в економічній теорії використовують дві основні її моделі:
1) раціональну;
2) дотримання своїх інтересів.
1. Раціональність
У своїх працях О. Вільямсон розрізняє три головні форми раціональності:
1) максимізація. В умовах існування різноманітних варіантів задоволення потреб економічний агент вибирає ліпшу з усіх запропонованих альтернатив. Такого принципу дотримується неокласична теорія. У межах прийнятої передумови фірми визначають як виробничі функції, а споживачі є функціями корисності. Розподіл ресурсів між різними сферами економіки вчений розглядає як дане, а оптимізація є універсальною;
2) обмежена раціональність – пізнавальна передумова, прийнята в економічній теорії трансакційних витрат. Це напівсильна форма раціональності, яка передбачає, що суб’єкти в економіці намагаються діяти раціонально, але насправді їх здібність у цьому обмежена.
Таке визначення О. Вільямсоном поняття обмеженої раціональності можна по-різному інтерпретувати. Представники сучасних економічних теорій, включаючи і неоінституціоналістів, які звикли вважати раціональність універсальною категорією, виокремлюють її до ірраціональності або нераціональності. По-іншому вирішують це питання соціологи, котрі вважають таку передумову надто великим відступом від прийнятої в економічній теорії відносної поведінкової точності. На їх думку, представники теорії трансакційних витрат ще більше порушують межі невизначеності, прийняті у класичній теорії. Проте прихильники економічної теорії трансакційних витрат пояснюють, що дихотомії (подвійності) варто уникати шляхом об’єднання в одному понятті орієнтації на економічне використання обмежених ресурсів і намагання вивчати інститути як поведінкові шаблони в умовах обмеженої інформації.
Теорія трансакційних витрат однією з найважливіших передумов обирає такий обмежений ресурс, як інтелект.
Інтелект – сукупність здібностей і творчих обдарувань людини, її освітньо-кваліфікаційний рівень, на основі яких формується здатність індивіда засвоїти нові знання та інформацію І використовувати їх з метою розвитку науки, культури, мистецтва, створення та впровадження нової техніки, технологій, застосування прогресивних форм організації виробництва і праці, вироблення найоптимальніших рішень в усіх сферах суспільного життя.
З економічного погляду це діалектична єдність кількісного та якісного аспектів. До першого належать різноманітні об’єкти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, проекти, ноу-хау, програми тощо, до другого – економічні відносини, що виникають і розвиваються між людьми з приводу привласнення різних об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. На практиці намагаються зекономити на інтелекті. Для цього прагнуть або зменшити витрати, пов’язані з процесами прийняття рішень (за рахунок особистих здібностей, володіння більшою інформацією, досвідом та ін.), або звертаються за допомогою до владних структур;
3) органічна раціональність – недостатня раціональність процесу. В еволюційному підході її використовують Р. Нельсон, С. Уінтер, А. Алчіан, простежуючи еволюційний процес у межах однієї або декількох фірм. Така форма раціональності притаманна людині. Представники австрійської школи К. Менгер, Ф. Хайєк, І. Кірцнер пов’язували її із загальними процесами – інститутами грошей, ринків, аспектами прав власності тощо. Такі інститути не можна запланувати, а їх загальна схема та взаємозв’язок не виробляються думкою людини. Насправді трапляються ситуації, коли незнання “стає навіть ефективнішим” для досягнення визначених цілей, ніж знання цих цілей і свідоме планування їх досягнення”.
Органічна й обмежена форми раціональності доповнюють одна іншу, проте їх використовують різні школи з метою досягнення різних цілей. Разом із тим не можна заперечувати факт, що дослідження неоінституціоналістами інститутів як способів зменшення трансакційних витрат і з’ясування представниками австрійської школи життєздатності інтересів, тісно пов’язані.
2. Орієнтація на власний інтерес
Економічний егоїзм будь-якого суб’єкта реалізується через економічний інтерес.
Економічний інтерес – усвідомлена економічна потреба окремої людини, колективу, соціальної верстви і класу, об’єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у системі суспільного поділу праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.
Власний інтерес у процесі економічної діяльності є визначальним у вчинках і діях індивіда, які можна систематизувати у сукупність правил поведінки:
1) опортунізм. За визначенням О. Вільямсона опортунізм – це дотримання своїх інтересів, у тому числі шляхом обману, включаючи такі форми обману, як брехня, крадіжка, шахрайство, проте навряд чи обмежуючись ними. Набагато частіше опортунізм припускає такі форми обману, які можуть набувати активної та пасивної форм, виявляються ex ante і ex post. У цьому випадку йдеться тільки про інформацію і те, що з нею пов’язано: перекручення, приховування істини, заплутування партнера.
З теоретичного погляду в ідеалі має бути гармонія в процесі обміну інформацією – відкритий доступ з обох сторін, миттєве повідомлення у разі зміни інформації та ін. Проте на практиці економічні агенти, діючи опортуністично, виявляють це у різній мірі. Одні схильні більше до умисного обману, інші – менше. У загальній системі відносин така поведінка створює інформаційну асиметрію, що значно ускладнює завдання економічної організації, адже за відсутності опортуністичної поведінки будь-яка поведінка могла б підкорятися певним правилам. Загалом опортунізм – це внутрішній стан індивіда, який виявляється в його практичній діяльності через зручність і вигідність. У взаєминах через угоди він набуває дещо іншого значення.
Опортунізм – прагнення однієї зі сторін, що домовляються під час укладання контракту, сформулювати його умови таким чином, аби досягти переваги над іншою стороною (партнером), перекласти на неї більшу частину витрат.
Максимально нейтралізувати опортунізм на практиці можна насамперед за допомогою попереджувальних дій – підписання такої угоди, в якій обидві сторони погодили б усі моменти недовіри один до одного;
2) дотримання своїх інтересів – той варіант егоїзму, який прийнятий у класичній та неокласичній економічних теоріях.
У більшості ділових стосунків економічні агенти беруть участь у процесі обміну, завчасно знаючи вихідні положення протилежної сторони. Всі їх дії зазначають у відповідній угоді, відомості про навколишні реалії, з якими їм доводиться мати справу, – відомі. Контракт виконується, адже сторони дбають про свої обов’язки і правила. Для обох сторін мета досягається. Не має жодних перешкод у вигляді нестандартної або нераціональної поведінки, а також відхилень від правил;
3) слухняність. Однією з найслабших форм орієнтації на власний інтерес є слухняність. У своїх дослідженнях А. Лоу визначає її сутність таким чином: “Можна уявити крайній випадок монолітного колективізму, де планові завдання у централізованому порядку вирішують функціонери, які повністю ідентифікуються з поставленими перед ними глобальними завданнями”. У реальній економіці навряд чи є у чистому вигляді такий тип орієнтації на власний інтерес, тому його швидше можна застосувати до вивчення еволюції, соціалізації людини, ніж до пояснення мотивів у процесі прийняття рішень, оскільки за індивіда вирішують інші.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)