Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – Ринки й обмін
Щоб зрозуміти категорії ринку в інституціональному значенні, важливо з’ясувати: чи може товарний обмін відбуватися без участі будь-якого ринку? Ринок охоплює загальний механізм встановлення і обнародування цін та сприяння продажу товарів і послуг. Але в багатьох випадках обмін здійснюється не на ринку, а шляхом зв’язків, що виникають в інших галузях діяльності. Один із загальновідомих прикладів неринкового обміну – рутинно відновлюваний контракт на поставку товару або послуги постійному клієнтові. При цьому можливі ідентичні або подібні за якістю замінники, але покупець вважає за краще залишатися з одним і тим самим постачальником, а не “ходити на ринок” з метою розгляду альтернативного варіанта. Є чітка відмінність між упорядкованим обміном такого виду, або “відносницькою контрактацією”, і використанням інституту ринку як середовища, в якому більше простору для безпосередньої конкуренції та вибору.
Обмін – економічний процес, що опосередковує виробництво і розподіл, з одного боку, і споживання – з іншого.
Неринковий обмін виникає у разі унікальності пропонованих для обміну товарів або послуг, наприклад, сконструйоване за спеціальним замовленням обладнання. У деяких випадках ринкові інститути можуть допомогти замовнику встановити зв’язок із потенційним виробником. Але з урахуванням специфічного характеру подібної трансакції цілком можливе і навіть вірогідне використання з цією метою інших засобів, особливо старих зв’язків. Приклади неринкового обміну можливі набагато частіше, ніж це можна припустити у процесі вивчення відповідної літератури. Більш того, у зв’язку з браком чіткого визначення поняття ринку, в якому безпосередньо або опосередковано згадується його інституціональна структура, взагалі неможливо правильно розрізняти ринковий обмін і неринковий. Визнання інституціонального аспекту в економічній науці ще не призвело до свідомого з’ясування відмінностей між ринковими і неринковими трансакціями більшістю її представників, які належать до інших, ніж інституціональний, напрямів економічної теорії.
Зазначимо важливі теоретичні висновки щодо розглянутих визначень інституціональних ринків.
1. Представники мейнстриму (mainstream – головна течія, яка набула втілення у формі економіксу) трактують ринок як природний, нормальний порядок, що склався шляхом агрегації індивідуальних угод, а неринкові інститути – як дещо до певної міри чуже і неприродне. Ринок сприймається як певний ефір – суцільне середовище, в якому суб’єктивні переваги індивідів взаємодіють, що призводить до фізичного обміну товарами та послугами. Отже, в теоріях мейнстриму ринок є звичайною сукупністю двосторонніх обмінів або, по суті, своєрідним віддзеркаленням заданих індивідуальних переваг і цілей. Насправді будь-який обмін, особливо ринковий, відбувається в інституціональному середовищі та взаємодіє з ним. З інституціоналістських позицій ринки – це соціальні інститути, що еволюціонують у часі та просторі. Натуралістичний, або “ефірний”, підхід до них характеризується асоціальністю та поза історизмом.
2. В основі теорій мейнстриму лежить своєрідна дихотомія, коли ринки вважаються “вільними”, а інститути (за припущенням, ринок до них не належить) – “обмеженнями”. У ринку вбачають джерело мобільності, порівняно зі стримувальною інертністю інститутів. Висновки з таких міркувань для економічної політики часто полягають у пропозиціях зведення до мінімуму або повного усунення стримувального впливу інститутів; обмеженого використання інститутів винятково як засобу виправлення передбачуваної недостатньої ефективності “вільного” ринку і властивих йому ознак несправедливості.
Визнання правомірності тлумачення ринку як одного з інститутів логічно зумовлює виникнення запитання: чи не накладає він власних обмежень і чи можна вважати його абсолютно “вільним”? Розуміння того, що будь-який інший інститут регулює ситуацію за допомогою специфічних механізмів, які можуть створювати бар’єри і накладати обмеження, має стосуватися і ринку. Більш того, подібно до інших соціальних інститутів, ринок і виконує обмежувальні функції, і створює нові можливості. В інституціональному підході заперечується помилкова дихотомія між “вільними ринками” й “обмежувальними інститутами”.
3. “Ефірно”-неінституціональна концепція ринку тісно пов’язана з інтерпретацією його як неперевершеного засобу вираження індивідуального вибору. Неринкові інститути, навпаки, оголошуються колективістськими за своєю сутністю. Вони нібито стримують вияв переваг і обмін як вид діяльності, що грунтується на останніх. Насправді ринку також властиві невикорінювані соціальні та колективістські начала. Тому всупереч поширеному поглядові прихильність до крайніх форм чистого індивідуалізму не може безпосередньо віддзеркалюватися в ринку. Відповідно чистий індивідуалізм і апологія ринків виявляються не такими вже й сумісними один з одним.
4. Ринки, як і інші соціальні інститути, відіграють важливу роль у передачі інформації й формуванні переваг, очікувань і дій індивідів. Особливо важливо, що така функція ринкових інститутів полягає не тільки в поширенні інформації про ціни або кількість конкретних товарів, але й у реальному впливові на пріоритети, переконання, поведінку інших економічних агентів, зібраних за ініціативи певного ринкового інституту з метою задоволення їх потреб. Отже, дія ринкових звичаїв, рутин і правил у деякій мірі “нав’язує” індивіду непомітно для нього самого специфічні типи поведінки на ринкові. У повній суперечності з більшою частиною ортодоксальної економічної теорії ринок ніколи не буває цілком “вільним” у дусі класичного лібералізму і зовсім необов’язково втілює свободу індивіда.
Неспроможність і небажання представників ортодоксальної теорії прийняти інституціональне визначення ринку призводить до інтерпретації ринку як універсальної категорії. В ортодоксальній соціології спостерігається тенденція об’єднати всі форми соціальної взаємодії в єдину рубрику “обмін”. Але оскільки поняттям “ринок” і “обмін” нічого або майже нічого не протистоїть, вони в процесі справи знецінюються. Навпаки, з інституціональних позицій можна правильно оцінити і значущість цих основних інститутів сучасної національної та глобальної економіки.
Чому взагалі функціонують ринки?
Як вже зазначалося, в ортодоксальній економічній теорії ринок вважається своєрідним природним станом, природним середовищем взаємодії індивідуальних торговців. Він нібито діяв ще до появи соціальних інститутів, тобто з’являється і присутній незалежно від них. Коли поняття ринків трактують як соціальні інститути, що виникли спонтанно або планувалися попередньо, постає запитання: чому вони виживають, еволюціонують і поширюються у сучасному світі? Це запитання можна конкретизувати: чому ринки функціонують як альтернатива неринковому обміну? Тобто, чому для координації обмінних трансакцій і надання їм структури потрібні ринки?
Трансакція (англ. transaction) – 1) операція, угода (політична, юридична або ін.), що супроводжується взаємними поступками; 2) банківська операція, переказ грошових засобів з певною метою.
Відповідь на запитання, чому ринки існують як альтернатива неринковому обміну, полягає в тому, що він пов’язаний для учасників трансакції з витратами, величина яких менша, ніж у разі ризиків. Тобто ринки дають можливість зекономити на різноманітних трансакційних витратах, пов’язаних із процесом обміну.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)