Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 4.3. Основні напрями захисту національної безпеки держави від деструктивної діяльності неокультів

У результаті дослідження визначено основні загрози національній безпеці України від деструктивної діяльності неокультів, які становлять небезпеку для держави, суспільства та окремих громадян:

1. Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої та місцевої влади та ЗМІ.

2. Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам.

3. Можливий вихід з-під контролю окремого войовничого культу, діяльність якого може призвести до загибелі людей, масових заворушень та терористичних актів.

4. Провокування та загострення конфліктів на релігійному і національному грунті.

5. Поширення впливу культів, діяльність яких супроводжується підривом громадського порядку, ушкодженням здоров’я і моральності населення. Використання спеціальних хімічних препаратів і апаратури, які надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслідування, а в деяких випадках і фізичний тиск на тих, хто вирішив залишити культ, з боку його лідерів.

6. Використання релігійних організацій кримінальними структурами. Можливе відмивання через секти “брудних” грошей, отриманих злочинним шляхом, чи навпаки використання пожертв і навіть самих віруючих для протиправної діяльності. З огляду на це створює небезпеку поширення наркоманії. Деякі керівники неокультів використовують різні наркотичні речовини, вводячи своїх послідовників у залежність, що надає можливість маніпулювати віруючими та отримувати прибутки. Переважна більшість неокультів є або релігійними об’єднаннями, що звільняються від сплати податків з грошей, які надходять від пожертвувань, або громадськими організаціями, які не сплачують податків з членських внесків. З’являється можливість вести “бізнес”, завдяки якому шахраї намагаються заробляти великі гроші, вводячи в оману людей. Нерідко представники релігійних та громадських організацій, зокрема неокультів, займаються під прикриттям статутної господарської незаконною комерційною діяльністю і не сплачують прибутків, отриманих від її проведення, а також під виглядом гуманітарної допомоги ввозять комерційні товари.

Тому необхідно визначити ті групи неокультів, діяльність яких несе загрозу національній безпеці України, а саме дати визначення деструктивного, тоталітарного та апокаліптичного культу.

Деструктивний культ – це релігійна або містична організація, діяльність якої супроводжується порушенням громадської безпеки та порядку, ушкодженням здоров’я і моральності населення. Деструктивні культи завдають шкоди державі тим, що їх члени часто зрікаються суспільного життя і трудової діяльності або чинять протизаконні дії, перебуваючи під впливом керівників культів. У частяня адептів неокультів спостерігаються порушення фізичного та психічного стану. Найбільш соціально небезпечними різновидами деструктивних культів є тоталітарні культи.

Тоталітарний культ – це релігійна або містична організація, яка характеризується необмеженою владою духовних лідерів, жорсткою дисципліною, сильним впливом на психіку адептів, релігійним фанатизмом та екстремізмом.

Особливо небезпечними протиправними виявами характеризується діяльність таких культів, що отримали назву “апокаліптичні” (апокаліпсис – кінець світу, після якого має наступити божий суд над людьми). Релігійний обов’язок у членів таких організацій завжди асоціюється із убивствами в ім’я “спасіння” та утвердження “істинної віри”.

Апокаліптичний культ – різновид тоталітарного угруповання, де сповідується масове насильство як законний засіб прискорення “божого суду” над невіруючими. Екстремістські налаштовані лідери апокаліптичних культів проповідують серед своїх віруючих поняття про гріховність та ворожість навколишнього світу, наголошуючи на необхідності боротьби з іновірцями і “безбожниками”, а в деяких випадках намагаються організувати масові самогубства членів свого культу або загибель інших людей, приурочивши їх до встановленої ними дати апокаліпсису.

Апокаліптичні очікування тут не зводяться до прагнення спастися після фінальної битви, яку вестиме Бог із силами зла, а передбачають активну участь у ній “людей з плоті”. Харизматичний лідер (диктатор) виразно зловживає своєю владою, норми, якими він керується в повсякденному житті, радикально відрізняються від тих, що застосовуються до рядових членів. Групова ізоляція від суспільного контексту досягає високого й дуже високого ступеня; соціальне оточення демонізується, весь світ приречений, врятуються лише члени руху. Часто такі групи намагаються досягти максимальної фізичної ізоляції, переїжджають у безлюдні місця, на віддалені ферми, острови й т. ін. У таких групах заохочуються подвійні стандарти й істини – вводити в оману “зовнішніх” вважається нормальною практикою. Тут постійно підтримується атмосфера страху Й загрози, що насувається. Вона підсилюється безперервними молитовними практиками, обмеженнями у сні та їжі, сплесками екзальтації і бурхливими формами висловлення відданості лідерові.

Такі групи мають харизматичного лідера, який стоїть понад усіма приписами і державними законами; в них здійснюється жорсткий контроль над віруваннями та поведінкою адептів; група намагається заволодіти зброєю, отруйними речовинами й готує оборону. Частиною картини “кінця світу” може бути очікування атаки з боку властей, яка призведе до широкомасштабного конфлікту. Можливе розгортання сценарію, в якому дії властей підсилюють релігійні настрої і підштовхують членів групи до ескалації акцій, що, у свою чергу, вимагає від властей ще більш серйозної відповіді. Цей цикл може повторюватися доти, доки ситуація не вийде з-під контролю. До спалаху агресії з боку групи може спричинити арешт лідера або нездійснення якогось його пророцтва.

Проблеми протидії протиправним проявам, якими супроводжується діяльність неокультів, стали об’єктом уваги не лише національних парламентських, державних і неурядових організацій, а й Європейського парламенту. Ним підготовлені такі документи: доповідь комітету Європарламенту в справах молоді, культури та спорту “Про активність деяких новітніх релігійних рухів у країнах Європейської співдружності” (квітень 1984 p.), Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1178 від 5 лютого 1992 p., Резолюція Європарламенту від 29 лютого 1996 p., Рекомендацію № 1412 (1999) “Протиправні дії сект” та ін.

У результаті Європарламентом було розроблено цілу систему критеріїв легітимності релігійної активності:

1. Неповнолітні не повинні примушуватися до членства в русі та приймати урочисті обітниці, які б визначали спосіб їхнього життя на тривалу перспективу.

2. Слід надавати певний період для обдумування кандидатам про майбутню участь у неокульті.

3. Після приєднання до організації новонаверненому має надаватися можливість контактувати з родиною і друзями.

4. Члени організації, які вже розпочали курс навчання, не повинні примушуватися до того, аби його продовжувати.

5. Мають поважатися такі індивідуальні права, як право залишати організацію; право контактів з довкіллям (персонально або поштою чи телефоном); право на незалежну пораду щодо участі у русі, право у будь-який час звернутися за медичною допомогою.

В. Нікого не можна примушувати порушувати закони, зокрема збирати гроші для організації жебракуванням чи проституцією.

7. Керівники неокультів не повинні наполягати на виконанні постійних зобов’язань від потенційних рекрутів, наприклад, студентів чи туристів, які завітали до тієї чи іншої країни.

8. Під час рекрутування до організації її назва і принципи повинні бути негайно правдиво повідомлені.

9. На запит компетентних органів керівники неокультів повинні повідомляти адресу чи приблизне місцезнаходження своїх членів.

10. Новітні релігійні рухи повинні страхувати тих, хто перебуває на їхньому утриманні, а на тих, хто на них працює, повинні поширюватися всі закони про соціальне страхування відповідної країни.

11. Якщо особа подорожує за кордоном в інтересах релігійної організації, остання повинна взяти на себе відповідальність за повернення її додому, особливо у разі її захворювання.

12. Листи, а також інформація про телефонні дзвінки від рідних членам рухів повинні передаватися негайно.

13. Якщо рекрутований до організації має дітей, вона повинна зробити все від неї залежне для подальшого навчання цих дітей, уникаючи обставин, що загрожують їхньому добробуту.

Європарламент рекомендував країнам ЄС створити спеціальні парламентські комісії для дослідження діяльності неокультів. Чотири вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція, було рекомендовано також захищати права і свободи громадян ЄС від негативних виявів з боку певних неокультів шляхом забезпечення широким верствам населення доступу до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону – вжити адекватних заходів усупереч тому, якою релігією прикриваються порушники. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. Вступаючи до того чи іншого культу, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті ті, хто працює в культах, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії.

Європарламентом рекомендовано державам-учасницям ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі (адміністративні, фіскальні, карні) заходи, які б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності неокультів. Держави-учасниці запрошуються до більш інтенсивного обміну інформацією між собою із “сектантської” проблематики, а також до більшої пильності, аби субсидії ЄС не були використані для незаконної сектантської діяльності. Також розроблено такі заходи:

– створення та підтримка незалежних загальнонаціональних та регіональних інформаційних центрів, а також Європейського Центру спостереження за діяльністю груп релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру;

– внесення до базових освітніх програм країн ЄС об’єктивної всебічної інформації про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства.

– застосовування заходів, передбачених кримінальним та цивільним законодавством даної країни, щодо неправомірних дій, вчинених від імені груп релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру;

– гарантування суворого дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі їх недотримання.

Аналізуючи світову практику виявлення, попередження і припинення деструктивної діяльності неокультів, нами зроблено висновок, що її можна поділити на три рівні: міждержавний, державний, недержавний.

1. Міждержавний рівень (Євросоюз, міждержавні стосунки) включає:

– підготовку декларацій, рекомендацій, резолюцій, конвенцій, закликів до урядів інших держав;

– обмін інформацією;

– укладання угод та спільні дії, що спрямовані на виконання цих

Угод;

– створення та підтримка міжнародних центрів моніторингу діяльності неокультів і їх осередків у різних державах.

2. На державному рівні спостерігається розподіл функцій між:

2.1. Парламентською комісією, комісією при прем’єр-міністрі, урядом.

2.2. Міністерствами, міжвідомчими міністерськими координаційними органами.

2.3. Правоохоронними органами.

Парламентська комісія, комісія при прем’єр-міністрі, уряд спрямовують свої зусилля на:

– вдосконалення чинного законодавства;

– підготовку резолюцій, доповідей та рекомендацій;

– вивчення діяльності неокультів;

– координацію дій державних органів;

– розробку та впровадження протекціоністської державної політики щодо традиційних церков.

Міністерства, міжвідомчі міністерські координаційні органи займаються:

– розробкою пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, підготовка відповідних внутрішньовідомчих інструкцій;

– розповсюдженням серед населення інформації щодо діяльності окремих неокультів як в Україні, так і за її межами;

– розробкою та координацією загальноосвітніх програм;

– внесенням відомостей про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників до навчальних програм загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів;

– підготовкою і проведенням науково-практичних конференцій та семінарів, зокрема міжнародних, з вивчення діяльності неокультів;

– координацією спільних дій державних органів, недержавних організацій та зацікавлених осіб;

– впровадженням протекціоністської державної політики щодо традиційних церков;

– зобов’язанням релігійних організацій надавати доповідь про свою діяльність;

– відмовою або зняттям з реєстрації окремих релігійних груп;

– локалізацією негативних наслідків від самогубств, терористичних актів, втручання у внутрішні справи держави, масових заворушень та інших протиправних дій неокультів.

У функції правоохоронних органів входять:

– створення робочих груп при МВС та окремих підрозділів спецслужб;

– збір та аналіз інформації про протиправні дії представників неокультів;

– профілактика порушень чинного законодавства представниками неокультів;

– розповсюдження інформації про протиправну діяльність окремих неокультів через ЗМІ;

– інформування та консультування відповідних державних органів;

– оперативне супроводження релігійного середовища, створення переліку потенційно небезпечних неокультів, здійснення оперативного контролю за їх керівниками та активістами;

– притягнення порушників чинного законодавства до кримінальної або адміністративної відповідальності;

– протидія втручанню представників неокультів у внутрішні та зовнішні справи держави.

Спецслужби багатьох держав (Служба загального розвідінформування Франції, Федеральне та земельні відомства захисту конституції Німеччини, МІ-5 Великобританії, Сюрте де Л’Ета Бельгії, ФБР США, ФСБ РФ та ін.) також залучаються до заходів з протидії протиправній діяльності неокультів.

На недержавному рівні протидією деструктивним ідеологіям та діяльністю неокультів займаються:

І. Громадські організації (“Культи і суспільство”, “Союз захисту сім’ї та особистості”, “Діалог”, “Союз православних братств”, “Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства” та ін.).

2. Зацікавлені особи (правознавці, релігієзнавці, політологи, психологи, медики, соціологи, журналісти, громадські діячі та ін.)

3. Традиційні церкви (православні, католицькі, мусульманські, баптистські та ін.).

Вони вирішують такі завдання:

– збір та обробка інформації про порушення прав і свобод громадян та чинного законодавства для розповсюдження його серед широких верств населення;

– підготовка матеріалів та проведення науково-практичних конференцій та семінарів з вивчення діяльності неокультів;

– видання наукової (монографії, дисертації), науково-популярної, навчально-методичної (посібники, програми) літератури, в якій висвітлюються загрози державі, суспільству та його окремим громадянам від діяльності неокультів;

– консультування відповідних державних, зокрема правоохоронних, органів;

– внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства;

– підтримка і координація діяльності вітчизняних та іноземних інформаційних центрів моніторингу діяльності неокультів;

– консультування зацікавлених осіб родичі, яких потрапили до “проблемних” неокультів;

– надання допомоги особам, які постраждали від діяльності неокультів.

Аналіз світового досвіду державно-церковних відносин свідчить, що надання державного статусу окремим церквам, а також відкрита і цілеспрямована протекціоністська політика стосовно них (на взірець Великобританії, Греції, Франції, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії, Саудівської Аравії та деяких країн) суперечить українській ментальності й тому є несприятливою для нашої держави. До того ж така політика на українських теренах може спровокувати конфлікти на релігійному грунті, тиск міжнародних правозахисних організацій, а також введення санкцій щодо України деякими державами, насамперед США, що активно захищають інтереси релігійних об’єднань американського походження за кордоном з ідеологічних міркувань, вбачаючи в них інструмент духовної експансії, “експортування” американського способу життя та розробки механізму втручання у внутрішні справи інших держав. Законодавство та державна політика США не надають привілеїв ніяким конфесіям тому, що кожна з них не може бути традиційною для “країни емігрантів”. Україна має традиційні церкви, що стали одним із носіїв національної культури, тому досвід США хоч і цікавий, але для нашої держави не має великого практичного значення.

Більш корисним для України є досвід державно-церковних відносин Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Литви, Росії та деяких інших країн. Наприклад, російське та литовське законодавства запроваджують часовий ценз для надання особливого статусу релігійним організаціям, а Німеччина – кількісний. Італійський закон про церкву створює систему, що має три рівні для різних релігійних організацій, а особливий статус традиційним церквам надається шляхом укладання конкордату з державою. На відміну від італійського, законодавство Іспанії розрізняє чотири групи релігійних організацій, що суттєво відрізняються у правах. У Бельгії шість традиційних конфесій мають значні привілеї порівняно з іншими релігійними організаціями, в Австрії – дванадцять.

Під час вдосконалення державно-церковних відносин в Україні потрібно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та інших можливостей ЄС для створення незалежних інформаційних центрів моніторингу діяльності неокультів.

Аналізуючи діяльність неокультів, вироблені пропозиції з метою вдосконалення чинного законодавства України та оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розроблені організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, слід впровадити таку систему заходів:

По-перше, внести відповідні зміни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органів, спрямовану на протидію деструктивній діяльності неокультів. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань.

З цією метою пропонується:

1. Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики зокрема та від держави загалом. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.

2. Внести зміни і доповнення до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, якими:

– надати Держкомнацрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (надати право застосовувати до зареєстрованих об’єднань різні стягнення: попередження, суворе попередження, штраф та ін.);

– ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об’єднань: для громади – три місяці, для управління, центру – два роки, а для тих, що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі (для громади – півроку, а управління І центру – чотири роки);

– збільшити кількість засновників релігійної громади до 30-ти осіб;

– законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України.

3. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, який би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Процедурні питання притягнення до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів) потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Статті Кримінального кодексу 190 (шахрайство) та 189 (вимагання) потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжувальною обставиною під час обвинувачення.

По-друге, проводити загально профілактичні заходи, а це: підтримка просвітницьких програм, що висвітлюють діяльність деструктивних культів, проведення науково-практичних конференцій та випуск відповідної літератури, надання пільгового користування ефіром громадським і науковим діячам, відповідним держаним службовцям та представникам традиційних конфесій у межах цих програм.

По-третє, необхідно не допускати реєстрацію статутів деструктивних неокультів ні як релігійні об’єднання, ні під прикриттям громадських організацій. Якщо подібний культ вже зареєстрований і продовжує проводити протиправну діяльність, то його необхідно дискредитувати через засоби масової інформації або зняти з реєстрації у судовому порядку. З метою запобігання негативного впливу неокультів на військовослужбовців запропонувати керівництву національних військових формувань утриматись від контактів з їх представниками, особливо місіонерами закордонних релігійних центрів. Аналогічні рекомендації необхідно надавати керівництву місць позбавлення волі.

Представникам релігієзнавчої експертної ради при Держкомнацрелігій більш ретельно проводити експертизу віросповідних доктрин неокультів, займаються вивченням процесів у їхньому середовищі. Також активізувати роботу міжвідомчої комісії при Міністерстві охорони здоров’я з вивчення питань дотримання чинного законодавства в діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування. Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі доцільно приєднатися до процесу захисту суспільства від деструктивних ідеологій та припинення порушень норм суспільної моралі представниками неокультів.

Державним службовцям більш активно проводити вивчення порушень адміністративного, податкового та кримінального законодавства щодо його достатності для унеможливлення протиправної діяльності неокультів. При реєстрації громад нових релігій, які є підрозділами закордонних центрів, до уваги обов’язково брати діяльність цього центру за кордоном. Через МЗС налагодити отримання інформації з європейських та інших країн щодо методів роботи та поведінки представників неокультів, які мають негативну міжнародну репутацію.

Література до розділу 4

1. Петрик В. М., Сьомій С. В. та ін. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / За заг. ред. В. В. Остроухова. – К: Росава, 2003. – 336 с.

2. Петрик В. M., Ліхтенштейн €. В., Сьомій С. В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія / За эаг. ред. 3.1. Тимошенко. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 831 с.

3. Сьомін С. В. Міжнародні християнські організації та національна безпека України: Монографія. – К., 1999. – 267 с.

4. Парахонський Б. О., Сьомін С. В. Нетрадиційні релігійні культи як питання національної безпеки України // Стратегічна панорама. -2000. – № 1-2. – С. 200-212.

5. Петрик В. М. Шляхи та механізми вдосконалення державно-церковних відносин в Україні (на прикладі новітніх релігійних об’єднань): Дис. … канд. наук з державного управління. – Донецьк, 2003. – С. 187-194.

6. Привалов К. Секты: досье страха. – M.: Политиздат, 1987. – 192 с.

7. Григоренко А. JO. Сатана там правит бал. – К.: Украина, 1991. -301 с.

8. Григулевич И. Р. Пророки “новой истины”. – М., 1983. -303с

9. Гуревич П. С. Спасет ли мессия? “Христомания” в западном мире. – М.: Политиздат, 1981. – 272 с.

10. Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты: опыт системного исследования. – Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2000. – 703 с.

11. Дудар Н” Филипович Л. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). – К: Наукова думка, 2000. -132 с.

12. Дудар Н. Соціально-психологічні чинники виникнення нових релігійних течій // Новітні релігії в сучасній Україні / Матеріали круглого столу та науково-практичної конференції. – K.: VIP, 2000.-С. 94-95.

13. Проблема новітніх рухів в Європарламенті // Людина і світ. -1998. -№8.-С.31.

14. Ронин Р. Своя разведка; способы вербовки агентуры, методы проникновения в психику, форсированное воздействие на личность, технические средства скрытого наблюдения и съема информации: Практическое пособие. – Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000. – 368 с.

15. Dürkheim Е. Les formes elementaires de la vie religieuse. – Paris: P. U. F., 1968.-496 p.

16. Mark N. Weksler. Expanding the Groupthink Explanation to the Study of Contemporary Cults // Cultic Studies Journal. – Vol. 12. -1995. – Ms 1.

(2 votes, average: 3,50 out of 5)