Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 9.1.5. Аналіз підготовки фахівців з інформаційної безпеки в Україні
Основні стратегічні цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні визначені Законом України № 537-V від 9 січня 2007 р. “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”. Вони передбачають ті ж пріоритети: “Прискорення розробки, державну підтримку впровадження та використання інформаційно-комп’ютерних технологій в усі сфери суспільного життя, забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, створення загальнодержавних інформаційних систем, розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою, збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування”.
Водночас у ст. 8 розділу 3 визначене завдання забезпечення навчання, виховання, професійної підготовки людини для роботи в інформаційному суспільстві” та шляхи його реалізації:
– розвивати національний науково-освітній простір на базі інформаційно-комунікаційних систем;
– розробити методологічне забезпечення використання комп’ютерних мультимедійних технологій під час викладання шкільних предметів, навчання студентів;
– забезпечити пріоритетність підготовки фахівців з ІКТ;
– вдосконалити навчальні плани, відкрити нові спеціальності з новітніх ІКТ;
– створити системи дистанційного навчання на основі ІКТ;
– забезпечити навчальні заклади та наукові установи сучасними засобами ІКТ і необхідними інформаційними ресурсами;
– забезпечити вільний доступ до засобів ІКТ та інформаційних ресурсів, особливо у сільській місцевості та важкодоступних населених пунктах;
– підвищити комп’ютерну грамотність населення, зокрема пенсіонерів, малозабезпечених, селян.
Таким чином, одним з основних шляхів розв’язання визначених проблем може бути надання населенню країни адекватної сьогоденню освіти, як загальної, так і спеціальної: адаптація до ІС через знання.
Інформаційна безпека держави, як складова національної безпеки, визначається складною взаємодією багатьох факторів, серед яких провідне місце займає “фактор людини”. Людина є основним носієм і користувачем інформації, вона ж є основним суб’єктом і об’єктом інформаційної боротьби.
Тому в інформаційному світі рівень захищеності інформаційного простору держави значною мірою залежить:
– від рівня обізнаності її населення з проблемами інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави;
– від рівня спеціальної підготовки державного і військового керівництва, особового складу ЗС та інших силових міністерств і відомств;
– від наявності й рівня фахової підготовки військових і цивільних фахівців відповідних структур інформаційної безпеки, які проводять постійний моніторинг інформаційного простору та здатні на адекватні дії для його захисту. Таким чином, є актуальною проблема формування відповідної системи (узгоджених систем) підготовки зазначених категорій, зокрема системи підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки.
Система підготовки фахівців з вищою освітою базується на певних науково-педагогічних школах, які функціонують в тих чи інших вищих навчальних закладах з відповідною навчально-матеріальною базою, інфраструктурою для забезпечення повсякденної діяльності тощо. Для створення науково-педагогічних шкіл певної спрямованості, як свідчить досвід, необхідно 10-15 і більше років. Для часткової зміни їх завдань у межах традиційної спрямованості, розгортання і введення в навчальний процес нових навчальних комплектів техніки, формування контингенту студентів (слухачів) необхідно 8-4 роки.
Таким чином, система підготовки фахівців є досить консервативною, має певну інерцію, що необхідно враховувати під час проведення реформування системи вищої освіти загалом, в тому числі системи підготовки фахівців ІБ, відповідно до цілей і завдань євроінтеграції України у сфері вищої освіти в контексті Болонського процесу, та переходу на нові Переліки напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра, що передбачено на 2009-2012 роки. Враховуючи на те, що підготовка фахівців з вищою освітою у галузі ІБ взагалі була розпочата тільки у 1997 році, є найбільш новою і водночас найбільш динамічною за об’єктом діяльності, актуальність розвитку системи підготовки фахівців ІБ є ще більш актуальною.
Проведення порівняльного аналізу систем підготовки фахівців ІБ не може бути повним без врахування, крім підготовки суто цивільних фахівців, дещо специфічних систем підготовки фахівців ІБ для силових міністерств і відомств, які були створені першими і зберігають координуючу роль у загальній системі. Досвід показує, що обидві категорії фахівців мають переважно споріднену за змістом підготовку і реалізують себе на споріднених об’єктах діяльності.
Для порівняльного аналізу визначимо декілька складових можливої структури системи підготовки фахівців ІБ:
– підготовка фахівців у галузі інформаційної безпеки (як для виявлення і нейтралізації інформаційно-технічних загроз інфосфері машинно-технічних систем, іншим об’єктам інформаційної інфраструктури країни, так і загроз в гуманітарній сфері);
– підготовка фахівців для структур інформаційної безпеки та інформаційної боротьби збройних сил та деяких інших міністерств і відомств;
– спеціальна підготовка (перепідготовка, підвищення кваліфікації) з питань інформаційної безпеки органів державного (військового, корпоративного) управління визначених країн;
– загальна підготовка населення країни (адаптація до умов життя у інформаційному суспільстві).
В Україні на основі значних власних потенційних можливостей за останні роки також створена відповідна система, підготовка фахівців приведена до державних і, певною мірою, до міжнародних стандартів.
Підготовка фахівців ІБ була розпочата відповідно до спільного наказу Державної служби України з питань технічного захисту інформації та Міністерства освіти України від 28 грудня 1995 р. № 66/358 “Про співробітництво між Міністерством освіти України і Державною службою України з питань технічного захисту інформації”.
До “Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями”, який був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 507, було внесено напрям 1701 “Інформаційна безпека” у складі п’яти спеціальностей.
З 2007 року і до сьогодні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1719 “Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра” система підготовки фахівців з інформаційної безпеки в Україні включає:
– групу стандартів системи вищої освіти (ССВО) галузі знань 1701
“Інформаційна безпека” (напрями: безпека інформаційних і комунікаційних систем; системи технічного захисту інформації; управління інформаційною безпекою);
– групи стандартів ССВО Інших галузей, суміжних з 1701:
– 0501 “Інформатика та обчислювальна техніка (комп’ютерні науки, комп’ютерна інженерія, програмна інженерія)”;
– 0502 “Автоматика і управління (системна інженерія)”;
– 0509 “Радіотехніка, радіоелектронні апарати та зв’язок (радіотехніка, телекомунікації)”;
– 0403 “Системні науки та кібернетика (прикладна математика, інформатика)”;
– групи стандартів ССВО деяких галузей знань та напрямів соціальних наук, бізнесу і права:
– 0302 “Міжнародні відносини” (міжнародні відносини, міжнародна інформація);
– 0303 “Журналістика та інформація (журналістика, реклама, зв’язки з громадськістю)”;
-0304 “Право” (право);
-0301 “Соціально-політичні науки” (соціологія, практична психологія, політологія);
– 0201 “Культура” (документознавство та інформаційна діяльність);
– 1601 “Військові науки, національна безпека” та деякі Інші; ВНЗ різної відомчої приналежності, що здійснюють підготовку фахівців із зазначених напрямів (спеціальностей);
Система відповідних державних та комерційних курсів підвищення кваліфікації;
Профільні наукові організації й установи
Провідними ВНЗ з підготовки фахівців напряму 1701 “Інформаційна безпека” в Україні є:
Національний авіаційний університет;
Національний технічний університет України (НТУУ “КІЛ”); Національна академія Служби безпеки України; Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка; Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій (м. Київ);
Харківський національний університет радіоелектроніки; Національний гірничий університет (м. Дніпропетровськ); Запорізький національний технічний університет; Національний університет внутрішніх справ (м. Харків) та ін. Як і в розглянутих вище країнах, обсяги підготовки фахівців ІБ в Україні, порівняно із загальними обсягами підготовки фахівців, недостатні. Як вже було зазначено, особливістю підготовки фахівців ІБ є динамічний розвиток об’єкта діяльності, а отже, і змісту навчання. Ця проблема має вирішуватись своєчасним оновленням змісту та інтеграцією базової та гнучкої курсової підготовки. З огляду на це негативними факторами є:
– затримка затвердження стандартів освіти за новим “Переліком…” від 13 грудня 2006 р. та відсутність переліку напрямів і спеціальностей підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр”;
– недостатні обсяги перепідготовки і своєчасного підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників, які забезпечують навчальний процес;
– недостатній рівень модернізації навчально-лабораторної бази ВНЗ за відповідними напрямами і спеціальностями;
– недостатні обсяги залучення до курсової підготовки (перепідготовки і підвищення кваліфікації) з питань ІБ державних службовців і фахівців органів державного (корпоративного) управління, особливо середнього і старшого віку;
– недостатній рівень взаємодії між міністерствами і відомствами з питань підготовки фахівців ІБ, обміну програмами підготовки. Практика навчання державних службовців на курсах в Національній академії оборони України на сьогодні призупинена;
– надмірна комерціалізація курсів з ІБ. Значна частина комерційного сегмента курсів є фактично представництвами іноземних компаній-виробників програмного продукту, що не зменшує інформаційну залежність України та не сприяє підвищенню ступеня контрольованості запозичених інформаційних технологій, впроваджених у різні сфери державного і корпоративного управління, забезпечення життєдіяльності країни.
Загалом в Україні завершено перший етап – створення системи підготовки фахівців ІБ. Але в контексті світового досвіду, сучасних і перспективних загроз в інформаційній сфері ця система потребує подальшого суттєвого розвитку в структурному і змістовному плані, а також покращення кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)