Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 4.2. Особливості технологій впливу на свідомість у неокультах

Активно використовується у значній частині неокультів такі методики, як медитація, монотонне співання, глосолалія (від. грецьк. glossa – незрозуміле слово lalien – говорити поняття, яке використовується для позначення розмови віруючого з Богом “незнайомою” мовою під час сходження на нього Святого Духа). Ефективному впровадженню цих методик сприяють: тривалі пости, настанови та молитви, самонавіювання та контрольовані дихальні вправи. Така культова практика призводять до зміни процесів мозкової діяльності, що викликає зміни у стані свідомості, подібні до наркотичного трансу.

Для багатьох адептів, які регулярно перебувають у стані релігійного екстазу, характерні: екзальтація, підвищена сугестивність, звуження фокуса самосвідомості, зростаюча залежність та підсилення прийняттям ролі, яку нав’язує інструктор.

Останні дослідження, проведені німецькими психологами у групах медитації, довели, що постійне промовляння мантри суттєво понижує здатність органів чуття людини до сприйняття зовнішньої інформації, так як загальна концентрація уваги спрямована не на навколишній світ, а передусім на мантру. За рахунок зменшення природного інформаційного навантаження на свідомість особи, яка у нормальної людини сягає 10 біт інформації на секунду, у адепта відкривається новий домінуючий канал зв’язку “свідомість – несвідоме”. Цей канал поступово послаблює реакції людини на зовнішні подразники, які формують її емоційний стан. Завдяки цьому людина сприймає ейдетичні образи та галюцинації як реальність, може перетворитись на асоціальну особу. Медитація, як і решта культових методик маніпулювання людською свідомістю, призводить до психологічної залежності та викликає поступове згасання орієнтації на реальний світ. У деяких особливо вразливих людей застосування подібних методик може призвести до психічних зривів та психічної патології.

Коли людина переживає моменти екстазу, зокрема й релігійного, в її організмі виробляються ендорфіни – речовини, подібні до наркотичних. Саме вони створюють відчуття щастя, польоту. Наприклад, ендорфіни виробляються організмом жінок під час пологів. Окрім знеболювання, вони також служать своєрідною винагородою організмові за зусилля, допомагаючи повніше відчути щастя материнства та гармонію зі світом. Схожими відчуттями супроводжується творча діяльність. Ще ці почуття добре знайомі альпіністам. Ризик, важка праця, кисневий голод. На верхівці – екстаз та почуття богоподібності. Заради кількох таких хвилин багато хто готовий жертвувати всім. Отже, значну частину членів неокультів можна порівняти з наркоманами, які готові на все заради чергової дози. Наркоман досягає екстазу, просто вживаючи певну наркотичну речовину, а лідери неокультів нерідко запозичують з арсеналу східних релігій різноманітні психотехніки, що допомагають впливати безпосередньо на центр задоволення в мозку.

Керівники деяких культів використовують наркотики. Наркотичні речовини використовуються для таких цілей: маніпулювання поведінкою адептів, утримання їх у своїх лавах та отримання прибутків від реалізації (за межами та у середині культу). Наприклад, наркотики застосовували лідери таких неокультів: “Гілка Давидова”, руху Ошо, “Міжнародного товариства свідомості Крішни”, “Альфа і Омега”, деяких сатанинських сект та ін.

У 1996 році працівники Федеральної служби контррозвідки РФ зафіксували використання синтезованої наркотичної речовини аерозольної форми під час гастролей одного із “суперцілителів” у Красноярську. Зважаючи на те, що застосування препарату значно збільшує прибуток, роблячи людей сприятливими до навіювання, не можна виключати можливості використання його і в нашій державі представниками різних неокультів, екстрасенсами, відьмами тощо.

У культовій практиці новітніх релігійних рухів часто використовується метод аудіостимуляції. Зокрема цей метод може проводитись шляхом перезапису будь-якої приємної для об’єкта мелодії за допомогою мікшера з накладанням неодноразово повторюваного словесного тексту робочого навіювання в стандартній техніці, але з уповільненням у 10-15 разів. Трансформовані за цією технікою слова сприймаються, як глухе виття і після накладення стають зовсім непомітними, але впливають на підсвідомість людини.

Становить інтерес використання методик аудіостимуляції у культовій практиці “АУМ сінрікьо”. Наприклад, у 1987-1995 роках київська філія “АУМ сінрікьо” під прикриттям японських центрів культури розповсюджувала літературу та інші культові предмети. Ця філія не була належним чином зареєстрована і діяла під прикриттям комерційної фірми “Саттва”. Серед них були аудіокасети з молитвами, записи для введення в транс, а також такі, що можуть викликати психічну підготовленість до певних дій. Було досліджено кілька касет. Фахову консультацію було отримано в Інституті судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України та Центрі нетрадиційної медицини лікарні ім. Павлова. Представники Центру нетрадиційної медицини дали таку оцінку цим записам: запис містить аудіоелементи, створені гортанним звуком, що мають незакінчений характер звукової хвилі, при тривалому прослуховуванні у закритому приміщені у стані спокою вони можуть викликати гальмування підкорки головного мозку. Для людей зі слабкою психікою ці записи можуть загострити психози та спадкові психічні захворювання.

Наприклад, жінка 40 років звернулася до філії “АУМ сінрікьо” у Києві з метою ознайомлення з японською культурою та оздоровлення за східними методиками. Відвідувала молитовні зібрання, слухала їх

Записи. Вона частково втратила пам’ять, у неї розвинувся психоз, до того ж отримала інсульт, але у цьому випадку не можливе притягнення до відповідальності: заявницький матеріал відсутній у зв’язку з психічним станом потерпілої.

На думку експертної групи Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України, більшість записів для здорової людини не становлять шкоди, але вони можуть використовуватись як засіб досягнення певної мети. Деякі записи мають характер розслаблю-вальної музики, вони знімають стресову напругу і діють як лікувальні, але їх прослуховування може спростити процес нав’язування думок оператором (жрецем, наставником, керівником). Так звана пісня “Макка-хала” має інший характер: вона тримає людину в постійному стані тривоги та очікування. Під час тривалого прослуховування може викликати нервовий зрив – це залежить від стану підготовленості психіки індивіда до сприйняття важкої монотонної музики. Вона постійно тримає у готовності психіку людини до ключової фрази, яка стає для людини істиною і тому може використовуватися для програмування на конкретну поведінку. При цьому музика є засобом вияву агресії або розслаблення, а вказівку до цих дій дає оператор.

Керівники неокультів нерідко користуються для утримання у своїх лавах адептів останніми досягненнями науки та техніки. Особливу увагу приділяють вивченню психології. Часто використовуються гіпноз та інші методи впливу на психіку і навіть спеціальні апарати, створені для прямого впливу на мозок, які підключаються до комп’ютерних мереж (“АУМ сінрікьо”, “Церква сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація” та ін.).

Значна кількість неокультів (особливо з негативною репутацією: “Церква Єднання”, “Церква сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація”, рух Ошо та ін.) намагаються завербувати людину до своїх лав раніше, ніж вона про цей культ отримує повну інформацію. На відміну від традиційних церков, у багатьох неокультах існує система різних рівнів доступу до інформації про справжню діяльність та віровчення, яку можна отримати тільки після проходження декількох рівнів.

Наприклад, муніти практикують вербування до своїх лав під прикриттям молодіжних об’єднань, зокрема студентської організації “Міжвузівська асоціація з вивчення принципу”. Спочатку неофіта запросять на веселу молодіжну вечірку з цікавою програмою, мета якої – переконати його відвідати семінар (тижневий або дводенний, протягом якого запропонують залишитись ще кілька днів). Семінар проводиться переважно за межами населеного пункту, в якому мешкає новачок, щоб він міг спілкуватися тільки з мунітами. Потенційний адепт у перші дні слухає різні лекції нерелігійного змісту, але вже на третій день у лекціях починають з’являтися окремі релігійні ідеї та згадки про “нового реформатора”. Тільки наприкінці семінару об’єкт вербування дізнається, що потрапив у релігійне об’єднання “Церква Єднання” , яке заснував та очолює “новий месія” преподобний Мун.

Сайєнтологи часто діють під прикриттям курсів вдосконалення здібностей. Вони пропонують бажаючим безкоштовно пройти так званий “Оксфордський тест” з вимірювання інтелектуальних здібностей. Цей тест не має ніякого відношення до Оксфордського університету і взагалі до міста Оксфорда. На нашу думку, його названо так, щоб викликати у свідомості пересічного громадянина асоціацію з назвою всесвітньовідомого університету. Дослідження фахівців-медиків засвідчили, що цей тест не заслуговує на наукову довіру і служить лише для того, щоб рекрутувати людей до сайєнтологічних курсів.

Після проходження цього тесту бажаючим запропонують пройти невеликий (платний) курс, який, за словами сайєнтологів, грунтується на всесвітньовизнаному методі, а про релігію на цьому етапі ніхто не згадує. У майбутнього адепта спеціальним приладом, подібним за принципом дії до так званого “детектора брехні”, вимірюють інграми (підсвідоме враження, яке містить больові емоції), що призводять до аберацій, які містять нераціональне мислення та неадекватну поведінку. Потім проходить одитування (очищення людини від інграм). Після закінчення зазначеного вище курсу людині буде запропоновано пройти подальші платні курси з вдосконалення здібностей, у процесі яких її будуть вербувати у лави “Церкви сайєнтології”.

Представники “Трансцендентальної медитації” (“Науки творчого інтелекту”) запрошують на безкоштовну лекцію про науковий метод, не пов’язаний з релігією. У кінці лекції запропонують пройти платні курси, завдяки яким обіцяється суттєво покращити здоров’я, підвищити розумові та творчі здібності, зняти стрес і нервову напругу та багато інших чудодійних трансформацій. Від адептів приховується, що ці курси є релігійними, але культова практика “Трансцендентальної медитації” ще з 1977 року визнана релігійною.

У процесі встановлення контакту досвідчений сектант спрямовує свої зусилля на налагодження емоційного зв’язку з потенційним адептом. Коли об’єкт вважається підготовленим до вербування (це може бути за 15 хв або протягом кількох зустрічей), Йому запропонують відвідати зібрання групи. Вербувальники часто адаптують характеристику їх культу таким чином, щоб вона співпадала з інтересами об’єкта вербування. Наприклад, майбутній адепт, який перебуває у духовному пошуку, може бути запрошений у “духовну дискусійну групу” (філософську школу, науково-езотеричне об’єднання та ін.). Якщо об’єкт вербування цікавиться психологією, його можуть запросити на семінар з людського потенціалу або проблем вдосконалення людських здібностей.

Для непоінформованого спостерігача вербувальники з культів здаються такими, що дуже турбуються благополуччям тих, з ким спілкуються. Однак головна їх мета – завербувати до культу.

У різних неокультах для вербування використовується метод “бомбардування любов’ю” (назву сформулювали муніти). На новачка намагаються справити велике враження: постійно кажуть лестощі, роблять компліменти про його моральні якості та розумові здібності, методично звертають увагу на те, що він добре вчинив, відвідавши групу однодумців. Майбутньому адепту не дають обмінюватися думками та враженнями ні з ким, окрім досвідчених вербувальників. Новачок відчуває, що хтось щиро зацікавився його проблемами та піклується про нього, що у нього з’явились справжні друзі.

Наприклад, муніти спеціалізуються на вербуванні молодих людей, особливо тих, які переживають якусь кризу. У молодої людини часто відбувається трансформація характеру, існують певні юнацькі комплекси. Це нерідко призводить до конфлікту з оточенням (батьками, товаришами по роботі або навчанню та ін,). Після таких конфліктів юнаки та дівчата відчувають брак щирого спілкування. Це робить їх більш вразливими для вербувального впливу. Двом досвідченим мунітам доручається опікати новачка. У них така тактика називається “сендвіч”: той, кого вербують, стає нібито начинкою між двома шматками хліба. Цим двом вербувальникам доручається вивчити кандидата, встановити з ним психологічний контакт, проводити ідеологічну обробку і слідкувати за тим, щоб він не спілкувався з іншими новачками.

Для утримання у своїх лавах лідери різних культів використовують метод інформаційного контролю. Це здійснюється обмеженням або різкою критикою зовнішніх джерел інформації, таких як телебачення, радіо, газети, зв’язки з людьми, які не е членами культу, “бомбардуванням” культовою літературою, записами і лекціями, а також виокремленням певної інформації як конфіденційної. Наприклад, хто є лідером, які зміни у стилі життя і фінансові зобов’язання вимагаються від адептів та ін. Такий інформаційний контроль заважає свідомому прийняттю рішень та критичній оцінці діяльності культу.

У значній частині культів використовуються методи маніпулювання мовою. Ці методи можна умовно поділити на два: використання додаткового словникового запасу та надання відомим словам іншого змісту. Наприклад, засновник “Церкви сайєнтології” Хаббард використав цю технологію для свого віровчення шляхом вироблення нової термінології: діанетика, сайєнтологія, клір, преклір, одитор, опитування, аберації, інграми, тетан (не плутати з титаном), а також надав деяким словам іншого змісту: кейс (для людини це те, як вона реагує на навколишній світ), динаміка (жага до життя, енергійність та наполегливість у виживанні, адаптація до умов існування). У “Місії божественного світла” слово “знання” означає чотири методики медитації, які вивчають протягом ввідних занять, що спрямовані на надання людині знань про Бога; слово “розум” синонімічне поганим думкам, які відділяють людину від Бога та Істини; поняття “світ” – це те, що існує за межами “Місії божественного світла”, і тому він є недосконалим.

Засновник “Церкви Сатани” Ла Вей для більшої привабливості корінним чином змінив зміст таких понять, як “Сатана”, “сатанізм”, “сили темряви” та ін. За Ла Веєм, Сатана є носієм гармонії і найкращим другом людини, а зло уособлюють насамперед християнство та інші релігії, зокрема “псевдосатанинські” секти, які помилково поклоняються Дияволу як втіленню сил зла. Поняття “сили темряви” зовсім не синонімічне поняттю “сили зла”. Поняття “духовні вампіри”, за Ла Веєм, тотожне християнству та іншим релігіям тому, що вони живляться енергією і паразитують за рахунок інших людей.

Завдяки використанню методів маніпулювання мовою у адептів з’являється відчуття посвячення у нове знання, мову та словниковий запас. Адепти починають відчувати себе більш комфортно усередині культової групи, а коли нова мова стає частиною їх повсякденної мови, починають відчувати певний дискомфорт з людьми, які не е членами цієї групи.

Для багатьох неокультів характерне створення комп’ютерного каталогу на своїх адептів. Нерідко дані для цього каталогу отримуються шляхом заповнення адептами ретельно розробленої анкети. У анкеті потрібно вказати: дату народження, групу крові, перелік інтересів з багатьох підпунктів (спроможність керувати автомобілем, професійні навички, знання іноземних мов, спосіб термінового зв’язку, куди можна телефонувати інкогніто, відкрито або на випадок необхідності тощо). Каталог надає можливість контролювати: зміни у світогляді, розміри грошових пожертв, кількість реалізованих касет, книг, плакатів, дружні зв’язки, відвідування семінарів і медитацій та ін.

У культовій практиці деяких новітніх релігійних об’єднань використовується метод сповідальних місій, нерідко колективних. Наприклад, у “Церкві Христа” загальні сповіді проходять таким чином. Збираються разом парафіяни однієї, а іноді декількох громад (“брати” та “сестри” окремо) і всі по черзі каються: спочатку лідер, а потім всі по ланцюжку. Така процедура триває довго. Наприкінці лідер молиться, щоб Бог простив їм усі гріхи. Така процедура суттєво відрізняє неокульти від традиційних церков, які практикують тільки індивідуальні сповіді. Сповіді викликають почуття провини та сорому, а потім комфорту після її закінчення.

Слід зауважити, що конфіденційна інформація, яка отримується завдяки сповіді, може бути використана для компрометації бажаючих полишити культову групу, або тих адептів, які критикують дії її керівництва. Наприклад, представники “Церкви сайєнтології” неодноразово використовували таку інформацію для дискредитації окремих осіб.

У багатьох неокультах для спрощення маніпулювання свідомістю використовуються методи контролю поведінки та часу. Перший метод – сувора регламентація графіку життя. Цей графік може містити: лекційний марафон, тривалі засідання, інтенсивні консультації, медитацію, монотонний спів, фізичні вправи, напружено-емоційні зібрання, брак сну та їжі. Подібна практика залишає мало часу для усамітнення та роздумів. Другий метод контролю поведінки і часу – це обов’язкове звітування про свій проведений час. Цей метод певним чином пов’язаний зі сповідальними місіями. Він часто використовується у неокультах християнського походження, насамперед у “Церкві Христа” та харизматичних церквах. Наприклад, кожен член “Церкви Христа” складає щотижня доповідь, де описує події свого життя за цей період, зокрема й такі інтимні, як кількість статевих актів.

Контроль поведінки і часу в “Церкві Христа” ще здійснюється завдяки так званому “наставництву”. Теорію наставництва розробив пастор Лукас, а масово впровадив у релігійну практику Маккін, який

І заснував цей неокульт. Наставництво передбачає, що кожен адепт перебуває під постійним спостереженням іншого члена “Церкви Христа”. Той, хто залучив у лави церкви нового адепта, як правило, стає його наставником. Як Христос був слухняний навіть до смерті, так і кожен член “Церкви Христа” повинен бути слухняним своєму наставнику. На практиці це нерідко призводить до того, що людина втрачає довіру до себе і просить у наставника поради з усіх важливих, а іноді й дрібних питань. Таким чином, створюється авторитарний режим, де заохочується копіювання кожним адептом свого наставника, який, у свою чергу, наслідує свого наставника – і так до самої вершини піраміди влади, на якій перебуває Маккін.

Харизмати реформували культову практику п’ятидесятників та доповнили її елементами теорії наставництва. Окрім недільних богослужінь, вони один-два рази на тиждень збираються у так звані “домашні групи”. Кожен член домашньої групи розповідає іншим або особисто керівнику про переживання, проблеми, радощі та події, які трапились з ним після останнього відвідування цієї групи. Іноді це доходить до абсурду: деякі члени домашньої групи декілька годин розповідають усі подробиці своєї поведінки і думок протягом кожного дня.

Для багатьох культів характерне таке явище, як “гурізм”. Гурізм виявляється у сліпій вірі в авторитет і покорі своєму гуру. Гуру може бути живим Богом (М. Цвигун та ін.), месією (Д. Сміт, С. Мун, С. Тороп та ін.) або мати монополію на тлумачення божественних істин (Р. Ошо, С. Прабхупада, С. Асахара та ін.). У зв’язку з цим становить інтерес цитата із крішнаїтської літератури, яка ілюструє рівень авторитету гуру для значної частини його послідовників.

Ці слова каже учень “Міжнародного товариства свідомості Крішни”, який лежить біля ніг свого Гуру: “Ти є моє духовне сонце, а я – нікчемна іскра Твого сяйва; Ти – мій Господь, а я Твоя слуга навіки. Нектар Твоїх стоп оп’яняє мої відчуття… Я отримую велике задоволення, вимовляючи слова, які Ти вклав мені у вуста. При цьому я навіть не замислюватимуся над тим, правильні вони чи ні”.

Останній вислів заслуговує на увагу. Він протирічить канонам традиційних церков, які наполягають на тому, що слухняність повинна бути свідомою і закінчуватись там, де починається гріх, але інша позиція у лідера крішнаїзму Харикеша Свамі: “Повчання гуру абсолютно, на сто відсотків відповідають повчанням Крішни… Вдаватися до гуру і вдаватися до Крішни – це одне і теж… Ми повинні віддавати духовному вчителю все, що у нас є, і бути при цьому дуже покірливими… Духовний вчитель вимушений брати палицю і бити цього тупоголового учня… Духовний вчитель пов’язує нас з Крішною, і якщо ми розриваємо зв’язок з духовним вчителем, то втрачаємо зв’язок з Крішною”.

За свідченням представників Association pour la Sauvegarde de la Famille et de la Jeunesse, Herblay, France (французької Асоціації захисту сімей і осіб від згубного впливу сект), процес втягування нових адептів до секти має ретельно розроблену стратегію і умовно поділяється на чотири етапи.

I етап ( полестити та спокусити):

– досягається через прості, навіть спрощені відповіді на складні питання буття (життя, смерть, хвороба) у теплій атмосфері групи;

– наголошується на всіх актуальних проблемах сучасної епохи (екологія, прибульці з космосу, медитація, “звільнення” тощо);

– використовуються лестощі (“ти гарний, розумний, ти потрібен нам для Великої Місії”);

– гарантуються щастя, свобода і знання.

II етап (нейтралізуються психозахисні якості особистості та її здатність до критичного сприйняття дійсності):

– досягається завдяки втомі (напружена праця, лекції, тривале проповідування по домівках або у громадських місцях з метою вербування нових членів, виснажливі медитації, молитви, засвоєння доктрини секти тощо);

– відбувається зміна режиму харчування (дієта, піст тощо);

– створюються такі умови життя, за яких адепт не може “зупинитися” і замислитися над тим, що він робить і як живе;

– обмежується приватне життя особи (значно зменшується можливість побути на самоті, обов’язкове насильницьке сповідування перед групою, статева регламентація тощо);

– змінюється лексичний запас (майбутній сектант повинен опанувати мову, котра “добре” сприймається на слух, справляє враження серйозної у науковому або релігійному сенсі, проте має смисл лише всередині групи); зазначена методика позбавляє адепта будь-якого спілкування зі світом і фактично звужує його інтелектуальний потенціал (результат, протилежний обіцянкам на І етапі).

III етап (закріплюється членство адепта у групі, стимулюються соціальні розриви ):

– настійні рекомендації (покинути навчання);

– від’їзд за кордон (як правило, під приводом продовження сектантської підготовки);

– розрив із сім’єю, друзями, суспільством; будь-яка інформація, що надходить ззовні, проголошується підозрілою та необ’єктивною;

-всі, хто критикує секту, змальовуються негативно, як небезпечні й такі, які виступають проти прогресу людства;

– іноді родина проголошується відповідальною за всі труднощі, що спіткали членів секти;

– суспільство визнається місцем загибелі, медицина вважається непотрібною, психіатрія – небезпечною, інші релігії як повністю переборені, політика – застарілою; лише група під керівництвом Свого Вчителя, який оголошує себе рятівником людства, може вести паству дорогою до щастя;

– коли у свідомості членів групи поширюється впевненість у власну винятковість і здатність до спасіння людства, їм пояснюють, що “суспільство чинить опір, у нього є свої звички, свої інтереси, вам не повірять, вас переслідуватимуть; і це є доказом того, що ви – в Істині; така аргументація збільшення опору суспільства щодо адепта призводить до глибшого поглинання останнього сектою.

IV етап (передбачається зробити повернення до суспільства неможливим ):

– відсутні прибуток, соціальна підтримка та практичний професійний досвід;

– часта зміна місць перебування не дозволяє встановлювати стійкі зв’язки із зовнішнім (стосовно групи) світом, які б могли полегшити повернення;

– втрачаються старі друзі;

– родинні зв’язки або розірвано, або загострено до конфлікту;

– якщо подружжя та їх діти – члени однієї групи, то неможливо вийти із секти одному, необхідно, щоб цього зажадало як найменше двоє дорослих членів родини;

– страх, жорстка дисципліна, суворі покарання, постійні доноси, побоювання зовнішнього світу, грошові борги тощо;

– приймається рішення, що простіше залишитися, бути як інші;

– можливість досягти щастя, свободи, багатства або знання повною мірою узгоджується з необхідністю терпіти страждання; домінує мотивація, що дуже нерозумно відступити, коли мета вже близько, коли вже стільки вистраждано і вкладено (зокрема фінансів); якщо член секти пережив багато страждань, то він готовий до більших випробувань. Наведені вище етапи спрямовані насамперед на те, щоб швидко і міцно злити людину із сектою, спаплюжити її свідомість та розвинути комплекс гострої інфантилізації. За таких умов адепти культової групи стають повністю залежними від свого “вчителя” і здатні перетворитися на небезпечних фанатиків.

Полишити тоталітарні неокульти нерідко заважає страх. Страх людини перед самотністю після тривалого перебування у громаді, де вона не могла на самоті залишитися зі своїми думками. Страх перед самостійним життям, яке здається неможливим після обмеженого світу релігійної громади. Страх перед переслідуванням, а в деяких випадках і фізичною розправою, на що здатні “брати та сестри”, які так захоплено закликають до “загальної любові”.

Отже, до основних деструктивних ознак культового устрою неокульту тоталітарної спрямованості можна віднести: групову або індивідуальну ізоляцію, що призводить адептів до усвідомлення власної Групової надзвичайності, наявність директивного лідера, який орієнтує групу за вигідним для себе напрямом у прийнятті колективного рішення, однорідність (гомогенність) групи, що має розвиток внаслідок недопущення (часто лідером) існування різних думок або цінностей.

Внаслідок постійної психологічної обробки з боку лідерів у тоталітарних культах відбувається трансформація групової свідомості її членів і виникають певні моделі групового мислення. Розглянемо деякі з них.

1. Одностайність членів групи не спонтанна, а спланована і маніпулятивно реалізується лідерами культу. Харизматичний лідер формує навколо себе віддану верхівку (еліту), яка і є “групою ухвалення рішення”, тобто процес реального ухвалення рішення відчужений від пересічних адептів. Індивідуальне прагнення останніх належати до групи формується через постійне суворе випробування їхньої вірності культовим ідеалам з використанням практики “батога і пряника”. Культ стає визначальною ціннісною орієнтацією життєдіяльності людини і єдиним, первинним, джерелом міжособистісних зв’язків членів культу.

2. Деіндивідуалізація як результат прагнення членів культу до однорідності. Спростовуються усталені життєві принципи і “приймається” новий набір норм та стереотипів поведінки, що схвалені групою. Деіндивідуалізація – не вторинний продукт культової практики, а навпаки, культ існує заради “забезпечення” своїх прихильників особистісними змінами, заміни їхньої світоглядної орієнтації, поведінки та спокуси контролю.

3. Регулярні спонтанні та короткочасні стресові ситуації (“провокаційні ситуаційні контексти”) мають вигляд жорстокого соціального контролю, що використовується як інструмент почуття провини, страху та ганьби за власне минуле з метою створення постійного емоційного напруження і сподівання на привабливе майбутнє. Проте для адептів обов’язковою умовою його досягнення є суворе дотримання внутрішньогрупової регламентації, що встановлена і діє винятково в інтересах еліти (“групи ухвалення рішення”). Отже, спостерігається відчуження щодо процесу ухвалення особистістю рішення.

4. Передчасне погодження з думкою групи модифікується у беззастережну відповідність культовій доктрині. За умови відсутності можливості критикувати рішення еліти, необхідним стає неадекватне обожнювання як самої доктрини, так і її носіїв: доктрина – єдиний шлях до правди, з нею мало погоджуватися, їй необхідно повністю відповідати.

Культова практика частини новітніх релігійних об’єднань дозволяє програмувати адептів на потрібну поведінку. Після занурення в транс об’єкта застосуванням окремих слів і уявлень трансформують у бажану уявну особистість, що ніби імітує відомого персонажа з літератури, кінофільму або реального життя. Таку акцію здійснюють за допомогою спеціально встановлених кодових фраз, причому операторів може бути декілька. Подібним чином можна закодувати об’єктна конкретну дію, яку він зобов’язаний буде зробити, якщо почує кодове слово чи у випадку виникнення певної ситуації. Варто враховувати, що “лобове” постнавіювання, явно суперечне моральним принципам об’єкта, найчастіше не реалізується, а тому використовуються вигадливі обхідні маневри (імітацію гри чи обману). Мозок об’єкта спрацьовує за конкретним сигналом і зберігає силу приблизно впродовж одного року.

Програмування адептів на конкретну поведінку дозволяє нерідко досягти ефекту так званого “зомбіювання”, яке передбачає повний контроль за свідомістю та надає можливості маніпулювання поведінкою адепта. “Зомбіювання” передбачає форсовану обробку підсвідомості людини, завдяки якій вона втрачає контакт із своїм минулим і програмується на неусвідомлюване підпорядкування наказам свого духовного лідера. Відомі “тверде” і “м’яке” психопрограмувяняя. Зовнішні ознаки “м’якого” зомбі нічим не відрізняється від всіх інших. людей, а для “твердого” характерні: відчуженість на обличчі, млява інтонація голосу, неадекватна поведінка, відсутність здатності зосередитися, сповільнені реакції, провали у пам’яті тощо. Такі ознаки було виявлено під час спостереження за деякими адептами “Білого братства”, “АУМ сінрікьо”, “Церкви Єднання” та інших неокультів.

У справі управління релігієзнавчою та аналітичною роботою колегії Держкомітету України зі справ релігій від 25 жовтня 1996 р. зазначено, що: “Проведений аналіз свідчить, що деякі нетрадиційні культи порушують гарантовані Конституцією України права людини. Зокрема, жорстка, ієрархічна, авторитарна структура згаданих об’єктів не тільки суперечить загальноприйнятим демократичним цінностям, але і підпорядковує їх членів абсолютної влади лідерів… Згідно висновкам Інституту психології АПН України, Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, згадані об’єкти використовують прийоми, зокрема багаторазові культові ритуали, комплексна дія яких знижує вольову і розумову діяльність людей, позбавляє їх критичного мислення, нав’язує їм внутрішні, необумовлені цінності, робить їх психічно залежними і керованими”.

Постійний нагляд за станом психіки та вдосконалена Муном і його службовцями так звана техніка “промивання мозку” – це головна зброя в арсеналі “істинного батька”. Основні положення му-ністської техніки “промивання мозку”, сформульовані активістами французької Асоціації сім’ї та індивіда: “щоденні молитви впродовж багатьох годин; малокалорійне харчування; постійний брак сну; колективні співи; багаторазові читання релігійних текстів; переслідування кожного члена секти: ніхто ні на мить не може залишитися не тільки один, але і удвох з кимсь; військова строгість у зовнішньому вигляді і поведінці”.

Психологи зазначають, що подібні результати спостерігав доктор Камерон (“Програма ЦРУ М-Культура”, Канада) під час застосування шокової та інших форм впливу на психіку. В таких осіб знижуються вищі інтелектуальні функції, що, у свою чергу, спричинює зменшення порогу критичності, підвищення догматизму і стереотипії в інтелектуальній діяльності; змінюється співвідношення інтелектуального раціонально-логічного та ірраціонально-інтуїтивного контурів вертикальної ієрархії нервової регуляції. Отже, це при зводить до придушення творчої індивідуальності, а особливо творчої уяви, механізмів висування і критичної перевірки гіпотез, інтуїції, пластичності поведінки тощо. Було виявлено такі риси у структурі особи: соціальна дезадаптація; схильність до формування чи сприйняття так званих надціннісних ідей, що з часом оволодівають свідомістю індивіда, знецінюючи все інше; поєднання характеристик підвищеної збудженості з емоційною холодністю, відчуженістю у зв’язках із соціальним середовищем.

Проте слід акцентувати увагу на принципі добровільності, яким керуються віруючі, сприймаючи ті чи інші релігійні погляди, ідеї, настанови, релігійний авторитаризм тощо. Саме цей принцип стає тією нормою, певним статутом, без чого віруючий свою життєдіяльність уявити не може.

У 1993 році в Україні було проведено дослідження психічного стану людей, які відчули на собі вплив деяких неокультів (“Велике біле братство”, “Богородичний центр” тощо). До складу експертної комісії входили досвідчені психологи (О. Жажков, О. Бухтіяров, Л. Тарасова). У результаті дослідження вони дійшли висновку: у людей, які зазнали впливу керівників та культової практики цих угруповань, відбулися в особистих інтелектуальних і енергетичних структурах суттєві розлади. Такі зміни виявляються у механізмах нервової регуляції поведінкою і життєдіяльністю. Відбувається спотворення природного механізму функціональної асиметрії.

Аналізуючи зазначені вище технології маніпуляції свідомістю, можна дійти висновку, що вони досягаються застосуванням технік контролю за поведінкою, інформацією, думками (свідомістю) та почуттями (емоціями) членів неокультів. Таким чином культова практика деяких неокультів призводить до певної руйнації особистості через такі форми: фізичні (обмеження у харчуванні, сні, виснажлива робо та), психічні (негативні зміни у психіці та поведінці особистості, виявляється її нездатність до критичного мислення), розумові (звуження інтелектуальної та культурної сфери особистості, обмеження знань, навичок і умінь, що стосуються культу), соціальні (регресія здатності до спілкування з оточенням, що не належить до культової групи, тотальна ворожість до всієї системи функціонування суспільства).

(2 votes, average: 5,00 out of 5)