Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 7.2. Нормативні акти, які закріплюють концептуальні положення інформаційної безпеки України
Значним кроком на шляху створення системи нормативно-правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки України стало прийняття Верховною Радою України Конституції України від 28 червня 1996 р. В ній, зокрема, є норми, що стосуються забезпечення інформаційної безпеки України та які є визначальними для побудови національної системи інформаційної безпеки (статті 1-8; 15; 18; 19; 34; 78; пункти 2 і 9 ч. 1 ст. 85; пункти 19-20 ч. 1 ст. 106; ст. 182; пункти 7 і 10 ст. 138).
Так, зокрема, у ч. 1 ст. 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки України оголошено “справою всього українського народу”. При цьому з точки зору захисту прав людини і громадянина в інформаційній сфері найбільш знаковою є ст. 34 Конституції. Відповідно до цієї статті кожному гарантується ” право на свободу думки й слова, на свободу вираження своїх поглядів і переконань”, а також “право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом за своїм вибором “.
Реалізацію гарантованих ст. 34 Конституції України прав може бути “обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою попередження заворушень або злочинів, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для попередження розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримки авторитету й неупередженості правосуддя”. Як видно, коло обмежень досить широке, однак кожне з них повинне бути визначене законом.
У статті 107 Основного Закону закріплено законність функціонування Ради національної безпеки і оборони України як координаційного органу з питань національної безпеки при Президентові України.
Викладені положення Конституції України, в свою чергу, стали поштовхом до розробки всього пакета нормативно-правових актів, необхідних для ефективного забезпечення національної безпеки України в інформаційній та інших сферах її існування – зовнішньо-та внутрішньополітичній, державної безпеки, військовій та сфері безпеки державного кордону, економічній, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній та екологічній.
Відповідно до ст. 34 Конституції України здійснення гарантованих нею прав – “права на свободу думки й слова, на свободу вираження своїх поглядів і переконань”, “права вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом за своїм вибором” – може бути “обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою попередження заворушень або злочинів, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для попередження розголошення інформації,, отриманої конфіденційно, або для підтримки авторитету й неупередженості правосуддя”. Отже, коло обмежень досить широке, однак кожне з них повинне бути визначене законом.
У січні 1997 р. Верховна Рада України схвалила “Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” (далі – концепція). Цей документ нормативно закріпив загальні положення та принципи забезпечення національної безпеки України, національні інтереси і загрози національній безпеці, основні напрями державної політики національної безпеки, систему її забезпечення та повноваження основних суб’єктів цієї системи. Серед основних принципів її забезпечення названі пріоритет прав людини, верховенство права й демократичний цивільний контроль за військовою сферою й іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки.
Поряд з іншими можливими загрозами національній безпеці зазначені й загрози в інформаційній сфері – “інформаційна експансія з боку інших держав, витік інформації, що становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю” а також конфіденційної інформації, що є власністю держави”.
Серед основних напрямів реалізації державної політики національної безпеки в інформаційній сфері Концепцією були визначені:
– вживання комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору й входження України у світовий інформаційний простір;
– усунення негативних факторів порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав [протидія СІО, АІА та іншим деструктивним ІПВ. – Прим, авт.];
– розробка та запровадження необхідних засобів І режимів одержання, зберігання, поширення й використання суспільно значимої інформації, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері.
Доктрина інформаційної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 8 липня 2009 р, № 514/2009 (далі – Доктрина) визначає інформаційну безпеку як самостійну сферу забезпечення національної безпеки України та одночасно як невід’ємну складову кожної а її сфер.
Основною метою реалізації положень Доктрини задекларовано створення в Україні розвиненого національного інформаційного простору і захист її інформаційного суверенітету.
Доктрина визначає принципи забезпечення інформаційної безпеки України, життєво важливі інтереси в інформаційній сфері України в контексті інтересів особи, суспільства, держави, а також реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці України – у сфері державної безпеки та у зовнішньополітичній, воєнній, внутрішньополітичній, економічній, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній сферах.
Відповідно до положень Доктрини, діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України має бути зосереджена на конструктивному поєднанні діяльності держави, громадянського суспільства і людини за трьома головними напрямами: інформаційно-психологічному, технологічного розвитку та захисту інформації.
Держава для забезпечення інформаційної безпеки України має вживати відповідних заходів в усіх сферах, де існують реальні та потенційні загрози – у сфері державної безпеки та у зовнішньополітичній, воєнній, внутрішньополітичній, економічній, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній сферах.
У Законі України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-ІУ нормативно закріплено компетенцію та функції усіх визначених законом суб’єктів забезпечення національної безпеки України в усіх сферах, зокрема в інформаційній.
Цей Закон відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, зокрема в інформаційній сфері.
Відповідно до ст. З Закону об’єктами національної безпеки в інформаційній сфері є: а) людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи; б) суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; в) держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
Основними принципами забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері е: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.
Згідно зі ст. 4 Закону суб’єктами забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері є: Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Збройні сили України, Служба безпеки України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Повноваження суб’єктів забезпечення національної безпеки визначені у ст. 9 Закону України “Про основи національної безпеки України”, а також у відповідних профільних законах та положеннях, що предметно регулюють правовий статус кожного з них.
Національна безпека України в інформаційній сфері забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.
Основні напрями державної політики в інформаційній сфері, визначені в ст. 8 Закону:
– забезпечення інформаційного суверенітету України;
– вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
– активне залучення засобів масової інформації до протидії корупції, зловживанням службовим становищем, іншим явищами, які загрожують національній безпеці України;
– забезпечення неухильного дотримання конституційного право громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність ЗМІ, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;
– вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.
Відповідно до Закону України “Про основи національної безпеки України” цільові настанови та керівні принципи державного будівництва в інформаційній сфері, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці визначаються Стратегією національної безпеки України з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України в інформаційній та інших сферах життєдіяльності. Положення Стратегії національної безпеки України, які стосуються забезпечення інформаційної безпеки нашої держави, буде розкрито нами долі у характеристиці нормативно-правових актів Президента України.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)